Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

$ 2. Державний лад

911

§ 2. Державний лад

XVIII ст. російський царат свідомо і цілеспрямовано знищив одне з найцінніших завоювань українського народу— його національну державу. На початку XIX ст. Україна увійшла в новий період свого існування. Все, що діялося з Україною та її народом у цей час, усі їхні біди в кінцевому підсумку визначалися відсутністю у народу, нації власної держави. Тому цей період слушно дістав назву бездержавності.

Місце Української держави заступила Російська імперія з її могутнім централізованим бюрократичним апаратом. Усі українські землі відтепер були підпорядковані центральним та місцевим органам влади й управління Росії, які охопили Україну як гігантський спрут.

Центральні органи1. На чолі Російської імперії стояв цар, імператор — самодержавний монарх. Він користувався необмеженою владою. Зміцненню влади царя сприяла так звана «собственная его императорского величества канцелярия». Вже у 1812 р. вона сформувалася як орган загальнодержавного значення. У другій чверті XIX ст., особливо після придушення повстання декабристів і суду над його учасниками, її вплив на державні справи зріс. Завдяки безпосередній близькості до особи імператора і розгалуженню власного апарату, канцелярія перетворилася в орган, що стояв над державою, над законом. Вона поділялася на відділення. Найважливіше з них — третє, політична поліція. Це був орган політичного розшуку і слідства, утворений у 1826 р., після повстання декабристів, для боротьби з революцією, вільнодумством. Канцелярія спиралася на жандармський корпус — воєнне формування політичної поліції, виконавчий орган III відділення.

З 1810 р. при особі імператора перебував дорадчий орган — Державна рада. Компетенцію її не було чітко визначено.

У 1811 р. завершилася реформа центрального галузевого управління. Замість колегій були утворені міністерства, кожне з яких очолював єдиноначальник

— міністр. Він безпосередньо підпорядковувався царю. Діяльність міністерств координував Комітет мініст-

913

рів — дорадчий орган. На його засіданнях головував імператор. Рішення Комітету міністрів вступали в силу лише з санкції імператора1. Діяльність міністерств направляло і контролювало перше відділення

імператорської канцелярії. Найвагоміша роль відводилася новому відомству

—Міністерству внутрішніх справ. Воно відало органами влади й управління на місцях. У його розпорядженні була також поліція2. Тривалий час це міністерство очолював вірний царський служака В. Кочубей.

Колись могутній Сенат перетворився у вищу апеляційну інстанцію для судів губерній.

Місцеві органи. На місцях — у губерніях владу вершили довірені особи царя

—губернатори та генерал-губернатори. Цар призначав з їх числа вищих чиновників, знатних дворян.

Губернатор належав до вищої урядової влади. Він очолював губернію, в межах якої здійснював адміністративну та поліцейську владу. Існувало також губернське управління, яке складалося з віце-губернатора, радників, прокурора. В губернії функціонували губернські галузеві установи (казенна палата, рекрутське присут-ствіє, з 1840 р. — палата державних маєтностей та ін.). Це були органи відповідних міністерств на місцях, але вони також підпорядковувалися губернатору. У своїй діяльності губернатор спирався на станові дворянські збори.

Генерал-губернатор очолював кілька губерній. Він наділявся надзвичайними повноваженнями — поєднував владу цивільну і військову.

У повіті влада належала суду (до 1837 р. він мав назву «нижчий земський суд») на чолі з капітаном-ісправником. Земський суд був одночасно адміністративно-поліцейською установою і судовим органом. Повіти поділялися на стани. Стан очолював становий пристав — поліцейський чин. Йому допомагали сотенні і десятські.

Кількість міст, які користувалися самоврядуванням за Магдебурзьким правом, поступово зменшується. У 1835 р. скасовується самоврядування у Києві. Там, де самоврядування ще зберігалося, воно перебувало під контролем губернатора.

У 1803 р. в Одесі, Херсоні та Феодосії були створені градона-чальства, очолювані градоначальниками. Влада останніх поширювалася також на військові та морські органи.

914

1 Вьісшие и центральньїе государственньїе учреждения России. 1801—1917. В 2-х томах. Т. 2. Центральньїе государственньїе учреждения. — Спб., 2001.

916

1Российское законодательство X—XX веков. — Т. 6. — С. 61, 92.

2МВД России. Знциклопедия. — М., 2002. — С. 299—301.

917

350

919

351

920