Etika

суспільства, ставлять рівні вимоги до людини незалежно від її національної приналежності, майнового стану чи віросповідання, висувають однакові критерії оцінки вчин( ків і поведінки людей.

Вплив моралі на вдосконалення правової системи відбувається в основному шляхом впливу моральної сві( домості на правові погляди суспільства. Моральний вплив на право здійснюється через правотворчість народу, його громадську думку, особливо на референдумах. Воля наро( ду за таких умов відбивається у правових нормах. Осно( воположні принципи і норми моралі, які потребують за( гальнодержавного визнання, закріплюються в Основному Законі. Так, наприклад, у Конституції України (статті 23, 24, 28, 29 та ін.) моральні принципи гуманізму, свободи, рівності, справедливості отримали офіційне закріплення. Такі моральні вимоги, як особиста недоторканність, захист честі і гідності, природних прав людини та інші, визнають( ся Конституцією України нормами прямої дії.

Моральний вимір права є необхідною умовою його подальшого розвитку й вдосконалення, умовою його гу( маністичної, особистісної орієнтації. Моральне обґрунту( вання права та правове забезпечення моральних норм ве( дуть до їх гармонійності і дієвості. Зрозуміло, що проник( нення моральних принципів і норм у зміст права може мати залежно від галузі права різний характер. Так, яск( равим прикладом органічного поєднання вимог моралі та права є галузь сімейного права. Правові норми, коли вони відповідають моральним уявленням щодо справедливості, здебільшого реалізуються громадянами добровільно. По( рушення таких норм розглядається не лише як юридич( ний конфлікт, але за умов поєднання моральних та пра( вових вимог воно спричиняє як правову відповідальність, так і моральний осуд.

Індустріальна цивілізація доводить, що мораль немож( лива без права, оскільки немає моралі без свободи, а сво( боди — без правового забезпечення її гарантій. Неможли(

1 0

ва і моральна особистість, яка позбавлена правосвідо( мості. Сучасна правова свідомість невід’ємна від рівня моральної культури особистості. Моральна свідомість формується на основі розвинутої культури і основополож( них моральних цінностей. Правова свідомість не може скластись поза культурою і її складовою частиною — мо( раллю, вона ними живиться. Правове життя суспільства розвивається у середовищі моральних відносин, оцінок, приписів. Основоположні поняття моральної свідомості — обов’язок і совість, честь і гідність, справедливість і відпо( відальність, моральні принципи гуманізму, свободи, рів( ності та ін. органічно пов’язані і втілюються у реальних правових нормах, зв’язках та відносинах.

Відомо, що права людини, які виражені у багатьох нор( мативних актах міжнародного і національного рівня, нале( жать до зовнішніх форм життєдіяльності суспільства. З точ( ки зору співвідношення моральних та правових засад сус( пільства вони є необхідними, тому що інтереси особистості

ісуспільства перебувають у складних, суперечливих, а іноді й конфліктних відносинах. Якщо б люди могли досягти моральної злагоди, то питання про права людини у фор( мально визначеному вигляді відпало б само по собі, але ж «царства Божого» на землі не досягти, тому правове регу( лювання є необхідним, має величезне значення і без нього не може існувати цивілізоване суспільство1 .

Мораль як відносно автономне соціальне явище не лише завжди впливала на соціальний інститут права, але й відчувала на собі зворотний вплив. Все правове має бути

іморальним, право в кінцевому підсумку не може супе( речити пануючій моральній системі. Але між нормами моралі і права можуть виникати конфлікти і суперечності, вирішення яких є важливою стороною процесу вдоскона( лення законодавства.

1 Див.: Шердаков В. Н. Нравственность и права человека // Этика прав человека. Материалы международной конференции. – Москва – Тула, 1994. – С. 35.

1 1

Є певні причини виникнення суперечностей між нор( мами права і нормами моралі. Узагальнюючи їх, А. Є. Яку( бов, зокрема, зазначає, що це, по(перше, недосконалість окремих правових норм або їх відставання від потреб сус( пільного життя; по(друге, випереджаючий характер мо( рального розвитку, висування моральністю більш високих вимог до людської поведінки порівняно з правом; по( третє, різниця в об’єктивних властивостях правових при( писів і моральністю та ін.1

Процес приведення норм права у відповідність з вимо( гами моралі здійснюється роками, а то й протягом деся( тиріч. Прикладом впливу моральних поглядів на вдоскона( лення правової системи, зокрема кримінального законодав( ства, є розвиток інституту відповідальності за недонесення і покриття протягом майже 100 років2. Таке взаємозбага( чення моралі і права є джерелом їх подальшого розвитку. Чинне законодавство і юридична практика відбивають моральний рівень суспільства і служать вдосконаленню моралі.

