Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

1 Гуржій О. Українська козацька держава... — С. 133—134. 316

832

■ Торжество історичної справедливості / Відп. ред. М. М. Олексюк. — Львів

1968 — С. 138.

317

833

Розділ 6. Устрій і право України в період наступу на її автономію

834

4. Суспільно-політичний лад і право на західноукраїнських землях

835

війська і поразки 1651 р. під Берестечком. Те саме національне піднесення спостерігалося і в Буковині.

Суспільний лад. Панівний клас — феодали. Правлячу верхівку феодалів становили князі і панство, утворюючи могутній прошарок магнатів, аристократію. На праві власності їм належали величезні земельні володіння. Переважно із середовища магнатів рекрутувалися чиновники державного апарату, феодали входили до складу двірських рад, судів, командували військами. Магнати в основному походили з панівних класів Польщі, Румунії, Угорщини. Нечисленні знатні українські роди ополячувалися, румунізовува-лися.

Основну групу феодалів становила шляхта. Шляхетський титул був спадковим або присвоювався королем. Верхівка шляхти володіла вотчинними, а основна її маса — удільними землями. Шляхта звільнялася від податків і повинностей, за винятком так званої земської служби, тобто обов’язку служити у війську і виконувати деякі повинності, пов’язані з обороною країни. Особа шляхтича вважалася недоторканною, його ніхто не міг притягати до відповідальності, карати, хіба що за вироком особливих шляхетських трибуналів. Конфіскувати шляхетську власність можна було тільки за рішенням суду. Формально представники шляхти були між собою рівні, але у Східній Галичині переваги в усіх сферах життя надавалися польській шляхті, у Північній Буковині — румунському і в Закарпатті — угорському та австрійському дворянству.

Шляхтичі могли обіймати державні посади, якщо вони сповідували католицтво. Для православних шляхтичів (і взагалі усіх вільних) у 1676 р. під погрозою смертної кари був заборонений виїзд за межі Польщі або в’їзд на її територію без дозволу властей.

Численні привілеї польської шляхти (право безмитної торгівлі, експорту продукції сільського господарства, безмитного імпорту багатьох товарів та ін.) і, навпаки, усілякі утиски української шляхти, політика посиленої полонізації, мад’яризації та ін. вели до того, що дедалі більше представників української шляхти сприймало католицтво, ополячувалось.

Серед шляхти було чимало дрібної, бідної, особливо у Східній Галичині, Північній Буковині. Зростала їх пауперизація. Нерідко їхніх земель ледь вистачало, щоб прогодуватися, і їхнє життя було схожим на життя селян.

Тисячі дрібних шляхтичів потрапляли у феодальну залежність від вельмож, визнавали їхню протекцію, вступали до них на службу — управителями маєтків, економами, дворецькими тощо. Адже магнатські роди Браницьких, Вишневець318

837

ких, Любомирських, Потоцьких, Яблоновських та ін. створювали свої держави в державі, правили в них як повновладні правителі. Дрібні шляхтичі були зобов’язані підтримувати своїх протекторів і політично, в тому числі на місцевих сеймах, під час висування на різні посади, служити у їхньому війську. Шляхта була основною опорою королівської влади. Вона становила близько 8—10% населення країни за середнього показника в Європі 1— ■2%1. Оскільки в цей час спостерігається тенденція активного проникнення в досить закрите середовище шляхти представників інших прошарків населення, то в 1669 р. польський Сейм прийняв рішення про встановлення інституту неповного шляхетства. Нова шляхта не мала аж до третього покоління права обіймати державні посади, обиратися депутатами сеймиків і вального Сейму.

Схожа картина спостерігалась і на Закарпатті, з тією лише різницею, що серед дворянства переважали угорці. Коли ж Угорщина приєдналася до складу Австрії, значна частина маєтків угорських і українських феодалів, противників Габсбургів, була конфіскована і перейшла у власність корони. Пізніше багато земель було передано у володіння австрійських феодалів. Насильницьке обезземелювання угорських феодалів викликало їх різкий опір, збройні виступи. Габсбурги були вимушені піти на поступки. В 1711 р. між імператором Австрії Карлом і ватажком угорського дворянства Ка-ролем був укладений договір, згідно з яким останнє було урівнене в правах з австрійським дворянством. Угорських дворян звільнили від державних податків, повністю переклавши їх на міщан і селян.

Певними особливостями відрізнялася Північна Буковина. Тут було дуже мало великих панських маєтків (фільварків), серед феодалів майже не було українців. Зате значним був прошарок вільних селян-резешей (до 30%). Духовенство, передусім католицьке, утворювало другий привілейований стан. Воно поділялося на біле (світське) і чорне (ченці). Духовна знать — єпископи, настоятелі великих монастирів (кляш-торів) володіли землями, маєтками, селами і містами, кріпаками. Активну прокатолицьку діяльність розгорнули серед населення різні духовні ордени — домініканців, ієзуїтів, францисканців та ін. Духовенство користувалося численними правами і привілеями. Жодних податків на користь скарбниці воно не сплачувало, повинностей не виконувало. Навпаки, одержувало від світських властей землі, селян, різні цінності та ін. Вільні люди (крім шляхти) сплачу- 1 Кульчицький В. С, Тищик Б. Й. Історія держави і права України. —• Навчальний посібник. — К, 2001. — С. 47.

319

838

Розділ в. Устрій і право України в період наступу на її автономію

839

§ 4. Суспільно-політичний лад і право на західноукраїнських землях

840