2.1 Значення символів, кольорів та інших засобів у геральдиці.

Оскільки герби досягли найбільшого розквіту в середньовіччі, в період хрестових походів та лицарських турнірів, класичний герб є тісно пов'язаний з обладунком лицаря і більшість його елементів мають назви, запозичені з лицарського побуту. До них належать щит, шолом, нашоломник або клейнод, намет і девіз. Іншими елементами, не так пов'язаними з лицарським побутом, є корона, щитотримачі та мантія (Б.2.7).

Головною частиною герба є щит (дод. Б.2.8). Повторюючи собою обриси бойового щита, геральдичний щит змінював свою форму разом зі зміною тактики бою. В 11 столітті, щоб повністю захистити постать воїна від атаки противника, бойові щити робили майже в ріст людини, тому і геральдичні щити того часу були вузькі і довгі, причому, вони звужувалися донизу в гострий кут. З часом лицарі почали послуговуватися коротшими і ширшими щитами, відповідно змінилася і форма щитів геральдичних. В епоху розквіту Середньовіччя, коли турніри стають для лицарського стану важливою частиною життя, і для турнірів, навіть, створюється окремий лицарський обладунок, геральдичний щит став декоративнішим, втративши при цьому простоту і строгість.

За період існування геральдичного щита, його форма постійно змінювалась, вона була трикутною, овальною, майже прямокутною і такою, що імітувала кінську збрую. Врешті класичним у геральдиці стає так званий ґотичний щит, який може бути зображений за допомогою прямокутника і двох дуг, що перетинаються внизу. Він легкий для виконання і зручний для розміщення на ньому геральдичних фіґур.

Поле щита як правило поділяється на частини (В.2.9). Чотири основні поділи (розтин, перетин, скіс праворуч і скіс ліворуч) можуть поєднуватися найрізноманітнішими способами. З виокремленням менших частин поля утворюються головні (почесні) та другорядні геральдичні фігури:

почесних геральдичних фігур є вісім: глава, край, балка, стовп, перев'яз, кроква (шеврон), костиль і хрест (дод. В.2.10) ;

другорядних геральдичних фігур понад трьохсот, з них найчастіше зустрічаються дванадцять: облямування (зовнішнє та внутрішнє), квадрат, вільна частина, клин, вістря, брусок, цегла або ґонта, ромб, веретено, турнірний комір, коло (монета), щиток (серце щита) (дод. В.2.11).

На щиті зображають також негеральдичні гербові фігури, умовно розділені на три групи: природні, штучні та фантастичні.

Нерідко гербова фіґура містить натяк на прізвище власника або назву його маєтку — так звані називні (номінальні) герби.

Корона (дод. Г.2.12) поміщається на шолом або, як в державних гербах, прямо над щитом (наприклад, княжа корона в гербі Ліхтенштейну). Корона вказує на положення її власника в суспільній ієрархії та титул володаря герба.

Спочатку корони поміщали тільки на гербах суверенів. Як правило, корона на гербі монарха повторювала своїм виглядом оригінал. Інші шляхетські корони (Герцогські або князівські, графські, баронські і прості шляхетські), які з'явилися пізніше, в кожній європейській країні були однаковими в межах одного титулу, і мало відрізнялися одна від одної в різних країнах. Так:

у Німеччині, геральдика якої справила значний вплив на центральноєвропейську геральдику, графська корона має дев'ять зубців з перлами на кінцях, баронська — сім, а проста шляхетська — п'ять;

в Речі Посполитій шляхетська корона, покладена на шолом, символізує рівність шляхти, хоча деколи це правило порушувалось і використовувалися рангові, в основному німецькі, корони. Князівські герби з самого початку вінчалися червоними шапками, підбитими горностаєм.

Стінні корони, складені з кріпосних башт і стін, поміщаються в міських гербах.

