Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

У постанові ЦВК і Раднаркому СРСР зазначалося, що ліквідація НКВС союзних республік зумовлена «загостренням класової боротьби всередині суспільства, необхідністю у зв'язку з цим введення жорсткої дисципліни, а також надання більшої самостійності в управлінні органам по боротьбі зі злочинністю та охороні громадської безпеки і революційного порядку»1.

Наслідком такої реорганізації було значне посилення ролі ОДПУ. Різко активізувалась і діяльність органів ДПУ УСРР. Вже з лютого 1930 р. в усіх обласних центрах України існували «трійки» — каральні органи, до складу яких входили начальник управління ОДПУ, обласний прокурор і перший секретар обкому КГІ(б)У. Такий безконтрольний каральний апарат виносив вироки практично без свідків, без захисту, без ознайомлення з кримінальною справою і навіть без підсудного. Прокуратура від нагляду за дотриманням законності в органах держбезпеки практично усунулась2. До складу ОДПУ перейшла й міліція. Постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 27 грудня 1932 р. загальне керівництво роботою управлінь робітничо-селянської міліції союзних республік покладалося на ОДНУ, при якому було створено головне управління робітничо-селянської міліції.

До 1934 р. на ОДПУ покладалися функції забезпечення не тільки державної безпеки, а й громадського порядку, охорони державної та суспільної власності, здійснення паспортизації. Так, введення в УСРР у 1933 р. паспортної системи супроводжувалося широкомасштабною «чисткою» міст від «ворожих елементів». Тільки з Харкова згідно з планом слід було виселити 50 тис. осіб — біженців, що зуміли прорватися через кордони, які були зведені навколо голодуючих районів, а також «куркулів», що втікали з села. Значну роботу провадило ДПУ щодо ліквідації сфабрикованих нею різних антирадянських організацій. Наприклад, у 1930 р. у Харкові відбувався судови й процес, на якому було звинувачено 45 провідних учених і письменників. їм приписували участь у підпільній контрреволюційній організації «Спілка визволення України», що була нібито «викрита» органами ДПУ УСРР. Така ж доля спіткала «Всеукраїнський есерівський центр», «Всеукраїнський бо-ротьбистський центр» та ін.

Адміністративно-командна система управління вимагала подальшої перебудови державних структур, які мали стати активними провідниками її політики.

Переломним етапом на шляху до повної централізації репресивно-каральної системи став 1934 р, коли 10 липня постановою ЦВК СРСР було створено загальносоюзний НКВС, до складу якого замість ліквідованого ОДНУ ввійшло новостворене головне управління державної безпеки. У союзних республіках створювалися НКВС союзних республік, які насправді ніколи не були республіканськими, автономними, а були лише філіями центрального репресивного апарату, оскільки вони функціонували на підставі положення про загальносоюзний НКВС, на який покладались обов'язки забезпечення революційного порядку та державної безпеки й охорони суспільної (соціалістичної) власності; ведення актів громадянського стану, прикордонної охорони тощо. Для цього у структурі НКВС створювалися головне управління державної безпеки, головне управління прикордонної та внутрішньої охорони, головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень, відділ актів громадянського стану, адміністративно-господарське управління та головне управління пожежної охорони. Аналогічну структуру НКВС було встановлено і в союзних республіках1.

З моменту утворення НКВС СРСР замість судової колегії ОДПУ, яка мала право застосовувати усі види кримінального покарання, включаючи розстріл, при наркомі внутрішніх справ під його ж головуванням було засновано позасудовий орган під назвою «Особлива нарада». Йому надавалися широкі права в адміністративному порядку застосовувати такі види покарання, як заслання, виселення, ув'язнення до таборів на строк до п'яти років, виселення за межі країни. На місцях, як і раніше, діяли спеціальні «трійки», які також не рахувалися з нормами судочинства. Судовий розгляд кримінальних справ замінявся адміністративними рішеннями.

Так, 31 червня 1937 р. ЦК ВКП (б) затвердив наказ М. Єжова місцевим органам НКВС, відповідно до якого за чотири місяці треба було репресувати 268 950 осіб, з них негайно знищити 75 950 осіб2.

1Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні: 1917—1953: Суспільно-політич ний та історико-правовий аналіз. — К., 1994. — Кн. 1. — С. 100.

2Ненько О. П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917— 1953 рр) — С. 20

• / Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953. — Кн. 1. — С. 101. пори України / За рея В А Смолія. — К. 1997. — С 295.

283

І'озділ 3. Держава і право України в період тоталітарно-репресивного режиму

§ 3. Конституція УРСР 1937 р

§ 3. Конституція УРСР 1937 р.

середині 30-х років керівництво Комуністичної партії дійшло висновку про необхідність внесення «демократичних» амін до Конституції СРСР 1924 р,, а також до конституцій союзних і автономних республік. Вперше це питання було винесено на обговорення у 1935 р. на лютневому Пленумі ЦК ВКП(б). У такий спосіб намагалися утворити видимість подальшої демократизації державного ладу. Про які вибори до державних органів могла йти мова, якщо й після прийняття Конституції 1936 р. ніхто нікого не обирав? У будьякому виборчому окрузі балотувався лише один депутат, кандидатура якого висувалася відповідним партійним керівництвом. Був підготовлений досить демократичний за зовнішніми ознаками проект Основного Закону СРСР1, розглянутий на червневому Пленумі ЦК ВКП(б). Проект Конституції було схвалено Президією ЦВК СРСР і винесено на всенародне обговорення. Видимість його активного обговорення створювалася на території України.

У підсумку все звелося до загального схвалення проекту Конституції. В умовах терору 30- х років мало хто б насмілився критикувати цей проект, який не містив ніяких реальних гарантій захисту прав людини.

VIII Всесоюзний з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. одноголосно затвердив і ввів у дію нову Конституцію СРСР.

Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало розроблення нових республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розроблення проекту Конституції УСРР нагадувало процес, який вже відбувався на союзному рівні. ІЗ липня 1936 р. Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійшли державні та партійні проводирі України; Петровський, Косіор, Постишев, Затонський, Любченко, Якір та ін. Наприкінці 1936 р. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонований конституційною комісією, за основу. Після всенародного «обговорення» він був переданий на розгляд Надзвичайного XIV з'їзду Рад УСРР, який відкрився 25 січня 1937 р., ЗО січня з'їзд Рад постановив: «Проект Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції, поданій Редакційною Комісією З'їзду, затвердити». Одночасно з'їзд дав доручення ЦВК

1 Волкогонов Д А, Триумф и трагедия иолитический портрет И. В Сталіни». — М,

1989 — Кн 1 — Ч. 2 — С 198

284