Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

«грецький» суд, а в районах дислокації українських козацьких військ — громадські суди, які керувалися звичаєвим правом і судовими прецедентами. Важливою антидемократичною віхою у формуванні судової системи України було переведення судочинства на російську мову (1828—1829 рр.). Завершальними були акції щодо припинення дії місцевого права, організація діяльності судів України виключно на основі загальноросійських законів, «Сельского судебного устава» 1839 р. Відмінність полягала в тому, що в Україні судді призначалися, а в Росії — обиралися.

Уподальшому українська судова система розвивається разом з російською як її частина.

Управління судами здійснювало міністерство юстиції, що зміцнювало зв’язки суду та адміністрації.

Справжні патріоти і України, і Росії не залишали спроб демократизувати й удосконалити організацію суду. Відомий знавець історії українського і російського права, систематизатор законів статс-секретар Балудянський (родом із Закарпаття) у 1826 р. висунув проект відокремлення суду від адміністрації і побудови судової системи з двох інстанцій1.

Упродовж першої половини XIX ст. передова громадськість Російської імперії, її представники в різних регіонах невпинно шукали можливості ліквідувати кріпацтво, поліцейсько-казармений режим, що перешкоджали будь-якому прогресу. Боротьба українського народу проти соціального гноблення, проти русифікації була складовою цього революційного руху.

Утаємних революційних гуртках і товариствах, що існували в той період в Україні, брали участь і українці, і росіяни, і представники інших національностей. Досить послатися на персональний склад Південного товариства декабристів або товариства З’єднаних Слов’ян. До речі, у 1825 р. ці організації об’єдналися.

Дворянські і різночинні революціонери будували плани створення держави, яка прийде на зміну ненависній бюрократичній абсолютистській машині. Гаряче люблячи свою матір-Україну, українці — члени таємних товариств бачили в майбутньому або унітарну російську державу, до складу якої українські землі входитимуть як рівні області (див.: «Руська Правда») або як «держави» (див.: Проект конституції М. Муравйова), або федерацію слов’янських наро- Ростов-на-Дону, 1918. —

! Малиновский И. Лекции по истории русского права. С. 471. 2УІЖ

355

931

Розділ 1. Устрій і право України після ліквідації української державності дів (див.: Правила З’єднаних Слов’ян)1. Тільки Малоросійське таємне товариство, або товариство звільнення України, яке в 1819 р. організував відомий масон В. А. Лукашевич, поставило на меті створити незалежну Україну.

Все це свідчить про те, що передові українські громадські й державні діячі реально оцінювали назрілі потреби країни і розуміли, що ще відсутні об’єктивні умови для створення самостійної незалежної української держави.

932

5 3. Право § 3. Право

першій половині XIX ст. вже за відсутності української державності завершується ліквідація національної правової системи. На всій території

України набуває чинності загальноімперське законодавство при збереженні лише окремих норм права України, визнаних і закріплених у законах Російської імперії.

Джерела права. Норми звичаєвого права, що зберігали на початку XIX ст. роль джерел права, в 40-ві роки практично втрачають свою силу. Лише сільські громадські суди (копні суди на Волині і Поділлі, «судні

ради» на Правобережжі), що розглядали незначні справи, як і колись, керувалися нормами звичаєвого права. Козацьке право теж втратило роль основного джерела права в житті козацьких громад, які ще існували. Тільки в місцях дислокації українських козацьких військ (Бузьке (1803—1817), Азовське (1828— 1865), Дунайське (Новоросійське) (1828—1869) козацькі війська) воно зберігало своє значення локального джерела права.

На початку XIX ст. у сфері приватного права адміністративні й судові органи в Україні використовували збірники писаного права XVIII ст., а в сфері публічного права — керувалися винятково Російським законодавством. Наприкінці XVIII ст. з упровадженням на території України губернського поділу й утворенням міських дум фактично призупинялася дія Магдебурзького права. Магістрати, які збереглися в окремих містах, виконували обмежені судові повноваження. У період правління Павла І під впливом авторитету канцлера А. А. Без-бородька (вихідця з української козацької старшини) частково поновлювалася дія Магдебурзького права на Лівобережній Україні. У1797 р. Магдебурзьке право повернули Києву. Офіційне торжество з приводу отримання Державної Грамоти відбувалось в Києві 15 лютого 1802 р. На знак подяки кияни зібрали пожертвування на суму 1000 крб. для будівництва госпіталю для бідних і пам’ятника. У 1802— 1808 рр. на дніпровських схилах за проектом головного архітектора Києва А. І. Меленського було споруджено пам’ятник Магдебурзькому праву — 18метрова колона тосканського ордеру. З деякими змінами цей пам’ятник зберігся до наших днів1.

933

1 Декабристи. — Т. 1. — С. 45—48, 82—84, 89—90. 356

935

1 Щербина В. І. Документи до історії Києва 1494—1835 рр. // Український археографічний збірник. — К., 1926. — Т. 1. — С. 48—49; Киев: Знциклопед.

справочник. — К., 1985. — С. 371.

357

936

Розділ 1. Устрій і право України після ліквідації української державності

937

3. Право

938

У1831 р. було остаточно скасовано Магдебурзьке право в усіх магістратських і ратушних містах України, за винятком Києва. Там це право скасовано 23 грудня 1834 р.

Систематизація і кодифікація права1. У XVIII ст., як уже зазначалося, здійснювалися неодноразові спроби систематизувати російське і, в тому числі українське, законодавство. На початку XIX ст. ця робота стає особливо інтенсивною, бо відсутність систематизації норм було однією з причин безладдя та зловживань у судах.

У1801 р. Олександр І заснував чергову, десяту комісію на чолі з П. В. Завадовським (вихідцем з української козацької старшини Чернігівщини). її метою було систематизувати всі чинні нормативні акти, в тому числі і на території України. Групу систематизаторів права очолили також відомі правознавці: на Правобережжі — А. Р. Повстанський, на Лівобережжі — Ф. І. Давидович. Вони упорядкували «Свод местньїх законов губерний и областей, присоеди-ненньїх от Польши» и «Собрание гражданских законов, действую-щих в Малороссии» («Собрание малороссийских прав»)2. У цих збірниках зібрані і систематизовані норми права, що були чинними в Україні і становили основу української системи права, яка склалася у XVIII ст. Особливий інтерес має «Собрание малороссийских прав». Це був по суті кодекс реально діючих норм цивільного права3. Наприкінці 1807 р. відредагований рукописний примірник цього кодексу був переданий у другу експедицію кодифікаційної комісії. Там він і залишився на довгі роки у зв’язку з призупиненням загальноправової політики, спрямованої на формування єдиного правового поля Росії і України. У процесі систематизації права України у 1811 р. був перекладений російською мовою і виданий «Литовський статут російської редакції».

Уцілому робота систематизаційної комісії першого десятиріччя XIX ст. була дуже продуктивною. Під керівництвом видного державного діяча М. М. Сперанського були підготовлені проекти цивільного, кримінального і торговельного уложень. Однак реакційне дворянство угледіло в них вплив законодавства французької революції, передусім французького цивільного кодексу 1804 р. Як наслідок, систематизаційні роботи були призупинені, Сперанський потрапив у немилість.

У1826 р. в умовах нової політичної ситуації була поновлена робота щодо систематизації права з метою зібрати всі закони Ро- 1 Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України. — С.

138—165.

2 Собрание малороссийских прав 1807 г. — К., 1995.

3 Нелин А. И. Собрание малороссийских прав, его содержание и значение // Автореф. дис. канд. юрид. наук. — К., 1990. — С. 3.

358

940