Використання корони для прикраси щита і як гербова фігура прийшло, ймовірно, від монет — при французькому королеві Филипі VI почали чеканити монети, на зворотному боці яких зображалася корона. Тоді тільки королі поміщали корони в свої герби, але з розвитком феодалізму навіть найдрібніші феодали почали носити корони і прикрашати ними герби. Дуже часто корона не є знаком належності до королівської або княжої родини, а виконує чисто декоративну функцію. Ця геральдична корона, або діадема, поміщається на шолом як нашоломок, підтримує сам нашоломок замість бурлета, або разом з ним, розташовуючись зверху.

Важливою частиною герба є шолом (дод. Г.2.13), хоча і з'явився він лише в 14 столітті. Шолом поміщається над щитом. В геральдичних системах Західної Європи існували різні типи шоломів, що залежали від титулу чи звання власника герба. Навіть положення шолома — пряме, повернуте вправо чи вліво — мало відповідати усталеним правилам.

У гербі французьких королів шолом був золотим, розташовувався прямо і мав підняте забрало, бо його володар мусив все бачити і знати. На герцоґських і князівських гербах шоломи були срібні з позолотою і розташовувалися також прямо. Маркізи також мали право на розміщений у фас шолом, але уже з чистого срібла. На графському гербі срібний шолом повертали на три четверті вправо. Нетитулована шляхта мала сталеві шоломи, цілком повернуті вправо. У бастардів на гербах шоломи були повернені вліво і мали опущене забрало;

В англійській геральдиці золотий шолом з гратчастим забралом, повернений прямо був для гербів суверенів і принців королівської крові. Срібний шолом із золотим гратчастим забралом, повернений геральдично праворуч, — для перів. Срібний шолом з піднятим забралом, повернений прямо, — для баронетів і лицарів. Срібний турнірний шолом, повернений геральдично праворуч, — для есквайрів і джентльменів.

Шоломи прикрашалися нашоломниками або клейнодами. Крім чисто психологічного фактора (клейноди мали лякати коней противника), вони допомагали уникати трагічних помилок під час бою — дозволяли розпізнавати лицаря, обличчя якого було закрите забралом. Спочатку для клейнотів використовували пір'я страусів чи павичів, роги звірів тощо. У 13 столітті були модні фіґури людей та тварин, виготовлені з легких матеріалів: шкіри, дерева, пергаменту. Та з часом, у зв'язку з незручністю таких нашоломників у бою, їх стали вживати тільки на турнірах, а ще пізніше — лише у гербах. Часто в клейнод переносилися головні фігури з герба. Так в клейноді герба Сас поміщено стрілу, Леліви — півмісяць та зірку тощо. Зустрічаються герби з декількома шоломами, що мають різні нашоломники (дод. Д.2.14).

Головні типи нашоломників такі:

Роги;

Крила;

Пір'я і прапори;

Природні фігури (людини або тварин);

Штучні фігури;

Щитові дошки;

Головні убори.

Намет (ламбрекен) нагадує цілий або порваний плащ, що також є оздобою шолома, зображається у вигляді прикріпленої до шолома матерії. Виник з потреби охороняти голову лицаря від сонячного проміння та від дощу. Особливо актуальним це стало під час Хрестових походів, коли європейці зіткнулися з гарячим кліматом Святої Землі. Подерті в боях хустки та пелерини, що покривали голови визволителів Гробу Господнього, стали особливою гордістю лицарів, доказом відваги їхнього власника. З часом ці непоказні хустки на гербах змінилися разом із зміною смаків епохи.

Зовнішня і внутрішня поверхні намета повинні бути забарвлені змінно фініфтю і металом, причому в сучасній геральдиці прийнято офарблювати поверхню намета головним кольором щита, а виворіт (підбивку) — головним металом щита. Останнє правило вважається штучно привнесеним в геральдику в період, коли «жива геральдика» поступилася місцем «канцелярській» («паперовій»). Таким чином, принципи класичної геральдики порушуються, якщо:

поверхня намета буде металевою, а підбивка — фініфтяним;

забарвлення намета не відповідатиме забарвленню гербового щита.

