Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

сійської імперії й уніфікувати російську правову систему в масштабах усієї країни, звісно, включаючи й Україну. Ця робота під керівництвом М. А. Балудянського була доручена другому відділенню власної його імператорської величності канцелярії. М. А. Балу-дянський (1769—1847) був висококваліфікованим економістом і юристом, доктором права, професором, деканом Юридичної академії у м. Надьварді (Угорщина). Олександр І запросив його на науково-викладацьку роботу в Санкт-Петербург. У 1819— 1821 рр. М. А. Балу-дянський був першим ректором Петербурзького університету, а з 1825 р. — радником Миколи І з правових питань1. Безпосередньо роботу відділення очолив М. М. Сперанський, з ім’ям якого традиційно пов’язують першу в Росії кодифікацію права.

Першим завданням щодо систематизації права стала підготовка Повного зібрання законів Російської імперії (ПЗЗ) — найповнішого збірника законодавчих актів, розміщених у хронологічному порядку за номерами і датами затвердження кожного акта царем. Перше видання ПЗЗ було здійснене в 1830 р. Воно складалося з 46 томів, до яких увійшло понад 50 тис. нормативних актів, у тому числі усі договірні статті між Україною і Росією, а також найважливіші акти, що стосувалися державно-правового життя України. У ПЗЗ були об’єднані нормативні акти, починаючи із Соборного Уложення (1649 р.) до нормативних актів, прийнятих на початку царювання Миколи І (1825 р.). Услід за першим виданням ПЗЗ почали готувати і друге, яке вже включало нормативні акти, прийняті після 1825 р. ПЗЗ насправді було не зовсім повним зібранням законів. Деякі акти кодифікаторам не вдалося розшукати. Пояснювалося це тим, що державні архіви Росії перебували в поганому стані. Не було повного реєстру законодавчого матеріалу, що зберігався в архівах. У деяких випадках окремі акти умисне не вносилися до ПЗЗ. Передусім це стосувалося документів зовнішньополітичного характеру, що зберігали оперативну секретність, а також законів й інших нормативних актів, прийнятих за обставин надзвичайної важливості, або таких, що містили правила внутрішнього розпорядку державних органів. Серед не внесених до ПЗЗ виявилися й деякі нормативні акти першої половини XIX ст., що регулювали правове становище закріпачених селян на Правобережній Україні. Водночас до ПЗЗ увійшли акти, які не мали характеру законів, оскільки саме поняття «закон» у філософсько-правовій теорії початку XIX ст. не

1 Енциклопедія українознавства. Словникова частина. — Львів, 1993. — С. 86; Право України, 1998. — № 4. — С. 94—95.; ЮЕ Т. 1. — К., 1988. — С.

185—187.

359

941

Розділ 1. Устрій і право України після ліквідації української державності

942

$ 3. Право

943

було розроблене. Тут можна знайти акти неюридичного характеру, а також судові прецеденти1.

Другим етапом роботи стала підготовка Зводу законів Російської імперії — зібрання чинних на час його видання законодавчих актів, розміщених у тематичному порядку. Акти подавалися в орфографії XIX ст., виключалися нечинні норми, усувалися суперечності, здійснювалося редакційне опрацювання текстів, відкидалися частини норм, які кодифікатори вважали несуттєвими. Упорядники Зводу виходили з того, що «Свод єсть верное изображение того, что єсть в законах, но он не єсть ни дополнение их, ни толко-вание». Однак, на думку сучасних дослідників, М. М. Сперанський неодноразово й сам формулював нові норми, що не спиралися на чинний закон, особливо у сфері цивільного права2.

Система Зводу була обговорена й затверджена Державною Радою 10 січня 1832 р. Основу структури Зводу становив поділ права на публічне і приватне, що грунтувався на передових західних концепціях, які йшли від римського права.

Звід було видано в 15 томах, об’єднаних у 8 книг. Книга 1-ша включала переважно закони про органи влади й управління та державну службу, 2-га

— статути про повинності, 3-тя — «устав казенного управлення» (статути про податі, мита, питтєвий збір та ін.), 4-та — закони про стани, 5-та — цивільне законодавство, 6-та — «уставьі государственного благоустройства» (статути кредитних установ, статути торговельні і про промисловість та ін.), 7-ма — «уставьі благочиния» (статути про народне продовольство, громадське піклування, лікарський статут та ін.), 8-ма — закони кримінальні. Наголошувалося, що така структура Зводу має залишатися навіть у разі зміни змісту окремих законів. Цього принципу дотримувалися в усіх наступних перевиданнях Зводу (1842 і 1857 р.).

Будучи у своїй основі феодально-кріпосницьким, Звід, завдяки його упорядникам на чолі зі Сперанським, певною мірою враховував інтереси буржуазії, яка розвивалася. Це особливо помітно в системі і змісті X тому Зводу, присвяченого цивільному законодавству.

Після видання Зводу передбачалося приступити до третього етапу систематизації права — створення галузевих уложень, які б містили не тільки старі норми, а й нові, які б відбивали розвиток права. ПЗЗ і Звід були лише інкорпорацією. Створення уложень передбачало кодифікацію, тобто не тільки упорядкування старих

1Российское законодательство X—XX веков. — Т. 6. — С. 18—19.

