Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

правові норми. Рішення ухвалювалися більшістю голосів. Обговорювали кандидатуру і давали згоду на призначення наджупана.

На Закарпатті, до речі, як воєвода, так і наджупани комітатів були угорці, втім, як і переважна більшість дворянства, не кажучи вже про магнатів. Наприкінці XVII — у XVIII ст. серед них з’явилося і чимало австрійців. В Угорщині сеймики такого всевладдя, як у Польщі, не мали. Вони, зокрема, не могли вирішувати фінансових, військових, церковних проблем. Комітатські сеймики скликалися приблизно двічі на рік.

При наджупанах діяли так звані комітатські комісії — колегіальні органи управління і різні чиновники, в тому числі заступники з різних питань — алішпани.

УXVIII ст. комітати були поділені на округи на чолі з фесол-габіро, а округи

— на райони або циркули. В кожному окрузі налічувалося 2—3 циркули. На чолі стояв начальник, який вважався заступником фесолгабіра. Останній був не тільки адміністратором-управлінцем, а й вершив суд в окрузі.

Міста в Угорщині були королівськими, такими, які користувалися самоврядуванням (виборний муніципалітет, міська рада, міський голова — біро, або бургомістр) та сільські містечка, що перебували під владою феодалів.

Села (общини) також були державні, підпорядковані скарбниці, і приватновласницькі. Але навіть останні мали певне самоврядування. На чолі общини стояв сільський староста, який обирався населенням із запропонованих поміщиком кандидатів. Він же вершив суд з виборними присяжними. Селяни обирали й письмоводителя— нотаря.

В окремих гірських районах Закарпаття тривалий час зберігалися сільські общини, організація яких базувалася на волоському праві (тобто звичаєвому молдавському праві). їхніми органами були сільські збори і сільське правління на чолі зі старостою (коне-зем). Група таких сіл об’єднувалася під владою війта (войди).

Суд. У часи польського панування, втім, як і угорського, і молдавськотурецького, суди на західноукраїнських землях мали чітко виражений становий характер.

УПольщі шляхетськими судами першої інстанції були:

1. Гродський суд, або замковий. Суд чинив одноособово намісник, староста або воєвода. Формальну сторону справи пильнував замковий суддя, канцелярію вів писар. Цей суд розглядав кримінальні справи, причому усіх вільних людей.

332

872

Розділ 6. Устрій і право України в період наступу на її автономію г) міські суди. Справи тут розглядали міські ради. Апеляції подавали в суд таверника, а потім — суд персоналія; д) сільський суд (у справах кріпаків), сільський голова (старо ста), управитель феодала, інколи сам феодал.

Існували і земські суди, які складалися з управителя маєтка, представника комітатської влади, алішпана і запрошених сусідів-феодалів. Навіть у XVII ст. в їхньому складі ще трапляються засідателі. Земський суд був апеляційним органом щодо рішень сільського старости, ради містечка, а також суду управителя.

Право. У феодальній Польщі джерелами права, що діяли і на західноукраїнських землях у XVII—XVIII ст., були звичаї, пристосовані до умов середньовічного станового суспільства, нормативні акти Литви і Польщі, в тому числі привілеї, які видавалися групам осіб або цілим станам, містам тощо (розподілялися на жалувані, пільгові й охоронні), постанови, статути, ордонанси тощо.

Важливим джерелом права було Магдебурзьке право. У другій половині XVII—XVIII ст. були здійснені перші переклади Магдебурзького права українською мовою. Однак найважливішим джерелом права були Литовські статути та ін.

На Закарпатті діяли закони короля і Державних зборів, королівські грамоти та ін. У XVI ст. королівські закони й декрети були кодифіковані (закони аж до 1830 р. писали латинською мовою; до 1572 р. — існували в рукописному вигляді. Саме в цьому році з’явився перший надрукований закон). У 1584 р. з’явилася перша систематизація законів, потім у 1628 р., далі — в 1653, 1668

та 1696 рр.

У1619 р. з’явився перший свого роду процесуальний кодекс, в якому був підсумований порядок і спосіб судочинства. Доповнили його в 1699 р. В Угорщині і на Закарпатті діяли норми звичаєвого права, неабияке значення мала й судова практика, зокрема, верховних судів. На неї посилалися нижчестоящі суди. У 1723 р. були навіть зібрані і видані рішення верховних судів.

* * *

Удругій половині XVIII ст. зусиллями імперської, антинаціональної політики російського царату було ліквідовано найцінніше завоювання українського народу — його національну державність, яка проіснувала 135 років (1648—1783 рр.). Одним із відчутних ударів, завданих їй царатом, було скасування гетьманства, яке з часів Б. Хмельницького символізувало національний державний суверенітет України. А зі скасуванням полковосотенного адміністративно-територіального устрою українські землі було зведено до становища звичайної провінції Російської імперії. По всій Україні

334

874

§ 4. Суспільно-політичний лад і право на західноукраїнських землях насильницьким шляхом встановлювалися органи управління Росії, впроваджувалося загальноімперське законодавство. Юридичне оформлення кріпосного права в Україні поглибило розкол українського суспільства.