Отже, специфічні властивості моралі і права роблять неможливим їх повний збіг. Вони мають загальні і особ( ливі характеристики та риси, що відбивають специфіку їх змісту. У процесі історичного розвитку суспільства вони розвиваються на єдиному фундаменті загальнолюдських цінностей, взаємодоповнюють, взаємозбагачують одне одного, взаємодіють між собою в процесі застосування. Мораль і право є важливими складниками духовної куль( тури суспільства, найважливішими засобами соціальної регуляції діяльності і поведінки людей у суспільстві.

1 Якубов А. Е. Взаимодействие уголовного права и этики // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1992. – № 5. – С. 15.

2 Там же. – С. 16–18.

1 2

Розділ 2

Визначення змісту і завдань професійної етики юриста

Професійна етика є одним з підрозділів науки про мораль, її предметом є аналіз буття моралі, що регулює стосунки у сфері певної професійної діяльності людей. Слід підкреслити два принципових положення. З одного боку, моральні засади професійної групи мають ґрунтува( тися на загальнолюдських моральних цінностях, системі моральних норм та оцінок, що склалися як результат істо( ричного розвитку суспільства. А з іншого — особливими завданнями професійної етики є обґрунтування мораль( ного значення тієї чи іншої професії для суспільства та людини, професійного морального ідеалу, моральне регу( лювання професійних відносин.

Оскільки правові суперечки обумовлені конфліктом інтересів людей, а юридична практика пов’язана з необ( хідністю розв’язання різноманітних конфліктних ситу( ацій, професійна діяльність юриста торкається найваж( ливіших інтересів людей, їх благ, а іноді й долі. Все це на( кладає особливий тягар моральної відповідальності за результати своєї діяльності на суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів та інших працівників юридичного фаху, вима( гає від цих осіб особливих морально(психологічних та вольових якостей. Слід враховувати й те, що до юристів, які працюють у правоохоронних та інших державних органах і наділені владними повноваженнями, ставлять( ся підвищені моральні вимоги ще й як до представників державних органів і держави, носіїв владних повнова( жень, охоронців закону.

1 3

Законність та правопорядок є надбаннями сучасного суспільства, без яких воно не може нормально функціо( нувати та розвиватися, тому безперечно в існуванні на( лежного режиму законності зацікавлені усі суб’єкти сус( пільних відносин. Проте конкретну відповідальність за підтримання рівня законності та правопорядку в країні несуть, перш за все, правоохоронці. Вимоги моралі, висо( ка моральна культура для юриста мають особливе значен( ня, оскільки з цією професією пов’язуються уявлення про такі високі морально(правові принципи, як гуманізм, справедливість, законність, об’єктивність тощо, без яких неможливо вирішувати завдання побудови правової дер( жави, демократичного, соціально орієнтованого, гуман( ного суспільства.

Натомість, історія свідчить, що права людини часто зневажались можновладцями, а закон та юристи прислу( говувалися силі. Не набагато кращою є ситуація, коли права людини проголошуються, але їх не дотримуються, а то й повсякчасно порушують ті, хто повинен захищати. Навіть справедливі закони не можуть застосовуватися ав( томатично. Саме тому у цій сфері соціальної життєдіяль( ності так багато залежить від виконавців, того людського потенціалу працівників правоохоронних органів, який має бути на боці законності і правопорядку, правоохо( ронців, які повинні показувати приклад виконання і мо( ральних, і правових норм.

Фахівців(правознавців слід розрізняти за видами і ха( рактером діяльності. По(перше, це юристи, що забезпе( чують правосуддя, — судді, прокурори, слідчі й інші осо( би, що проводять дізнання. По(друге, це адвокати, основ( ним покликанням яких є захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. По(третє, юристи, що пра( цюють у інших, крім правоохоронних, органах державної влади. По(четверте, юристи, які працюють юрисконсуль( тами та у кадрових службах на різноманітних підприєм( ствах, установах і в організаціях. По(п’яте, це науковці та

1 4

викладачі правознавчих дисциплін у спеціалізованих і не( спеціалізованих навчальних закладах різного рівня акреди( тації та підпорядкування. Залежно від поставленої мети обґрунтованим буде поділ професійної групи юристів і за іншими критеріями, наприклад, за галузевим принципом (МВС, органи судової влади, прокуратура й ін.), сферами діяльності тощо.

