Міжнародне приватне право / Міжнародне приватне право тести / mpp3
.doc
Відповідно до ЗУ «Про режим іноземного інвестування», іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:
1.іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;
2.грошових коштів, що знаходяться на особистому рахунку інвестора виключно в банківських установах України;
3.будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав;
4.іноземної валюти, що визнається конвертованою згідно іноземного законодавства;
5.особистих немайнових прав суб’єкта інвестиційної діяльності;
6.підприємств з іноземними інвестиціями;
7.прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
8.інших цінностей відповідно до іноземного законодавства;
9.акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті.
Відповідно до ЗУ «Про режим іноземного інвестування», іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:
1.валюти України – відповідно до законодавства України;
2.підприємств з іноземними інвестиціями;
3.грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
4.особистих немайнових прав суб’єкта інвестиційної діяльності;
5.грошових коштів, що знаходяться на особистому рахунку інвестора виключно в банківських установах України;
6.іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;
7.інших цінностей відповідно до іноземного законодавства;
8.акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;
9.іноземної валюти, що визнається конвертованою згідно іноземного законодавства.
Відповідно до ЗУ «Про режим іноземного інвестування», іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:
1. валюти України – відповідно до законодавства України;
2. будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;
3. інших цінностей відповідно до іноземного законодавства;
4. грошових коштів, що знаходяться на особистому рахунку інвестора виключно в банківських установах України;
5. майнових та особистих немайнових прав, що належать інвестору;
6. іноземної валюти, що визнається конвертованою згідно іноземного законодавства;
7. інших цінностей відповідно до законодавства України;
8. підприємств з іноземними інвестиціями;
9. будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав.
Відповідно до ЗУ «Про режим іноземного інвестування», іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:
1. будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав;
2. будь-яких незаборонених законодавством цінностей, що належать інвестору;
3. часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
4. створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;
5. валюти України – відповідно до законодавства України;
6. майнових та особистих немайнових прав, що належать інвестору;
7. іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;
8. придбання інших майнових прав;
9. господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;
Відповідно до ЗУ «Про режим іноземного інвестування», іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:
1. придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
2. іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;
3. придбання забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
4. представництва інтересів іноземної держави на території України з метою отримання прибутку;
5. придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
6. валюти України – відповідно до законодавства України;
7. в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України;
8. будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав;
9. придбання інших майнових прав.
Відповідно до ЗУ «Про режим іноземного інвестування», іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:
1. створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам;
2. придбання іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;
3. створення підприємств. Що повністю належать державі, де зареєстрований іноземний інвестор;
4. придбання у власність діючих підприємств повністю;
5. придбання валюти України – відповідно до законодавства України;
6. придбання у власність державних підприємств України;
7. часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами;
8. будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав;
9. придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України.
Правильними положеннями щодо обкладення митом згідно ЗУ «Про режим іноземного інвестування» є наступні:
1. майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями, звільняється від обкладення митом;
2. митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації;
3. вексель не погашається і ввізне мито справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя;
4. митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданої підприємством іменної акції на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 20 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації
5. якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужується, підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито;
6. вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя;
7. порядок видачі, обліку і погашення векселів встановлюється даним Законом;
8. митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня ввезення майна на територію України;
9. митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 20 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.
Відповідно до ЗУ «Про інвестиційну діяльність», суб’єкти інвестиційної діяльності зобов’язані:
1. додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України;
2. володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України,
3. не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги законодавства про захист економічної конкуренції;
4. придбавати необхідне йому майно у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін;
5. додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством іноземної держави;
6. подавати щорічний звіт про свою діяльність до Міністерства закордонних справ України;
7. подавати щорічний звіт про свою діяльність до Міністерства регуляторної політики;
8. сплачувати податки, збори (обов’язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України;
9. подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність.