У XVIII ст. у межах феодального суспільства набула свого найвищого розвитку Українська правова система. Орієнтована на європейську континентальну систему права, вона пережила період узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду, пройшла найвищу стадію систематизації — кодифікацію. Про глибинний, об’єктивний характер української правової системи свідчить той факт, що вона (так офіційно і не визнана російським урядом) діяла в Україні аж до 40-х років XIX ст. Розвиток суспільно-політичного ладу і права в західноукраїнських землях кінця XVII — другої половини XVIII ст. збігався з процесом розкладу державно-правової системи Речі Посполитої, що негативно позначилося на розбудові суспільно-політичного життя українського населення. Внаслідок насильницького розподілу західноукраїнських земель між агресивними сусідами — Авс-тро-Угорською та Російською імперіями процес формування української нації, об’єднання українських етнічних земель у межах національної держави затягнувся на сторіччя.

335

875

Висновок

876

Висновок Історія держави і права України, багатовікової боротьби її народу за

створення своєї національної державності показує, що ця боротьба відбувалася у надзвичайно складних умовах. Доводилося постійно протидіяти прагненню агресивних сусідів запровадити на території України колоніальний режим, ліквідувати не тільки паростки української національної державності, а й навіть таке державне утворення, як Українська козацька республіка-держава Богдана Хмельницького. Українська національна державність бере початок від могутньої середньовічної східнослов’янської держави — Київської Русі. Ця давня державність дала змогу тамтешньому етносу динамічно розвиватися у соціально-економічному та політичному аспектах, а християнство об’єднало етнос і в духовній сфері. Було створено розвинену на той час правову систему, яка яскраво висвітлена в унікальній пам’ятці права — Руській Правді. Отже, було побудовано цивілізацію, яка ні в чому не поступалася західноєвропейській. Київська Русь була своєрідним мостом між Заходом і Сходом. Вона прикрила собою європейські держави від навали азіатських кочових племен. Київська Русь ціною власної державності захистила народи Європи від монголо-татарської навали.

І з цього часу, протягом століть у серці українського народу, його душі жила ідея відродження сильної держави.

Ідея розбудови української національної державності розвивалася одночасно із формуванням української народності. Вже Данила Галицького сучасники не без підстав називали «українським королем».

У боротьбі з підступними намірами Литви та Польщі, зазіханнями кримського хана формувалася й міцніла козацька військово-політична організація — Січ. Вона донині зберігається у пам’яті народній як символ української державності, яскравий взірець української державної ідеї, зразок самореалізації народної волі.

Українська козацька держава, створена під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького наприкінці 40-х років XVII ст., посідала гідне місце серед держав Європи. Незабаром після укладення в 1654 р. договору між Україною і Росією царський уряд по-

877

слідово здійснював політику, спрямовану на ліквідацію Української держави. Через несприятливі політичні обставини українському народу і його лідерам не вдалося зберегти національну державність.

Несприятливими були геополітичні умови, сильними були сусідні держави, що претендували на українські землі, могутнім був натиск Російської імперії. Незважаючи на трагічну долю, Українська козацька держава аж до 80-х років XVIII ст. — це надзвичайно важлива епоха в історії українського народу. Саме українська козацька держава після занепаду Галицько-Волинського князівства, а потім у часи «Руїни», з відривом Правобережжя і поверненням його під владу Польщі, стала головним місцем національно-державного життя усіх українських земель. У Гетьманщині впродовж усього часу її існування був своєрідний демократичний у своїй основі державний устрій. Хоча царський уряд урізав автономію, але у свідомості народних мас зберігалась ідея демократичності і незалежності Української держави, почуття любові до своєї батьківщини. І коли, наприкінці XVIII ст., багатьом здавалося, що українське національне життя померло, саме на основі національно-державних традицій попереднього часу починалося нове відродження національної самосвідомості українського народу, що супроводжувалося формуванням самобутньої правової системи, яка тривалі роки існувала у формі українського звичаєвого права, втілювалася в нормативних актах місцевих органів влади в Україні, праві місцевого самоврядування, військовому козацькому праві. Про розвиненість українського права свідчать результати кодифікаційних робіт, розпочаті у 30- х роках XVIII ст. під час гетьманування Данила Апостола, коли було розроблено низку оригінальних за формою і змістом пам’яток права, зокрема «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. — проект першого Кодексу українського права, який фактично став збірником чинного до кінця XVIII ст. права в Україні.

878

336

880