Звичайно, діяльність представників різних підгруп юридичних професій має свою специфіку, обумовлену ха( рактером суспільних відносин, у яких вони беруть участь, що відбивається на їх морально(психологічних якостях. Але, підкреслимо ще раз, усі юристи керуються у своїй діяльності однорідними принципами, мають бути зорієн( тованими на загальнолюдські моральні цінності, і тому до них, як до представників правничої професії, ставляться єдині за своєю сутністю морально(психологічні вимоги незалежно від конкретної сфери діяльності чи відомчої приналежності.

Отже, професійна етика як самостійна галузь етичної науки і водночас підрозділ правознавства має своїми зав( данням вивчення морального змісту права, особливостей реалізації загальних принципів моралі у сфері правничої діяльності, морального потенціалу юридичної професії та особистості юриста. Юридична етика покликана обґрун( тувати зміст морального ідеалу юриста(спеціаліста, дос( лідити причини і форми деформацій морально(профес( ійної свідомості та запропонувати засоби їх подолання. До її предмета має бути включено також вивчення форм і методів морального виховання юридичних кадрів, шляхів удосконалення їх моральної і професійної культури.

У правовій науці та етиці накопичено певний досвід дослідження правової практики з позицій дотримання моральних норм, розв’язання на теоретичному рівні мо( рально(юридичних суперечностей. Сформувались такі галузі етичного знання у правознавстві, як судова та міліцейська етики і в цілому юридична етика.

1 5

Найбільш розробленими можна вважати проблеми судової етики. Свій внесок у дослідження питань юридич( ної і зокрема судової етики зробили праці А. Д. Бойкова, Г. Ф. Горського, В. М. Горшеньова, Ю. М. Грошевого, Л. Д. Кокорєва, В. В. Комарова, Д. П. Котова, В. О. Коно( валової, В. В. Леоненка, С. Г. Любічева, М. С. Строгови( ча, В. Ю. Шепітька та ін. У цих роботах аналізуються мо( ральні засади кримінального і цивільного судочинства, сукупність норм поведінки і моральні вимоги до праців( ників органів юстиції (суддів, прокурорів, слідчих, адво( катів, судових експертів), розглядаються проблеми мо( рально(професійного обов’язку учасників судочинства, шкала моральних цінностей правосуддя, виявляються такі ситуації у судовій діяльності, які підвладні тільки мо( ральній регуляції і контролю, а також методи морально( го впливу в суді та ін. Питанням управлінської, адмініст( ративної етики та етики державної служби присвячені праці В. Б. Авер’янова, Ю. П. Битяка, В. Д. Попкова, Ф. Т. Селюкова і В. М. Шепеля.

Деякі з авторів у межах судової етики виділяють адво( катську та слідчу етику. Так, В. В. Леоненко, С. Г. Любічев та інші вважають, що професійна етика юриста виступає як родове явище, що розв’язує загальні питання і проблеми, а її зміст складається із вчення про загальні моральні принци( пи і норми щодо правоохоронної і правозастосовної діяль( ності юриста. В її межах вони виділяють судову етику як вид та її підвиди — слідчу і адвокатську. Ю. М. Грошевой з цьо( го приводу зазначає, що професійна етика окремих юридич( них спеціальностей має вивчати моральні вимоги, що став( ляться суспільством і державою до професійної діяльності суддів, слідчих, прокурорів, адвокатів, оперативних праців( ників органів МВС та СБУ, а також особливості, специфіку та структуру моральних відносин, які виникають під час ви( конання ними функціональних обов’язків1 . У останній

1 Грошевой Ю.М. Профессиональное правосознание судьи и соци( альное правосудие. – Х., 1986. – С. 52.