Відповідно до ЗУ «Про інвестиційну діяльність», інвестор має право на:
1. повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування;
2. повернення не пізніше місячного строку з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування;
3. повернення не пізніше шестимісячного строку з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій виключно у тій формі, в якій вони були внесені;
4. повернення доходів з інвестицій у грошовій чи товарній формі, за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України;
5. повернення доходів з інвестицій тільки у грошовій формі;
6. повернення своїх інвестицій в сумі фактичного внеску в тому числі сплаченого мита, за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України;
7. повернення своїх інвестицій в сумі фактичного внеску в тому числі сплаченого мита, за реальною ринковою вартістю на момент подання заяви до компетентного органу про припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України;
8. повернення доходів з інвестицій тільки у товарній формі;
9. повернення своїх інвестицій в сумі фактичного внеску без сплати мита, за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.
Відповідно до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) 1980 р. міжнародне залізничне сполучення і допуск залізничного обладнання для використання в міжнародному сполученні визначаються:
1. Єдиними правилами до договору про міжнародне залізничне перевезення;
2. Протоколом про привілеї та імунітети;
3. Єдиними правилами до договору про міжнародні залізничні сполучення;
4. Єдиними правилами про порядок використання залізничного обладнання;
5. Єдиними правилами про заборону окремих видів залізничного обладнання, що використовується у міжнародному сполученні;
6. Єдиними правилами про затвердження технічних стандартів і прийняття єдиних технічних приписів, що застосовуються до залізничного обладнання, призначеного для використання в міжнародному сполученні;
7. Єдиними правилами про затвердження уніфікованих стандартів;
8. Єдиними правилами до договору про використання інфраструктури в міжнародному залізничному сполученні;
9. Єдиними правилами про допуск залізничного обладнання, що використовується у міжнародному сполученні.
До Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) 1980 р. додано:
1. Єдині правила до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів;
2. Єдині правила до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів та вантажів;
3. Єдині правила до договору про міжнародне залізничне перевезення вантажо-багажів та вантажів
4. Регламент міжнародних змішаних перевезень вантажів;
5. Регламент міжнародних залізничних перевезень небезпечних вантажів;
6. Єдині правила до договору про міжнародні змішані перевезення вантажів;
7. Єдині правила до договору про міжнародні залізничні перевезення;
8. Єдині правила до договору про міжнародні залізничні перевезення пасажирів та пошти;
9. Єдині правила до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів.
Єдині правила до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів містять наступні колізійні норми:
1. оформлення багажу проводиться згідно з настановами, що діють в місці одержання;
2. якщо знайдений багаж не вимагався протягом передбаченого строку або був знайдений після закінчення року після вимоги видачі, то перевізник розпоряджається ним згідно із законами й настановами, що діють у місці знаходження багажу;
3. якщо знайдений багаж не вимагався протягом передбаченого строку або був знайдений після закінчення року після вимоги видачі, то перевізник розпоряджається ним згідно із законами й настановами, що діють у місці відправлення багажу;
4. договірні зобов’язання, що стосуються перевезення багажу, повинні бути відмічені в багажній квитанції, що вручається пасажирові;
5. договірні зобов’язання, що стосуються перевезення багажу та вантажо-багажу, повинні бути відмічені в багажній квитанції, що вручається пасажирові;
6. оформлення багажу проводиться згідно з настановами, що діють в місці відправлення;
7. перевізник несе відповідальність за збитки, спричинені у зв’язку з повною або частковою втратою або пошкодженням багажу, з моменту отримання його перевізником і до моменту видачі, а також за затримку в доставці;
8. правомочна особа може без подальших доказів вважати багаж втраченим, якщо його не видано або не надано в її розпорядження протягом 14 днів після вимоги про видачу;
9. немає правильної відповіді.
Міжнародні залізничні перевезення регулюються;
1. Бернською конвенцією про залізничні перевезення вантажів (МВК) 1890 р.;
2. Статутом залізниць;
3. Європейська угода про міжнародні залізничні ліній 1985 р.;
4. Бернською конвенцією про залізничні перевезення пасажирів і багажу (МПК) 1923 р.;
5. Конвенцією про міжнародні залізничні перевезення (КОТІВ) 1980 р.;
6. Женевська конвенція про договір міжнародного залізничного перевезення вантажів 1956 р.;
7. Законом України «Про транспорт»;
8. Женевська конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом 1990 р.;
9. Бернська конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом 1990 р.
