Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

ють кримінальну відповідальність або ж пом’якшують чи обтяжують її. Уложення, як і Звід, розглядало малолітство і неповноліття як обставини, що пом’якшують відповідальність і суворість покарання.

Уложення чіткіше визначало чинність кримінального закону в часі і просторі. Воно не мало зворотної сили. Виняток становили статті, що пом’якшують або усувають відповідальність. Новий закон виходив з принципу, що ніхто не може посилатися на незнання закону, якщо він був оприлюднений у встановленому порядку.

Уложення встановлювало принцип застосування його положень до усіх російських підданих у межах держави, припускаючи деякі винятки, встановлені спеціальними положеннями. Ці винятки існували для справ, підсудних духовному суду і військовим судовим органам.

Особлива частина Уложення, яка містила 2043 статті, встановлювала покарання кримінальні й виправні, найсуворішими з яких були: позбавлення усіх прав стану в поєднанні зі смертної карою, заслання на каторгу, на поселення в Сибір, на Кавказ.

Позбавлення усіх прав стану означало втрату всіх привілеїв, пов’язаних з належністю до певного стану, припинення подружніх стосунків, позбавлення прав на майно (воно переходило до спадкоємців), позбавлення батьківських прав.

848 статей містили у своїх санкціях той чи інший вид позбавлення волі: виправно-арештантські роти згадані в 327 статтях, арешт — у 304, тюрма — у 249, гамівний будинок — у 146, робітний будинок — у 126, фортеця — у 84, монастир — у 6 і в одній статті згадується «тримання під вартою». Для порівняння, у Зводі такий вид покарання, як позбавлення волі, згадується лише в 41 статті. Про відсутність виваженої системи покарань свідчить той факт, що в деяких статтях Уложення називалися чотири види позбавлення волі (статті 630, 666, 901, 979 та ін.), в інших — три (статті 1180, 1188, 1306, 1338 та ін.).

У т. XV Зводу і в Уложенні зберегли таку нелюдську кару, як тілесні — болісні — покарання: биття батогом, хлистом, палкою, мотузкою. За вироком військових судів застосовувалося биття шпіцрутенами до 12000 ударів. Засуджених на каторгу таврували — на лобі і щоках випалювали слово «кат», тобто каторжний. Проте це страшне, принизливе для людської гідності покарання застосовувалося в традиціях феодального права — тільки до простого люду.

14-3-382 371

971

Розділ 1. Устрій і право України після ліквідації української державності

972

§ 3. Право

973

І Звід, і Уложення звільнили від застосування тілесних покарань привілейовані стани — дворян, духовенство, почесних громадян, купців першої і другої гільдії, деякі розряди сільських посадових осіб. У 1824 р. звільнялися від тілесних покарань студенти й особи, які мали середню та вищу освіту. У 1845 р. перелік вказаних вище категорій доповнили літератори, нижні чини з відзнаками, станційні наглядачі. Уложення встановлювало й інші пільги для вищих станів.

Слід звернути увагу на надзвичайну складність системи покарань, недостатню визначеність санкцій, можливість заміни одних покарань іншими, наявність у багатьох статтях Особливої частини посилань на інші статті для визначення міри покарання. Покарання різнилися за розрядами, кожний розряд поділявся на кілька родів і кожний рід — на кілька ступенів (з вищою і нижчою мірою). Закон визначав додаткові покарання, особливі покарання за злочини і провини по службі. Особлива частина Уложення (розділи II—XII) визначала досить складну систему злочинів.

Насамперед традиційно перелічувалися злочини проти віри.

Значна увага приділялася державним злочинам. При цьому замах, злочинна дія і навіть умисел повалити імператора каралися позбавленням усіх прав стану і смертною карою. За участь у повстанні передбачалося таке саме покарання. Складання і розповсюдження письмових і друкованих творів з метою «схилити до бунту» каралися позбавленням усіх прав стану і засланням на каторжні роботи у фортецю на строк від 8 до 10 років. При цьому особам, не звільненим від тілесних покарань, додатково призначалося від 50 до 60 ударів канчуками і таврування.

Спеціальні розділи були присвячені злочинам проти порядку управління, посадовим злочинам. В Уложенні з’явилися нові статті і навіть ціла глава «О неповиновении фабричньїх и заводских людей». Явна непокора фабричного чи заводського люду власнику або управителю заводу, вчинена «целою артелью или толпою» каралася як повстання проти властей, тобто смертною карою.

Розділ «О преступлениях и проступках против законов о сос-тоянии» передбачав захист станових прав і привілеїв, охороняючи і закріплюючи становий розподіл людей у суспільстві. У цьому розділі була ціла глава «О преступлениях крепостньїх людей против своих господ». Виступи кріпосних селян проти своїх господарів прирівнювалися до повстання проти уряду. Будь-яка непокора поміщику означала для кріпака покарання різками від 20 до 50 ударів. За подання скарги на своїх поміщиків кріпосні селяни каралися

372

975

різками до 50 ударів. Перехід селян від одного володільця до іншого і перехід «в інший стан» без дозволу поміщика карався різками від ЗО до 60 ударів.

