Петрочко Дитина в СЖО

наголошувати на тому, що повернення дитини додому - це спільний процес; формувати відповідальність батьків за виховання і розвиток дитини; наголошувати, що перебування дитини в закладі має тимчасовий характер, постійно орієнтувати на якнайшвидше повернення її додому; індивідуально підходити до кожної сім'ї та ситуації в ній; якомога активніше залучати батьків до спільної діяльності, частіших побачень з дитиною, спільного проведення часу у вихідні дні та ін.

Якщо після психолого-педагогічної корекції повернення в біологічну сім'ю неможливе, розпочинається робота щодо влаштування дитини в сімейні форми виховання (опіка/піклування, усиновлення, прийомна сім'я чи дитячий будинок сімейного типу, сімейно орієнтований будинок).

Слід підкреслити, що протягом останніх років простежується чітка тенденція зростання чисельності дітей, які після перебування в притулках і центрах соціально-психологічної реабілітації були влаштовані до сімейних форм виховання. Так, за даними Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, з 5342 дітей, улаштованих у прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу упродовж трьох останніх років, майже кожна четверта дитина (1402 дитини) - з притулків для дітей. Тільки у 2008 р. в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу було влаштовано 720 дітей (2007 р. - 4 6 8 дітей), які виховувалися в притулках для дітей. Передача їх на виховання до прийомних сімей або дитячих будинків сімейного типу дає можливість убезпечити дитину від улаштування до інтернатного закладу та усунути ризики повторного потрапляння до притулку для дітей [106].

Роль працівників закладів соціального захисту дітей у розміщенні вихованців у сімейні форми виховання можна назвати визначальною, адже дітей важливо переорієнтувати на сімейні форми виховання. У цьому плані, як зазначає А. В. Калініна [176, с. 245], діяльність соціального педагога (вихователя чи іншого фахівця закладу соціального захисту, який веде це питання) розгортається в чотирьох напрямах: теоретичному (вивчення й осмислення теоретичної бази сімейних форм виховання, законодавчих актів та нормативних доку ментів, а також механізму взаємопідбору дитини та сім'ї); практичному (переорієнтація дитини на сімейні форми виховання, формування у неї прихильності до майбутніх опікунів/ усиновителів/прийомних батьків); комунікативному (контактування з потенційними претендентами на створення прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу з метою з'ясування, перш за все, потреби якої дитини може найбільш повно забезпечити ця сім'я); організаційному (організація зустрічей дитини з потенційними батьками).

Однак влаштування у прийомну сім'ю чи дитячий будинок сімейного типу не завжди веде до найкращого врахування інтересів і потреб дитини, оскільки позбавляє її права на власне коріння, на кровних родичів, інколи,

244

навіть, на інформацію про своє минуле [144, с. 229-230]. Тому рішення щодо подальшого розміщення дитини ухвалюється в кожному випадку індивідуально на основі результатів оцінки ЇЇ потреб. Правильним орієнтиром є влаштування дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, на виховання до тих батьків, котрі найбільш здатні задовольняти її потреби. Враховуючи вищесказане, особливого значення набуває питання взаємопідбору батьків і дітей як необхідного й важливого фактору забезпечення їх прав.

У батьків та фахівців соціальної сфери на цьому етапі, як правило, виникає питання - потрібно підбирати дитину для сім'ї чи сім'ю для дитини? З метою найкращого врахування інтересів і потреб дитини логічним є підбір сім'ї для дитини, водночас доцільно врахувати думку сім'ї щодо дитини, яку вона бажає взяти на виховання. Рішення про влаштування дитини має бути виважене й узгоджене з батьками, спеціалістами, які попередньо вивчили та оцінили потреби дитини.

Однією з гарантій захисту прав дитини в ситуації взаємопідбору є ефективна взаємодія служби у справах дітей та центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Вона здійснюється відповідно до чинного законодавства і зокрема наказу Мінсім'ямолодьспорту від 28.02.2007 р. № 588 «Порядок взаємодії спеціалістів ЦСССДМ та ССД у процесі створення і забезпечення діяльності прийомних сімей та дитячих будинків сімейноготипу». До спільних дій, у разі потреби, залучається соціальний педагог, психолог, вихователі закладу, де перебувала дитина-сирота чи дитина, позбавлена батьківського піклування, інші фахівців.