Намет може бути розфарбований з використанням хутра. Іноді намет покривається щитовими фігурами, вишитими на його поверхні, а іноді поверхня намета усіюється дрібними негеральдичними фігурами, наприклад, липовим листям, зірками, серцями і тому подібним.

Якщо в гербі використовуються два, три і більше шоломів, у кожного з них повинен бути персональний намет. Намет може бути розфарбований не в два, а в чотири кольори (особливо, коли щит складений з двох гербів). В цьому випадку права сторона намета забарвлюється в кольори почеснішої частини герба — правою, а ліва — в кольори лівої частини герба.

Можна виділити три типи шоломового намету, кожний з яких відповідає певному періоду розвитку геральдики:

цілий, з рівним або вирізаним краєм (XIV століття) (дод. Д.2.15);

у вигляді вузьких довгих смуг матерії (XV століття) (дод. Д.2.16);

у вигляді рослинного орнаменту (XVI століття) (дод. Д.2.17(1), дод. Д.2.17 (2)).

Щитотримачами називаються фігури, що розташовані по сторонах щита і підтримують його. Вони поділяються на:

тримачі — постаті лицарів, дикуни з дубинами, ангели (дод. Е.2.18);

звірі — леви, орли, грифони, єдинороги, що ніби підтримують герб і виражають покору і вірність (дод. Е.2.19).

Щитотримачі можуть бути узяті не з класичної геральдики, а виступати самостійними символами чого-небудь. Наприклад, в безлічі державних гербів молодих країн Африки, Азії і Америки щитотримачами є найхарактерніші представники місцевої фауни — кенгуру, страус (Австралія), антилопи, тигри, зебри. Зокрема на великому гербі Кіровограда щитотримачами є лелеки.

Щитотримачі можуть уособлювати собою захисників, підвладних чи національність власника герба.

Постаментом називається платформа, на якій стоять щитотримачі і на якій розташовується весь герб в цілому (дод.Е.2.20). Це може бути горб або лужок, як на гербі Великобританії, крижина, як на гербі Ісландії, різьблена плита, як на гербі Швеції, гори, як на гербі Малаві, або острів в морі, як на гербі Мальти. Постаментом може бути і химерно зігнута гілка, схожа на деталь чавунних грат, як на гербі князів Барклай-де-Толлі-Веймарн.

Постамент не є обов'язковим елементом герба, їм часто служить девізна стрічка. Щитотримачі завжди повинні стояти на постаменті, якої б форми він не був. Винятком є тільки щитотримачі, ширяючі в повітрі, тобто ангели, що летять.

Мантія — традиційна частина парадного одягу монарха. Зустрічається в гербах суверенів, а також представників вищої аристократії, що ведуть свій родовід від удільних князів (дод. Е.2.21).

На геральдичну мантію можна дивитися як на предмет одягу, але, ймовірно, і як на нагадування про намет, в якому лицар відпочивав і переодягався під час турніру, і про намети, в яких хрестоносці вкривали від негоди зброю і обладунки під час військових походів.

Мантія як правило зображається пурпуровою, підбитою горностаєм або лисицею і стягнутою в кутах золотими шнурами з китицями. На деяких великих державних гербах (наприклад, на великому гербі Російської імперії) поверх мантії зображається покров — круглий намет з тієї ж матерії.

У західноєвропейській геральдиці однією з форм підвищення достойності герба було поміщення на ньому орденів. Право на це мали особи, нагороджені відповідними орденами. Спочатку їх поміщали біля клейноту, потім почали підвішувати під щитом. У центральноєвропейській (польській) геральдиці, де сповідувалася рівність шляхти, ордени на гербах не розміщали.

Девіз — короткий вислів, як правило, написаний на стрічці внизу щита. Іноді девізи розміщуються в гербі без стрічки, якщо щит круглий, девіз зазвичай пишеться навколо щита. Очевидно, основою для девізу спочатку міг служити рицарський бойовий клич. Але девізом може бути короткий вислів, що нагадує про якусь важливу історичну подію. або виражаюче кредо власника герба.