2Там само. — С. 19.

360

945

норм, а й доповнення, зміну їх за сутністю. Проте саме цього й не хотів імператор Микола І.

Плануючи створення Уложення, Сперанський аж ніяк не посягав на засади феодалізму. Він просто прагнув привести законодавство Російської імперії у відповідність до вимог життя. Новели у праві мали не підривати, а зміцнювати феодальний устрій і самодержавство, удосконалювати його. Сперанський та його однодумці розуміли, що нові буржуазні відносини, які зароджувалися в суспільстві, вимагають свого відбитку в нових нормах права. Проте ці ідеї не знайшли підтримки у правлячих колах Росії. Робота щодо систематизації права в основному завершилася на другому етапі. Спробою перейти до третього етапу стала кодифікація кримінального права, розпочата відразу ж після видання Зводу. У процесі роботи вивчалася й аналізувалася законодавча, судова й адміністративна практика не тільки Росії, а й більшості європейських держав. 15 серпня 1845 р. «Уложение о наказаниях уголовньїх и ис-правительньїх» було затверджене, а також прийнято рішення про введення його в дію з 1 травня наступного року1.

Уперіод роботи щодо підготовки та затвердження Зводу законів Російської імперії в 1830—1835 рр. у складі другого відділення працювала спеціальна група юристів під керівництвом І. М. Даниловича. У 1825 р. він був професором права Харківського, а пізніше Київського і Московського університетів. Група зібрала й систематизувала норми права, чинні в західних губерніях Російської імперії, приєднаних до неї наприкінці XVIII ст. під час поділу Речі Посполитої. У1837 р. Данилович підготував проект, названий «Свод местньїх законов Западньїх губерний» (Правобережної України і Білорусії)2. На думку кодифікаторів на чолі зі Сперанським, Звід місцевих законів мав стати систематизованим збірником норм чинного приватного права. Проект Зводу було передано до Державної Ради, яка в 1838 р. його затвердила, але юридичної сили він так і не набув. До цього часу імперська правова політика Миколи І була спрямована на ліквідацію будьяких особливостей правового регулювання суспільно-економічного життя українського і білоруського народів.

У1835 р. на території України, яка входила до складу Російської імперії, набув чинності Звід законів у частині регулювання державних і адміністративно-правових відносин. У 1839 р. Микола І

1 Российское законодательство X—XX веков. — Т. 6. — С. 163.

2 Данилович 14. Н. Обзор исторических сведений о состоянии свода законов Запад ньїх губерний. — СПб., 1837.

361

946

Розділ 1. Устрій і право України після ліквідації української державності

947

§ 3. Право

948

підписав постанову про поширення на Київську губернію дії усіх загальнодержавних законів і ліквідацію її виняткового становища. Це стало сигналом до поширення загально-імперської правової системи на територію України. У 1840 р. на Лівобережну, а в 1842 й на Правобережну Україну було поширено дію Зводу законів у частині цивільного і кримінального права. У 1842 р. офіційно скасовано дію Литовського статуту.

Однак у 1840—1842 рр. застосування загальноімперського законодавства показало, що багато загальноросійських норм суперечать традиційним нормам права, які склалися в Україні. Це призвело до того, що під час підготовки другого видання Зводу законів, котрий почав видаватися в 1842 р., у 10-й том (цивільне законодавство) включили низку норм (переважно тих, що регулювали шлюбно-сімейні відносини і спадкове право), чинних тільки в Чернігівській і Полтавській губерніях — на території колишньої Гетьманщини. Таких норм було 53 з 3979 статей. У решті губерній України чинним було тільки Російське законодавство.

Наприкінці XVIII ст. правове становище приватновласницьких селян регулювалося загальноросійським законодавством, сконцентрованим у першій половині XIX ст. у Зводі законів (т. IX, Закони про стани, статті 914—1096; т. XVI, статут про запобігання та припинення злочинів, статті 324—326, 362—364, видання 1842 р.). Проте на Правобережній Україні реально діяли не стільки закони, скільки норми звичаєвого права Речі Посполитої. У процесі інвентаризації 1847—1848 рр. були підготовлені інвентарні правила, які містили норми, що визначали розміри земельних наділів, а також уніфіковані повинності поміщицьких селян. 26 травня 1847 р., зі схвалення Миколи І, міністр внутрішніх справ підписав «Правила для управлення йменнями по утвержденньїм для оньїх инвентарям в Киевском генерал-губернаторстве». Правила містили 44 статті з додатками. 29 грудня 1848 р. була оприлюднена нова редакція Правил, в якій враховувалася практика реалізації інвентарних правил, що були чинними майже до скасування кріпосного права1.

Криза кріпосницької системи, зародження буржуазних відносин, розвиток промисловості зумовили необхідність правового регулювання відносин між робітниками, з одного боку, і державою та підприємцями, з іншого. У другій половині XIX ст. держава робить несміливі спроби законодавчого визначення робочого часу, обмеження використання праці малолітніх та ін. Прикладом може бути «Положение об отношениях между хозяевами фабричньїх заведе- 1 Инвентарньїе положений Западньїх губерний. — СПб., 1859. 362

950