Критерії підбору батьків: вік, стан здоров'я, здатність задовольняти потреби дитини, бажання, взаємна симпатія, згода біологічних дітей, місце проживання, інфраструктура місця проживання, прийняття оточення дитини, готовність підвищувати свою компетентності в роботі з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, відповідальність і емоційна стійкість, комунікабельність, здатність до саморозвитку, самостійного подолання конфліктів і прийняття рішень, готовність підтримувати стосунки з біологічними родичами дитини, бажання допомогти біологічним батькам дитини, готовність продовжити контакт з дитиною після виходу із сім'ї, твердість у своїх переконаннях (сусіди не зможуть змінити думку матері про дитину) тощо.

У ході взаємопідбору збір інформації про сім'ю, яка виявила намір взяти на виховання дитину-сироту чи дитину, позбавлену батьківського піклування, здійснюється відповідно до логіки оцінки потреб клієнта (див. підрозділ 3.1), а саме вивчаються: історія сім'ї та особливості її функціонування, зайнятість та доходи, соціальна інтеграція сім'ї, аналізуються ресурси громади, членами якої є батьки, тощо.

245

Водночас у процесі створення прийомної сім'ї/ДБСТ існують певні правила, які впливають на взаємопідбір батьків і дітей, а саме:

1. Брати і сестри влаштовуються до одної прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу, або, у разі неможливості такого влаштування, забезпечується їх тісне спілкування.

2.По можливості дитина влаштовується в прийомну сім'ю/ДБСТ за місцем

їїпроживання або в межах доступності біологічних батьків, родичів, громади.

3.Якщо в дитини обмежені функціональні можливості, вона влаштовується в сім'ю, де більше немає таких вихованців або батьки мають досвід догляду за дітьми-інвалідами.

Принципи взаємопідбору на етапі створення прийомної сім'ї/ДБСТ такі: - компетентності (роботу має здійснювати команда кваліфікованих фахівців з відповідними переконаннями щодо забезпечення прав дитини

і усвідомленням відповідальності щодо наслідків вчинених ними дій);

- системностій екологічності(влаштування дитини має враховувати взаємовплив систем проживання дитини: попередньої (біологічна сім'я), наступної (прийомна сім'я/ДБСТ) і перспективної (після виходу з прийомної сім'ї/ДБСТ). Перехід дитини з однієї системи в іншу має бути екологічним/ не травмуючим для неї);

- суб'єктності дитини (врахування думки дитини щодо її влаштування в конкретну сім'ю) [144, с. 236-237].

Можна виокремити підготовчий і основний етапи переміщення дитини, хоча на сьогодні в Україні його алгоритм ще законодавчо не затверджений. Враховуючи міжнародний досвід, окреслимо основні кроки підготовчого етапу, відпрацьовані нами в ході реалізації Представництвом благодійної організації «Кожній дитині» в Україні проекту ЄС «Розвиток інтегрованих соціальних служб для вразливих сімей і дітей».

Етап 1-й. Оцінка потреб дитини та її сім'ї.

Етап 2-й. Виявлення спеціалістами ЦСССДМ сім'ї, яка задовольнятиме потреби конкретної дитини.

Етап 3-й. Зустріч спеціаліста ЦСССДМ з батьками, щоб обговорити особову справу і життєву історію дитини. Фахівець надає максимально детальну інформацію про дитину, щоб батьки зробили усвідомлений вибір щодо згоди чи відмови опікуватися цією дитиною, а саме: про біологічну сім'ю дитини, її родичів і чи спілкується дитина з кимось із них; стан здоров'я дитини, здібності, таланти, навчальні досягнення; особливості сну чи харчування дитини; її навички самообслуговування; поведінку в кризових ситуаціях тощо. Саме на цій стадії біологічні батьки повідомляються, куди влаштовується їхня дитина і що це здійснюється в її інтересах.

Етап 4-й. Розмова соціального працівника з дитиною. Плануючи розмову з дитиною, необхідно продумати: оптимальне місце розмови з

246

нею; обладнання, що використовуватиметься під час розмови (іграшки, фотографії, малюнки тощо); подальші дії, якщо дитина відмовлятиметься йти жити в прийомну сім'ю/дитячий будинок сімейного типу, мотивуючи це тим, що вона чекатиме (в інтернаті) на своїх рідних. На першій зустрічі дитині (враховуючи ії вік) розповідається, що таке прийомна сім'я/ДБСТ та хто такі прийомні батьки/батьки-вихователі, опікуни/піклувальники, усиновителі.