Девіз не є обов'язковою і постійною частиною герба, тому власник може змінювати його за своїм бажанням. Кольори стрічки і букв повинні відповідати основним кольорам і металам герба. Девізна стрічка як правило розташована внизу герба, під постаментом або на її фоні (дод. Ж.2.22).

Геральдичні кольори (тинктури) розділяються на метали, хутра і фініфті (емалі). У класичній геральдиці використовуються сім кольорів: два метали і п'ять емалей, та два хутра. Спочатку було тільки чотири кольори — червоний, синій, чорний і білий, але потім з'явилися додаткові кольори: зелений, жовтий і пурпуровий. Жовтий і білий, спочатку незалежні від золота і срібла кольори, пізніше стали замінювати ці два метали, і як самостійні вже не використовувалися.

Згідно з трактатом «L'Arbre де Батай», часів французького короля Карла V (XIV ст.), спочатку в геральдиці використовувалися лише чотири кольори: червоний, синій, білий і чорний. Незабаром додалися зелений, жовтий (золотий), і пурпуровий, а в англійських гербах, крім того, з'явився помаранчевий. У зв'язку з поширенням звичаю прикрашування щитів золотом і сріблом, близько 1400 року був затверджений поділ тинктур на благородні метали і фініфті. Білий і жовтий кольори, що замінювали метали, як самостійні кольори більше не використовувалися. Вивчення частоти використання кольорів і металів у Франції показало, що коли в середньовіччі домінував червоний колір, то починаючи з XIII століття, відбувалося стабільне зростання у вжитку на гербах синього кольору, який в XVII столітті став переважати за рахунок застосування його в гербах простолюдинів (хоча в гербах знаті залишився домінувати червоний). Сьогодні синій колір є найпоширенішим в європейській геральдиці, залишаючи інші тинктури далеко позаду (хоча в Стародавньому Римі він вважався «варварським», а в епоху царювання Карла Великого жоден з представників знаті не дозволив би собі з'явитися прилюдно в одязі синього кольору, так як він зазвичай призначався для буднів). Синій колір став сприйматися як вишуканий тільки за часів Людовика Святого. Найрідкіснішим кольором в геральдиці (з основних) в усі часи був зелений.

В класичній геральдиці використовуються лише два метали — золото та срібло.

Золото (Or) — король металів, символізує знатність, могутність і багатство, а також чесноти: силу, вірність, чистоту, справедливість, милосердя і упокорювання. Графічно позначається точками, усіяними по полю. Замінює собою жовтий колір.

Срібло (Argent)— символізує благородство, відвертість, а також чистоту, невинність і правдивість. Графічно зображається пустим полем. Замінює собою білий колір.

Проте в геральдиці деяких країн, наприклад Польщі, присутній ще один метал — сталь.

В класичній геральдиці спершу використовували лише синій, чорний та червоний кольори, які потім доповнили зеленим та пурпурним.

Лазур (Azure) або Синій — символізує великодушність, чесність, вірність і бездоганність, або просто небо. Графічно позначається горизонталними лініями. Отримувався при змішуванні кобальту і ультрамарину.

Червінь (Gules) або Червоний — символізує хоробрість, мужність, любов, а також кров, пролиту в боротьбі. Графічно позначається вертикальними лініями. Отримувався при змішуванні сурику і кіноварі.

Зелень (Vert) або Зелений — символізує надію, достаток, свободу і радість, але може і просто означати луг трав. Графічно позначається діагональними лініями справа наліво. Отримувався при змішуванні хрому і рослинної зелені.

Чернь (Sable) або Чорний — символ обережності, мудрості, постійності у випробуваннях, а також печалі і трауру, смутку. Графічно позначається перетином горизонтальних і вертикальних ліній. Наносився паленою слоновою кісткою.