X розділ містив норми про злочини проти життя, здоров’я, волі і гідності приватних осіб. Умисне вбивство каралося позбавленням усіх прав станів і засланням на каторжні роботи довічно або на тривалі строки.

Великий XII розділ був присвячений злочинам проти власності приватних осіб. Насильницьке заволодіння чужим нерухомим майном (земля, будинок тощо), здійснене озброєними людьми, каралося позбавленням усіх прав станів і засланням до Сибіру. За умисний підпал будь-якого житлового будинку передбачалося покарання, пов’язане з позбавленням усіх прав стану і засланням на каторжні роботи у фортецю на строк від 8 до 10 років. Покарання посилювалося, якщо будівля належала церкві, імператору або членам його родини. Розбої, грабіж каралися позбавленням усіх прав стану і засланням на каторжні роботи у фортецях, заводах, рудниках на різні строки або довічно.

Винні у крадіжці каралися залежно від обставин вчинення злочину засланням, ув’язненням у робітничі будинки, направленням у виправні арештантські роти і биттям різками.

Все Уложення пронизував класовий принцип. Наприклад, адміністрація тюрми могла примушувати до роботи лише «міщан і селян», а особи інших «станів» могли працювати за власним бажанням. Дворяни і чиновники, піддані короткостроковому арешту, могли відбувати його й удома, тоді як усі інші — тільки в поліцейських органах.

Порівняно зі Зводом системи злочинів і покарань в Уложенні стали чіткішими. Однак аналіз Особливої частини свідчить, що упорядники Уложення не змогли уникнути казуальності. Так, Уложення містило 24 статті, які встановлювали покарання за вбивство. Не був подоланий й інший недолік Зводу — об’єднання в розділах різнорідних злочинів.

Для Уложення, як і для Зводу, характерна відсутність чіткого розмежування кримінальної, адміністративної і дисциплінарної відповідальності. І це закономірно, бо у першій половині XIX ст. не було відокремлення суду від адміністрації, широкі повноваження мали органи поліції і політичного розшуку. Багато складів злочинів, які увійшли в Уложення, у Зводі були поміщені в Поліцейський статут про запобігання і припинення злочинів (т.

XIV). 373

976

Розділ 1. Устрій і право України після ліквідації української державності

977

3. Право

978

Уложення застосовувало і типові для адміністративної, поліцейської відповідальності стягнення — штрафи, короткочасний арешт у приміщеннях при поліції із залученням (міщан і селян) за розпорядженням начальства до встановлених урядом робіт. У примітці до ст. 61 сказано, що деякі види покарань «в некоторьіх осо-бьіх случаях должньї бьіть определеньї... без формального произ-водства суда», тобто в адміністративному порядку.

За злочини і провини по службі встановлювалися типово дисциплінарні стягнення.

Все зазначене свідчить, що Уложення 1845 р. не досягло рівня досить чіткого, юридично точно розробленого кримінального кодексу, але, незважаючи на всі вади Уложення, його прийняття мало велике значення для подальшого розвитку кримінально-правових теорій, для підготовки і проведення судової реформи.

У межах кримінально-репресивної правової політики реалізація мети кримінального покарання була тісно пов’язана з так званим тюремним законодавством і практикою його застосування. Першим за часом спеціальним законодавчим актом Російської імперії про позбавлення волі був «Свод учреждений и уставов содер-жащихся под стражей и о ссьільньіх», виданий 1832 р. і включений у XIV т. Зводу1. Статут, по суті, був зводом законоположень майже виключно першої третини XIX ст. і переважно останнього десятиріччя перед виданням Зводу.

Статут був поділений на три глави: перша глава «Учреждение мест содержания под стражею» містила постанови загального характеру, була немовби вступом до другої «О содержащихся при по-лиции и в тюрьмах» і третьої «О содержащихся в смирительньїх и работньїх домах». У кожній з глав йдеться про розміщення арештантів, їхній одяг, їжу, лікування тощо, але дуже мало про тюремний побут і практично нічого про умови тюремного режиму. Замовчувалися і питання тюремної дисципліни. Деякою мірою ці питання висвітлювалися в особливій інструкції, яка була складена за рішенням комітету міністрів у 1828 р. і розіслана по губерніях протягом 1831 р. Звід 1832 р. був перевиданий у 1842 р. із доповненнями і змінами, що були накопичені в тюремному законодавстві. Кількість статей Статуту зросла з 171 до 1056. Важливим доповненням Статуту був «Статут об арестантских ротах». Редакція статуту 1857 р., 1 Гернет М. Н. История царской тюрьмьі — М., 1961. — Т. 2; Лисин А. Г.,

Петренко Н. И., Яковлева Е. И. Тюремная система Российского государства в

XVIII — начале XX вв. — М., 1996.

374

980