Етап 5-й. Зустріч дитини з потенційними прийомними батьками/

батьками-вихователями (не більше 20 хв.). Перед влаштуванням дитини в сім'ю потенційні батьки зустрічаються з дитиною декілька разів. Одну із зустрічей можна провести поза межами закладу (парк, цирк, кіно), вдома на вихідних, під час канікул. На перші зустрічі не потрібно брати біологічних дітей потенційних батьків, але доцільно передати від них «даруночок», бажано, зроблений своїми руками.

Підготовка дитини до розміщення в прийомну сім'ю/ДБСТ передбачає спочатку заочне знайомство дитини з батьками, а лише потім безпосередній контакт з ними. Зміст і методи роботи на даному етапі взаємопідбору багато в чому залежать від віку дитини.

Велике значення має перша зустріч дитини з батьками, тому соціальний педагог радить батькам, яку тактику поведінки під час знайомства краще обрати. Основна умова успішного влаштування - наявність психологічного контакту між батьками та дитиною, тож, якщо при першій зустрічі у потенційних прийомних батьків/батьків-вихователів виникають сумніви або негативне сприйняття дитини, краще відмовитися від подальших кроків і не сподіватися на те, що з часом щось зміниться. Завданням соціального педагога є виявлення таких сумнівів з метою попередження відмови від дитини в подальшому, коли вона почне звикати до майбутніх батьків. З кожною наступною зустріччю час спілкування дитини з батьками поступово збільшується, форми взаємодії розширюються (від пасивного спостереження один за одним через взаємодію з предметами до активного спілкування).

Етап 6-й. Зустріч професіоналів. З досвіду Великої Британії, за 48 годин до влаштування потрібно організувати зустріч фахівців соціальної сфери з метою визначення дати влаштування дитини в сім'ю. На це зібрання запрошуються майбутні батьки, медичний працівник (якщо необхідно), працівник притулку для дітей (інтернату), в якому до цього була дитина, інші спеціалісти, залучені до питань опіки та піклування. На зустрічі обговорюється різні питання, наприклад: в яку школу буде ходити дитина, як проводитиме вільний час; як надалі підтримуватимуться контакти із значущими для дитини людьми тощо.

Значну роль у процесі взаємопідбору відіграють очікування кожної сторони, що «створюють» ідеальний портрет дорослого/дитини. У разі задоволення очікувань, людина отримує моральну насолоду, спокійніше

2.47

переживає зміни, в іншому випадку - відчуває розпач, зневіру. Нерідко діти сподіваються, що нові батьки забезпечать їх усім, чого не вистачало досі, тому у процесі взаємопідбору дитини та сім'ї соціальний педагог працює над перенесенням очікувань у реальну площину, щоб вони не стали на перешкоді подальшої взаємодії батьків і дітей.

Успішність входження дитини в сім'ю, її адаптації залежить і від очікувань батьків, усвідомлення ними цінності наявності дитини-сироти в сім'ї, незалежно від її статі, віку, фізичних даних, слухняності і т. д. Для того щоб дорослі вміли керувати своїми очікуваннями, їх потрібно завчасно поінформувати щодо про права дитини, а також обов'язки батьків і дітей. Так само важливо вибудувати уявлення дитини про її минуле і теперішнє, причини переміщення і перспективи на майбутнє, аби вона розуміла ті зміни, що відбуваються в її житті.

На етапі підготовки дитини до влаштування в сім'ю серед функцій соціального педагога/соціального працівника: налагодження контактів з дитиною та батьками; надання психологічної підтримки дитині і потенційним батькам під час знайомства; відстеження та аналіз перебігу процесу взаємопідбору; участь у плануванні переміщення дитини; робота з рідними дітьми потенційних батьків чи іншими дітьми-вихозанцями (якщо такі є). Відповідальність фахівців, які працюють у період взаємопідбору і з батьками і з дітьми, їх професійна компетентність, врахування принципів та етапів цього процесузапорука успішних дій і повноцінного забезпечення прав і потреб дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах.