Положеннями Женевської конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року, що визначають укладення і виконання договору перевезення є:
1. той факт, що вантаж не був доставлений протягом року після закінчення узгодженого терміну, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим;
2. перевізник може продати вантаж, не очікуючи інструкцій від особи, що має право розпоряджатися ним, якщо вантаж є швидкопсувним або якщо того вимагає його стан, чи якщо витрати по збереженню вантажу будуть занадто високі в порівнянні з його вартістю;
3. перевізник може продати вантаж лише після отримання згоди на це від особи, що має право розпоряджатися ним, якщо вантаж є швидкопсувним або якщо того вимагає його стан, чи якщо витрати по збереженню вантажу будуть занадто високі в порівнянні з його вартістю;
4. перевізник зобов’язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час здійснення перевезення;
5. приймаючи вантаж, перевізник перевіряє: вірність записів, зроблених у вантажній накладні щодо числа вантажних містить, а також їх маркування та нумерації місць; зовнішній стан вантажу і його упаковки;
6. договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної;
7. Конвенцією не передбачено максимального розміру відшкодування перевізником шкоди;
8. після прибуття вантажу на місце, передбачене для його доставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку;
9. правильна відповідь не зазначена.
Положеннями Женевської конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року, що визначають відповідальність перевізника є:
1. перевізник зобов’язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його до перевезення;
2. Конвенцією не передбачено максимального розміру відшкодування шкоди;
3. Конвенцією передбачено лише мінімальний розмір відшкодування шкоди;
4. розмір відшкодування не може перевищувати 25 франків за кілограм відсутньої ваги брутто;
5. відправник може, за умови сплати узгодженої надбавки до провізного платежу, встановити суму спеціального відсотка при доставці на випадок втрати, ушкодження чи прострочення в доставці вантажу в узгоджений термін;
6. той факт, що вантаж не був доставлений протягом року після закінчення узгодженого терміну, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим;
7. розмір відшкодування не може перевищувати 35 франків за кілограм відсутньої ваги брутто;
8. перевізник зобов’язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час здійснення перевезення;
9. той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну, або за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред’явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.
Доповніть положення Женевської конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року, що визначає відповідальність перевізника: «Той факт, що вантаж не був доставлений протягом ____________ після ______________, або _____________, протягом _______________ із __________________, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред’явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.»
1. тридцяти днів;
2. двадцяти днів;
3. закінчення узгодженого терміну;
4. початку узгодженого терміну;
5. за відсутності узгодженого терміну;
6. шістдесяти днів;
7. семидесяти днів;
8. дня прийняття вантажу перевізником;
9. дня отримання вантажу.
В усіх судових провадженнях, які виникають у зв'язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до Женевської конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року, позивач може звернутися до:
1. будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами;
2. судів або арбітражів країни, на території якої відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою якого був укладений договір перевезення;
3. лише до суду держави, на території якої укладений договір перевезення;
4. лише до Міжнародного комерційного арбітражу;
5. судів або арбітражів країни, на території якої знаходиться місце передбачене для його доставки;
6. будь яких інших судів або арбітражів;
7. до господарських судів держави, на території якої укладений договір перевезення;
8. лише до суду, на території якої перевізник має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою якого був укладений договір перевезення;
9. лише до суду, на території якої позивач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою якого був укладений договір перевезення.
Міжнародні автомобільні перевезення регулюються:
1. Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу 1997 року;
2. Законом України «Про автомобільний транспорт»;
3. Женевська конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезеннях небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом 1990 року;
4. Афінська конвенція про міжнародні автомобільні перевезення 1974 року;
5. Женевська конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року;
6. Варшавська конвенція про міжнародні автомобільні перевезення 1929 року;
7. Бернська конвенція про міжнародні автомобільні перевезення 1980 року;
8. Законом України «Про транспорт»;
9. Чиказька конвенція про міжнародні автомобільні перевезення 1944 року.