Пурпур (Purpure) або Пурпуровий — символізує благочестя, помірність, щедрість і верховне панування. Графічно позначається діагональними лініями зліва направо.

Західноєвропейські додаткові емалі. У західноєвропейській (переважно в англійській) геральдиці присутні також декілька рідкісних тинктур, що використовуються з 1600 року:

Оранжевий (Orange) або Помаранчевий позначається вертикальними пунктирними лініями. Може ототожнюватися з рудувато-брунатним. Притаманний англійській геральдиці.

Брунатний (Brunatre/Tenne) або Коричневий позначається перетином діагональних ліній з права з вертикальними лініями. Зустрічається в польській геральдиці (пол. brunatny).

Часто ототожнюється з рудувато-брунатним (Tenne/Orange-tawny), який позначається перетином діагональних ліній з ліва з горизонтальними лініями або діагональних ліній з права з вертикальними лініями.

Багряний (Murrey) позначається перетином правих і лівих діагональних ліній.

Кривавий (Sanguine) позначається перетином горизонтальних ліній з діагональними лініями з права. Може ототожнюватися з багряним.

Ці тинктури не належать ні до емалей, ні до металів, ні до хутра і класифікуються як відтінки, т.зв. «натуральні кольори». У геральдиці, коли мова йде про фігуру, пофарбовану таким кольором, завжди застосовується термін «натуральне забарвлення». У класичній геральдиці діяв принцип, згідно з яким замість натуральних кольорів підбиралися схожі до них за характером геральдичні тинктури (наприклад, олені і собаки зображувалися чорними або червоними, леви — золотими або червоними, людське тіло — срібним або червоним). В сучасній українській геральдиці вони не використовуються.

Існує два традиційних геральдичних хутра: горностаєве і біляче. Традиція використовувати в геральдиці хутра відбувається, ймовірно, від давнього звичаю оббивати щити хутром тварин.

Горностаєве хутро умовно зображується у вигляді чорних хрестиків (цяточок), розширених до низу, на срібному полі, чи більш натуралістично: чорними хвостиками на срібному полі з текстурою хутра (дод. Ж.2.23). Горностаєвий хутро буває чотирьох видів: «ermine» — біла область з чорними цятками, «горностай», — чорна область з білими цятками (противогорностаєве), «erminois» — золота область з чорними цятками. Є також і хутро «pean» (шкіра) — зображуване чорною областю з золотими цятками.

Біляче хутро умовно зображується білими і блакитними шоломоподібними фігурами, розташованими поперемінно (це пояснюється особливістю забарвлення білки, хутро якої є сіро-блакитне на спині і біле на череві, так що, коли шкурки зшивалися, темне хутро чергувалося з білим) (дод. Ж.2.24). Біляче хутро, як і горностаєве, може бути протибілячим. Різновид білячого хутра, що зустрічається тільки в англійській геральдиці — «potent», яке зображується не щитоподібними, а Т-подібними почерговими фігурами.

Тож треба пам’ятати про традиції, що склалися в найкращу добу геральдики та керуватися її правилами без поправок на сучасний смак та актуальність, бо можливості її і так дозволяють у символічній формі передати будь яку ідею.

Основні правила геральдики: В зображенні гербового щита можуть використовуватись два метали та п’ять емалей (кольорів). При цьому:

• метал на метал та колір на колір не накладається;

• поле щита або суцільне, або певним чином поділене на двоє або більше полів, що звуться геральдичними фігурами;

• зображення, що розміщені в геральдичних фігурах або перекривають їх, звуться гербовими фігурами;

• гербова фігура повинна, по можливості, займати 2/3 відповідної геральдичної фігури;

• гербові фігури можуть бути лише традиційними, тобто тими, що використовувались в середньовіччі; зображення, наприклад, сучасної техніки або символіки не припускаються;

• герб повинен бути якомога лаконічнішим, тобто не перевантажуватись гербовими фігурами, інакше він погано прочитуватиметься;

• гербові фігури зображаються в стилізованому вигляді, з мінімумом деталей.