Таким чином, соціально-педагогічна реабілітація у закладах соціального захисту спрямована на відновлення (або компенсацію) порушених функцій дитини, її соціальних зв'язків за допомогою комплексного підходу, спеціальної організації професійної взаємодії фахівців соціальної сфери. Пріоритетами у соціально-педагогічній роботі з бездоглядними та безпритульними дітьми є вилучення їх з вуличного середовища і повернення/ влаштування у сім'ю, що усуває ймовірність повторного потрапляння на вулицю.

Серед основних правил соціально-педагогічного забезпечення прав вихованця закладу соціального захисту: неперервність та постійність здійснення реабілітаційних заходів, індивідуальний підхід до визначення їх об'єму, характеру та змісту; комплексний характер реабілітаційних програм; наступність соціально-педагогічного впливу, яку гарантує подальший соціальний супровід дитини та її сім'ї за місцем їх проживання після залишення закладу.

На часі активізувати інтегровану комплексну роботу різних інституцій з батьками «дітей вулиці», оскільки у своїй переважній більшості саме їх нерозв'язані гострі проблеми є причиною бездоглядності і безпритульності

248

дітей. Врегулювання питань подолання бездоглядності та безпритульності дітей можливе за умов: по-перше, посилення відповідальності батьків або осіб, що їх замінюють, за неналежне виховання дітей, порушення їхніх прав, жорстоке поводження, залучення до жебракування; по-друге, розроблення і запровадження соціальних технологій роботи з біологічними батьками, які не виконують виховних функцій, з метою усунення факторів, що унеможливлюють утримання дітей в сім'ї; по-третє, збільшення шансів влаштування вихованців закладів соціального захисту під опіку або піклування, дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, їх національного усиновлення.

4,4. Соціально-педагогічне забезпечення прав прийомних дітей та дітей - вихованців дитячих будинків сімейного типу

Розвиток прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу є одним із ключових завдань державної політики щодо соціального захисту дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Такий загальнонаціональний пріоритет створює можливості для дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, засвоювати соціальні норми, правила життя, формувати морально-етичні ідеали, ціннісні орієнтації в сімейному оточенні, що є оптимальною умовою становлення людини як гармонійної особистості. Водночас, оскільки усиновлюються переважно діти молодшого віку, то для дітей, старших 6 років, улаштування в прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу часто є чи не єдиною можливістю реалізувати своє право на виховання в сім'ї [106].

Прийомні діти та діти-вихованці володіють усіма правами, як й інші юні громадяни України. Проте у новому сімейному оточенні особливе значення для дитини як унікальної і неповторної особистості мають: право на гідність; право на свободу совісті і релігії; право користуватися своєю культурою, сповідувати свою релігію, розмовляти рідною мовою; право вільно висловлювати свою думку та право на повагу до власних поглядів; право на індивідуальність; право на спілкування з біологічними батьками та ін.

Відповідно соціально-педагогічне забезпечення прав прийомних дітей/ дітей-вихованців здійснюється, коли дорослі:

-ставляться до дитини з повагою до її гідності (про дитину піклуються, враховуючи її вік, рівень розвитку, стать, культурну, етнічну і релігійну приналежність, індивідуальні потреби);

-вислуховують дитину, прислухаються до неї, коли приймається рішення, що впливає на її становище;

-сприяють, щоб дитина вчилася здійснювати власний вибір на основі наданої їй інформації у відповідний для свого віку спосіб (дитина заохочуються до правдивої, доцільної і всебічної інформації про своє минуле,

249

усвідомлення подій з власного життя; вона отримує доступ до інформації про наявні соціальні послуги, щоб мати змогу формувати думку і практикувати вибір. Дітей спонукають робити вибір у процесі щоденної діяльності, наприклад, у питаннях купівлі одягу, заощадження і витрачання грошей, хобі тощо);

-гарантують право на свободу думки, совісті та релігії (створюють можливості сповідувати свою релігію, користуватися своєю культурою, рідною мовою);

-по можливості встановлюють і зміцнюють стосунки з біологічними батьками (допомагають підтримувати контакти з біологічною сім'єю, якщо це не загрожує життю та здоров'ю дитини і не суперечить її інтересам):

-зберігають індивідуальність та неповторність дитини (підтримують захоплення чи упободання дитини, поважають її стиль, особливі якості);

-поважають право на приватне життя (гарантують право таємниці кореспонденції, побути на самоті відповідно до свого віку, обирати друзів за своїм уподобанням);

-формують упевненість і самоповагу у прийомних дітей/дітейвихованців (залучають до прийняття рішень, що їх стосуються, соціальні педагоги демонструють повагу до дітей, їхніх батьків, родичів, культури, національності, релігії, особливостей розвитку);

-заохочують до незалежності/(самостійності) (дають змогу самостійно діяти відповідно до віку, рівня розвитку та індивідуальних потреб);

- мотивують дитину до самопредставництва, гарантують можливість поскаржитися у разі порушення прав (дитині розповідають процедуру оскаржень, дають складений відповідно до віку письмовий зразок скарги, допомагають, якщо необхідно, скласти звернення, написати заяву).