1 6

час все більшої актуальності набувають питання,пов’язані з професійною етикою працівників органів внутрішніх справ. Відомий український дослідник цих проблем С. С. Сливка звернув увагу на розробку змісту етичних проблем мілі( цейської служби, обґрунтував моральні вимоги до праців( ників міліції, що покликані вплинути на процес правоохо( ронної діяльності, виконання завдань, поставлених перед міліцією України1. О. М. Бандурка обґрунтовує теоретичні основи, етичні засади правоохоронної діяльності, основні моральні вимоги до службовця ОВС.

У минулому, коли йшов процес становлення етичної науки та професійної етики, панував деонтологічний підхід, основи якого були закладені ще у XVIII ст. Відомо, що І. Кант, один з родоначальників деонтологічного підходу, обґрунтував категоричний імператив, який пе( редбачав: автономію, суверенність людини як володаря волі і суб’єкта моралі, повагу до неї; рівність усіх у моралі; необхідність розглядати людину як мету, а не як засіб до( сягнення мети; слідування обов’язку і відмову від своєко( рисного інтересу.

Радянською етичною та правовою наукою на озброєн( ня була взята передовсім остання теза. У межах професій( ної етики взагалі і професійної етики юриста зокрема аналіз проводився лише від належного, яке за своєю природою могло бути лише ідеальним. А те, що існує реально, роз( глядалося лише абстрактно, як похідне від належного, а тому й менш важливе, вторинне. Правова практика, її су( перечності, помилки, деформації морально(професійної свідомості аналізувались не як реальні явища, а лише як можливі, гіпотетичні, тому й складні моральні відносини у системах правоохоронної і правозастосовної діяльності так і не стали предметом окремого дослідження. Зокрема, згідно з такою методологічною установкою розкриття

1 Див.: Сливка С.С. Професійна етика працівників міліції. – Львів, 1995. – С. 4–6.

1 7

проблем формування особистісних якостей юристів йшло від професіограм, нормативних актів, у яких вони були офіційно закріплені.

В умовах ринкових відносин, демократичного розвит( ку суспільства деонтологічний підхід з його методологією та теоретичними конструкціями не відповідають вимогам часу, практиці трансформування українського суспіль( ства, реформування судової влади та інших правоохорон( них органів. Як відомо, моральне обґрунтування ринко( вої системи здійснено з позицій утилітаристської етики з її телеологічним підходом, у якій моральна автономія осо( бистості не відкидається, а лише дещо обмежується, ви( ходячи з принципу доцільності, корисності. На такий підхід поступово орієнтується українська етична і право( знавча думка, що передбачає вивчення як етичної літера( турної спадщини, так і сучасної публіцистики і хроніки, конкретних юридичних справ, проведення соціологічних опитувань населення і працівників правоохоронних і пра( возастосовчих органів для аналізу реальної правової прак( тики, тенденцій можливих деформацій морально(про( фесійної свідомості працівників цих органів.

1 8

Розділ 3

Соціальне призначення і моральний сенс юридичної професії

Об’єктом діяльності працівників юридичної професії є людські стосунки, люди, з їх найважливішими інтереса( ми, потребами, проблемами, правами і обов’язками. Не( рідко така діяльність пов’язана з вторгненням у особисте життя людей, а то й з обмеженням їх прав, прийняттям рішень, які впливають на подальшу долю людини.

Діяльність таких працівників часто здійснюється в конфліктних умовах, особливо коли йдеться про праців( ників оперативно(розшукового апарату, слідчих, проку( рорів, суддів, адвокатів й ін. Саме їх суспільство уповно( важує відповідно до закону розв’язувати соціальні і міжособистісні конфлікти (кримінальні справи, майнові суперечності, напружені шлюбні стосунки та ін.).

Діяльність юрисконсультів, нотаріусів, адвокатів має суспільно необхідний характер, а суддів, прокурорів, слідчих — державну значущість. Вони є посадовими осо( бами, представниками влади, здійснюють владні повно( важення для захисту інтересів громадян, суспільства, дер( жави від різних зазіхань, вирішення соціальних і міжосо( бистісних конфліктів. У своєму спілкуванні з іншими людьми, носіями соціальних ролей, пересічними грома( дянами вони представляють та уособлюють державну вла( ду. Надання працівникам юридичних професій не лише правової, але й моральної санкції на проведення відповід( ної діяльності з охорони і захисту прав людини і грома( дянина з використанням владних повноважень покладає на них високу відповідальність за суворе і точне дотри(

1 9