Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

Розділ 7. Держава і право України у 60-х — 80-х роках

3. Державний апарат

допомоги в містах та інших населених пунктах утворювались юридичні консультації. Нове Положення про адвокатуру УРСР, затверджене Верховною Радою УРСР 1 жовтня 1981) р., детально регламентувало діяльність колегій адвокатів республіки, розширило види юридичної допомоги громадянам1.

Важливе значення в республіці мала діяльність нотаріальних органів. Нотаріатом називалася система державних органів (нотаріальних контор), до обов'язків яких входило посвідчення безсиір-них прав і фактів, які мають юридичне значення. Організація і діяльність нотаріату регулювалися законодавством, зокрема Законом СРСР від 19 липня 1973 р. «Про державний нотаріат», а також Законом УРСР від 15 грудня 1974 р. з тією ж назвою, який набрав чинності 1 травня 1975 р.

Отже, у двадцятиріччі, що розглядається, в Україні функціонував розгалуженні! державний апарат, організація і діяльність якого були врегульовані законодавчими актами як союзного, так і республіканського рівня В цих актах багато йшлося про демократію, широкі права представницьких органів, необхідність зміцнення соціалістичної законності. Проте в умовах панування командно-адміністративної системи управління ці положення у багатьох випадках залишалися лише деклараціями. Так, Верховні Ради СРСР і УРСР, а також інших союзних республік, всупереч їх статусу законодавчих органів, в основному «одностайно» голосували за пропозиції та законопроекти державно-партійного апарату. Призначення І переміщення вищих посадових осіб затверджувалися Верховними Радами без будь-якої спроби з'ясувати їх причини. Фактично ці питання заздалегідь вирішувалися у відповідних партійних структурах. Верховні Ради були передусім декларативними, ніж працюючими органами. Такими ж безправними органами виявилися й місцеві Ради всіх ступенів. їх безправ'я визначалося перш за все вкрай слабкою матеріально-фінансовою базою. У діяльності місцевих Рад головну роль відігравали виконкоми. На сесіях депутати лише «одностайно» голосували за підготовлені апаратом виконкомів рішення. Відтиснення представницьких органів державної влади управлінським апаратом на другий план призвело до того, що цей апарат сам займався підзаконною творчістю, видаючи численні інструкції та накази, які фактично мали силу закону. До речі, і практика формування представницьких органів влади спрямовувалась на підбір досить «слухняного» складу депутатів, згодних «одностайно» штампувати шляхом голосування підготовлені апаратом рішення. Практика організації виборів Рад усіх рівнів була такою, 1 Історія адвокатури України — К, 1992. — С. 49. 472

що у бюлетені для голосування стояло прізвище тільки одного каната в депутати. Оскільки висування кандидатів у депутати було монополізовано партійними комітетами, то фактично це були не вибори депутатів, а їх призначення.

Багато проблем існувало також в організації та діяльності правоохоронних органів. Так, у 70-х і 80-х роках на органи прокуратури покладалося безліч невластивих прокурорському наглядові обов'язків, які в значній мірі підсували на другий план її головні функції нагляду за законністю. Суди, високе призначення яких широко проголошувалося в актах різного рівня, насправді нерідко розглядалися як звичайна, рядова складова частина системи правоохоронних органів1. Працівники цих органів одержували низьку зарплату, перебували в матеріальній (житло, паливо в сільській місцевості, продукти, дитячий садок, школа тощо) та іншій залежності від місцевих властей. Це призводило до того, що керівники, особливо місцеві, втручалися в роботу суду, прокуратури, міліції, що було грубим порушенням конституційних принципів незалежності суду і прокуратури. Набуло поширення так зване .телефонне право», завдяки якому, застосовуючи тиск на правоохоронні органи, багато правопорушників із числа «номенклатури» ухилялися від кримінальної відповідальності. Крім того, існувала інструкція ЦК КПРС, яка прямо забороняла правоохоронним органам збирати будь-який «нега- ка мо.менклатурщиків партійних і радянських органів. У роки застою нерідкими були

заборони допитувати посадових осіб. Непідсудними були й колегіальні органи громадських організацій (передусім КПРС)2. Система номенклатури формувала в країні цілком залежну від партапарату судову владу3. Спостерігалися також інші численні негативні явища в організації та діяльності державного апарату4, тому наприкінці періоду, що розглядається, виникла нагальна необхідність його докорінного реформування. Гуценко К. Ф., Кавалев М. А. Правоохранительние органьї. — М, 1997. — С. 250, 297. імітуев А. Г. Советская бюрократи*. Система политико-зкшюміїческого господ-ст»а и ее кри.іис (1919—1991) — Бєлгород. 1993. — С 281.