Актуальним для прийомної дитини та дитини - вихованця дитячого будинку сімейного типу є захист її житлових та майнових прав. Збереження майна і житла дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, здійснення заходів до встановлення опіки над майном забезпечує районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради за місцем знаходження майна.

Особі, яка призначається опікуном над майном дитини, служба у справах дітей видає рішення про встановлення опіки над майном, копію опису майна дитини, копії документів, які підтверджують право власності дитини на майно, та забезпечує передачу їм майна дитини на підставі акта приймання-передачі. У разі неналежного виконання своїх обов'язків опікун над майном дитини може бути звільнений від виконання обов'язків за рішенням органу, який призначив його опікуном.

Служба у справах дітей за місцем знаходження нерухомого майна дитинисироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, веде облік такого

250

майна. У разі коли дитина-сирота чи дитина, позбавлена батьківського піклування, є спадкоємцем майна, районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради за місцем походження дитини призначає особу, яка буде представляти інтереси дитини на час здійснення права на спадкування.

Якщо у дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, відсутнє житло, яке належить їй на праві власності (користування), або якщо повернення до нього неможливе, за клопотанням служби у справах дітей за місцем її походження районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради вирішує питання про взяття дитини на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов. У разі відсутності у прийомної дитини/дитини-вихованця житла, після закінчення (припинення) її перебування в прийомній сім'ї/ дитячому будинку сімейного типу вона позачергово забезпечується житловим приміщенням.

З моменту створення прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу соціально-педагогічне забезпечення прав дитини здійснюється у формі соціального супроводження, спрямованого на створення належних умов для забезпечення індивідуальних потреб кожної прийомної дитини/дитинивихованця в розвитку та вихованні й забезпечення ефективних умов функціонування прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу.

Соціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу-діяльність, що охоплює комплекс правових, психологічних, соціальнопедагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних, інформаційних послуг. Зокрема, соціально-педагогічні послуги передбачають: допомогу у вирішенні питань навчання дітей, організації додаткових занять; виявлення і розвиток різнобічних інтересів і потреб прийомних дітей та вихованців дитячих будинків сімейного типу; залучення до науково-дослідної, гурткової роботи, влаштування дитини до клубу, гуртка, секції; забезпечення доступності відповідних освітніх послуг для дітей з вадами розумового або фізичного розвитку шляхом індивідуального навчання; просвітницьку роботу щодо всебічного і гармонійного розвитку дитини; організацію навчання батьків ефективним методам виховання без покарання, мобілізації власних ресурсів сім'ї для вирішення проблем надалі; допомогу батькам у здійсненні статевого та тендерного виховання; встановлення та підтримку стосунків з біологічною сім'єю, якщо це не суперечить інтересам дитини; участь у формуванні життєвих навичок дитини: планування свого життя та його здійснення; допомогу в розв'язанні конфліктних ситуацій сімейного виховання, підготовку до виходу із сім'ї в самостійне життя; організацію зустрічей дітей з біологічними батьками/особами, що їх замінюють, ужиття заходів щодо підготовки біологічних родин до повернення

251

їм дітей; здійснення моніторингу захисту дитини від жорстокого поводження та насильства; представлення інтересів клієнта в інших установах та закладах; здійснення функцій посередника між сім'єю й адміністрацією школи, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами опіки і піклування тощо.

Відповідно до Порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (наказ Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту № 3357 від 23.09.2009 p.), основним суб'єктом соціального супроводження є ЦСССДМ. Проте до здійснення соціального супроводження на різних етапах можуть залучатися спеціалісти з інших сфер діяльності, які є працівниками служб у справах дітей або інших установ, організацій (лікарі, юристи, педагоги, психологи та ін.). У соціальному супроводженні можуть брати участь волонтери, об'єднання громадян, які мають досвід роботи у сфері захисту прав дитини, відповідно до укладених з ними угод про співпрацю.