Правила перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні держав - учасниць Співдружності Незалежних держав ….:
1. регламентують процес перевезення вантажу автобусами у нерегулярному міжнародному автобусному сполученні;
2. розроблені відповідно до Женевська конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезеннях небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом 1990 року;
3. регламентують процес перевезення пасажирів і багажу автобусами у нерегулярному міжнародному автобусному сполученні;
4. регламентують процес перевезення пасажирів і багажу автобусами лише у регулярному міжнародному автобусному сполученні;
5. розроблені відповідно до Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу;
6. розроблені відповідно до Женевської конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року;
7. регламентують процес перевезення вантажо-багажу автобусами у нерегулярному міжнародному автобусному сполученні;
8. регламентують процес перевезення пошти автобусами у нерегулярному міжнародному автобусному сполученні;
9. регламентують процес перевезення пасажирів і багажу автобусами у регулярному міжнародному автобусному сполученні.
Відповідно до Конвенції ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів 1980 року у випадку спору, пов’язаного із міжнародним змішаним перевезенням, позивач може пред’явити позов в суд:
1. за місцезнаходженням основного комерційного підприємства, за його відсутності, місцезнаходження відповідача;
2. за місцем укладення договору змішаного перевезення за умови, що відповідач має там комерційне підприємство або агентство, через посередництво якого був укладений договір;
3. за місцем прийняття вантажу до міжнародного змішаного перевезення або місце видачі вантажу;
4. лише за місцем прийняття вантажу до міжнародного змішаного перевезення або місце видачі вантажу;
5. лише за місцем укладення договору змішаного перевезення за умови, що відповідач має там комерційне підприємство або агентство, через посередництво якого був укладений договір;
6. лише за місцем передачі вантажу вантажоотримувачу за договором міжнародного змішаного перевезення;
7. лише за місцезнаходженням основного комерційного підприємства, за його відсутності, місцезнаходження відповідача;
8. дане питання вирішується лише сторонами в договорі про міжнародне змішане перевезення;
9. за місцем реєстрації перевізника.
Відповідно до Єдиних правил до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів (додаток А до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення 1980 року), в проїзному документі повинні бути вказані як мінімум:
1. перевізник або перевізники;
2. помітка про те, що перевезення навіть за протилежної домовленості здійснюється згідно із цими Єдиними правилами;
3. додаткового перевізника;
4. пасажир або пасажирів;
5. будь-які відомості, необхідні для доказу укладення і змісту договору перевезення;
6. будь-які відомості, необхідні для доказу виконання договору перевезення;
7. вимоги щодо реквізитів проїзного документа не передбачені законодавством;
8. опис багажу, що перевозиться разом із пасажиром;
9. будь-які відомості, які дозволять пасажирові використовувати права, що витікають з цього договору.
Відповідно до Єдиних правил до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів (додаток А до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення 1980 року), пасажир має право перевозити при собі:
1. предмети, що можуть заважати або турбувати пасажирів бо заподіяти їм шкоду;
2. предмети, що легко переносяться (ручна поклажа);
3. тварини, що можуть заважати або турбувати пасажирів бо заподіяти їм шкоду;
4. живих тварин;
5. предмети, що легко не переносяться;
6. предмети, що можуть бути небезпечними для інших пасажирів;
7. будь-які громіздкі предмети;
8. громіздкі предмети згідно з особливими положеннями, які містяться в Загальних умовах перевезень;
9. відсутня правильна відповідь.
Відповідно до Єдиних правил до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів (додаток А до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення 1980 року), в багажній квитанції повинні бути вказані як мінімум:
1. пасажир або пасажири;
2. перевізник або перевізники;
3. помітка про те, що перевезення навіть за протилежної домовленості здійснюється згідно із цими Єдиними правилами;
4. відсутня правильна відповідь;
5. опис зовнішнього вигляду багажу для його ідентифікації;
6. вага та габарити багажу;
7. будь-які відомості, необхідні для доказу укладення і змісту договору перевезення стосовно перевезення багажу;
8. будь-які відомості, які дозволять пасажирові використовувати права, що випливають із цього договору;
9. будь-які відомості, необхідні для доказу укладення і змісту договору перевезення стосовно перевезення вантажу, та які дозволять пасажирові використовувати права, що випливають із цього договору.