Салицкий В. М. Проблему ставошмякя судебной системи в обновляющейся Рос-ап // Актуальніше проблеми совремеиного права. — М., 1995. — С. 8. • Курицин В. М. Проблеми политической системи общества // На пороге кризи-са — С. 124—171

473

Розділ 7. Держава і право України у 60-х — 80-х роках

4 Основні риси права

§ 4. Основні риси права

раво, як відомо, відбиває і закріплює особливі риси суспільного ладу, того чи іншого державного утворення, певного періоду його розвитку. Закони та інші нормативні акти тою чи іншою мірою висвітлюють відповідні процеси, що відбувалися в економічній, політичній і суспільній сферах СРСР і УРСР протягом періоду, що розглядається. У них явно простежуються суперечливі процеси в розвитку радянського суспільства, керівна роль КПРС, жорсткий централізм, адміністративно-командний стиль управління суспільством.

Законодавство ґрунтувалося на принципах пріоритету всього державного над особистістю, суть яких: держава — усе, особистість ніщо. Безправ'я громадянина, його правова беззахисність — найхарактерніші особливості радянського законодавства. Незважаючи на те, що Законом СРСР «Про віднесення до відання союзних республік законодавства про устрій судів союзних республік, прийняття цивільного, кримінального і процесуального кодексів», ухвалених Верховною Радою СРСР 11 лютого 1957 р., були чітко визначені повноваження Союзу РСР у законодавчій сфері, в подальшому законодавство УРСР та інших союзних республік розвивалось, в основному, під безпосереднім впливом загальносоюзних нормативних актів. Причому при прийнятті загальносоюзних законів законодавцям союзних республік прямо наказувалось вносити зміни і доповнення у відповідне законодавство республіки. Це свідчить про переважання централістських установок в законотворчості, які суттєво обмежували права союзних республік в законотворчій сфері. А якщо до цього додати, що на території республік безпосередньо діяли численні загальносоюзні закони та інші нормативні акти в усіх галузях права, то від прав союзних республік в законотворчій діяльності майже нічого не залишалося.

У період, що розглядається, тривала розпочата ще наприкінці 50-х років кодифікація радянського законодавства на союзному і республіканському рівнях у цілому ряді галузей права. При загальному упорядкуванні радянського законодавства були розроблені та видані: Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік, республіканські кодекси відповідно до загальносоюзного законодавства, хронологічні зібрання законодавчих актів; систематичні зібрання актів чинного законодавства республік.

474

Результатом удосконалення законодавства в країні стало видання Зводу законів СРСР і зводів законів радянських республік В Україні видання Зводу законів УРСР здійснювалось на підставі постанови ЦК

Компартії України, Президії Верховної Ради УРСР і Ради Міністрів УРСР від 28 вересня 1976 р. «Про підготовку та видання Зводу законів Української РСР», від 4 серпня 1978 р. «Питання Зводу законів Української РСР» та постанови Президії Верховної Ради УРСР і Ради Міністрів УРСР від 5 вересня 1983 р. «Про план підготовки законодавчих актів Української РСР і постанов Уряду Української РСР на 1983—1985 роки». Поставлені в зазначених документах завдання щодо удосконалення законодавства, його кодифікації, створення укрупнених актів і актів, які б заповнювали прогалини в чинному законодавстві УРСР, визначення кола нормативних актів, вміщених до Зводу, строків і послідовності підготовки та видання його розділів були головними орієнтирами при створенні Зводу законів УРСР. Звід законів УРСР був виданий як офіційне видання Президії Верховної Ради УРСР. Це означало, що він є таким же джерелом офіційного опублікування законодавства, як, наприклад, «Відомості Верховної Ради УРСР» і «Зібрання постанов уряду УРСР», і що на нього можна посилатися при вирішенні справ у державних органах. Звід законів УРСР будувався як зібрання актів. Проте він значно відрізнявся від інших зібрань і збірників чинного законодавства, в тому числі й від систематичного і хронологічного зібрань, виданих Міністерством юстиції УРСР Згадані збірники були результатом суто систематизаційної роботи, інкорпорації законодавства. Але їх видання, яке, по суті, відіграло роль «інвентаризації» нормативних актів, стало важливим кроком

до вищої стадії систематизації законодавства — підготовки і видання Зводу законів УРСР1.

Адміністративне законодавство регулювало суспільні відносини в галузі державного управління. В період, що розглядається, здійснювалось видання законів та інших нормативних актів з окремих галузей і сфер управлінських відносин, а також актів, які визначали структуру і управлінську діяльність окремих категорій орлі державного управління. Серед цих актів слід назвати Загальне положення про міністерства Союзу РСР (1967 р.) і Положення про окремі міністерства та відомства, що містили адміністративно-правові норми. Такі ж норми містилися і в новому законодавстві лро місцеві Ради, що визначено організацію виконавчих і розпоряд-

1 Вмомості Верховної Ради УРСР — 1976 — № 42. — Ст. 381, 1978 — X» 35. — Ст.505; 1983. — М* 38. — Ст 766, Звід законів Української РСР — К, 1982— 1986 рр

475