Детальніше зупинимося на оцінці потреб прийомної дитини та дитинивихованця, зміст і процедура проведення якої затверджені Порядком здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Потрібно зазначити, що саме оцінка потреб прийомної дитини/дитини-вихованця нормативно врегульована на державному рівні першою (у порівнянні з оцінками потреб дітей інших груп) 24.11.2006 р. прийняттям зазначеного документу, у 2009 р. до нього внесено зміни і доповнення.

Зміст оцінки потреб прийомної дитини, дитини-вихованця визначено з урахуванням компетенції фахівців центрів соціальних служб для сім'ї, дітей

сім'ї; взаємовідносини дитини з членами сім'ї, її родичами друзями);

взаємовідносини з дитячим оточенням (специфіка побудови дитиною стосунків з однолітками; наявність друзів, товаришів; взаємовідносини в дитячих колективах; взаємовідносини з дітьми за місцем проживання; можливості розширення кола спілкування з однолітками - участь у діяльності позашкільних навчальних закладів, громадських організацій); контакти з біологічними родичами (контакти з біологічними батьками; контакти з іншими родичами); самостійність (наявність сформованих життєвих навичок і вмінь подбати про себе (відповідно віку), самообслуговування, володіння побутовою технікою тощо; наявність навичок вирішення побутових проблем за межами місця проживання (навички придбання товарів у магазинах тощо); досвід використання кишенькових грошей; уміння організовувати свої дозвілля; підготовка до самостійного життя (профорієнтація та здобуття професії; вирішення проблеми майбутнього місця проживання).

252

Оцінка потреб прийомної дитини/дитини-вихованця здійснюється раз на рік. Проте не рідше одного разу на три місяці вона переглядається з метою вчасного реагування на можливі зміни у стані та потребах дитини.

Надзвичайно важливим і водночас складним напрямом соціального супроводження є налагодження взаємодії прийомної дитини чи дитини - вихованця з біологічними батьками/родичами. Нерідко прийомні батьки/ батьки-вихователі не бажають підтримувати такі контакти, не розуміють їх значення. Це спонукає соціального педагога/соціального працівника акцентувати увагу дорослих, що найкращим завершенням перебування дитини у прийомній сім'ї/ДБСТ є її реінтеграція (повернення) до біологічної родини, яка подолала кризу і вийшла зі складних життєвих обставин.

Згідно з пунктом 13 Положення про прийомну сім'ю та пункту 16 Положення про дитячий будинок сімейного типу, форми спілкування дитини з біологічними батьками та іншими родичами-якщо такі особисті контакти не заборонено рішенням суду - визначають органи опіки та піклування за погодженням із прийомними батьками та за участю спеціалістів центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Якщо мати чи батько позбавлені батьківських прав, вони мають право звернутися до суду із заявою про надання їм права на разові чи періодичні побачення з дитиною за умови присутності іншої особи - якщо суд установить відсутність загрози життю, здоров'ю або моральному вихованню дитини (стаття 168 Сімейного кодексу України). Крім того, в пункті 7 Порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу встановлено обов'язок соціальних працівників негайно інформувати службу у справах дітей та виносити на розгляд комісії з питань захисту прав дітей факти невиконання відповідних рішень про форму та порядок спілкування дитини з біологічними батьками або особами, які їх замінюють.

Сімейний кодекс України передбачає дві процедури повернення дитини до біологічних батьків, залежно від того, чи було ухвалено рішення суду про позбавлення батьківських прав. Зокрема, якщо відібрано дитину без позбавлення батьків батьківських прав, то згідно зі статтею 170 СКсуд за заявою біологічних батьків може (але не зобов'язаний!) прийняти рішення про повернення їм дитини у випадку, коли перешкоди для належного виховання дитини відпали. Згода прийомних батьків на повернення не вимагається, а в разі набрання чинності рішення суду відмова прийомних батьків від повернення дитини біологічним батькам є підставою для вжиття соціальним працівником відповідних заходів.

Якщо біологічні батьки були позбавлені батьківських прав, то суд повинен брати до уваги думку осіб, із якими проживає дитина, тобто прийомних батьків (стаття 169 СК). Прийомні батьки або прийомна дитина, яка досягла 14

253