Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

3. Право

791

робітник К. Вислобоков. Багато уваги приділили дослідженню Зводу А. Яковлів1, М. Слабченко2, М. Чубатий3, В. Рауделюнас4 та ін.

Норми Зводу розташовувалися за такою системою і відображали такі галузі права, що в основному склалися на той час:

державне право; кримінальне право; цивільне право; процесуальне право.

Розділ 1 — це свого роду вступний закон, що визначає компетенцію і сферу чинності Зводу. Закон убачав призначення «Прав...» у тому, щоб застосовувати їх в усіх справах, які підлягали «суду і розправі».

За сферою дії Звід поширювався на дві категорії населення: природних малоросіян і немалоросіян. Категорія природних малоросіян — це «малоросійські обивателі та весь без винятку малоросійський йарод», тобто основна маса міського та сільського населення, за винятком приватницьких селян.

У розділі 2 визначена форма державного правління, а саме роль і прерогатива монарха в державі. Зазначається, що влада монарха є вищою, від єдиного Бога визначена, тому всі статути й укази монарха повинні виконуватися усіма його підданими з повагою і покорою і ніхто, крім монарха, законів та інших прав не може встановлювати. Не має сумнівів, що під час формування цього пункту упорядники виходили з «Правди монаршей» Феофана Прокопови-ча, який проголошував владу монарха як таку, що походить від Бога, коритися якій велить сам Бог. Можливо, упорядники спеціально вже на початку Зводу помістили цю норму, щоб продемонструвати лояльність до царської влади і Росії й цим викликати спокійне, доброзичливе ставлення до інших норм Зводу, які передбачали самоврядування України у складі Російської імперії.

З огляду на це, ймовірно, зовсім не випадково розділ вельми невизначено говорить про владу гетьмана. Не дивно, що за такої ситуації не приділили уваги гетьманській владі, тим більше, якщо згадати, що в період роботи кодифікаційної комісії влади гетьмана в Україні не було.

1 Яковлів А. Український Кодекс 1743 р. Права, по которьш судится малороссийский народ . Його історія, джерела та систематичний виклад змісту. — Мюнхен,

793

Далі в розділі державного права визначається суспільна структура України. Все населення поділялося на дві основні категорії: місцеві (тутешні) і чужоземці. Місцеві, у свою чергу, поділялися на вільних і невільних. Чужоземці благородного походження прирівнювалися до відповідних розрядів місцевого населення.

Найбільший інтерес для науки історії держави і права становлять розділи цивільного і кримінального права.

Відносно детально Звід регулював цивільні правовідносини, чітко визначав основні інститути цивільного права, характеризував суб’єктів цивільного права, об’єкти, право власності, договірне право.

Розділ, присвячений процесуальному праву, в першій своїй частині регулював судоустрій, а в другій — судочинство.

Судоустрій, за Зводом, засновано на поєднанні влади судової і адміністративної, на давніх порядках і звичаях Малоросії.

Звід установлював чітку ієрархію судів, визначав їхню компетенцію, підсудність, судові штати. Звід знав інститут адвокатури.

Звід не проводив відмінності між процесом цивільним і кримінальним. Форма процесу була обвинувально-змагальною, вирішальну роль у ній відігравала ініціатива сторін. Водночас Звід знав і елементи слідчого процесу, зокрема як докази використовувались документи і тортури. Вельми детально розглядалися основні стадії процесу.

Зрештою, цей Звід був типовим кодексом феодального права, яке забезпечувало економічне панування українських феодалів — козацької старшини і шляхти.

Спроби упорядників Зводу затвердити самоврядування України не вдалися, тому що царський уряд суворо стежив, щоб на Україні зберігалася влада Росії.

Оскільки Звід не задовольнив потреби України у всебічному правовому урегулюванні її суспільно-економічного і політичного життя, то в Україні були зроблені нові спроби систематизації права.

Генеральний суддя Ф. Чуйкевич уклав збірник «Суд и рас-права в правах малороссийских...»1. Бунчуковий товариш, він багато років служив у Генеральному суді, але не був ученим, нічого нового, оригінального він не пропонував. Це була лише нова спроба систематизації українського права. «Суд и расправа» створювалися поступово. В основному збірник був завершений в 1750 р., а остаточно — в 1758 р. Головне джерело — Великий Литовський статут 1588 р., Магдебурзьке право (Саксонське Зерцало і Порядок). Чуй- - Василенко М. П. Матеріали до історії українського права. — Т. І. — К.

1929. — С.32, 83—147.

303

794

Розділ 6. Устрій і право України в період наступу на її автономію

795

3. Право

796

кевич був добре обізнаний також із законодавством гетьманів України й указами російського уряду, широко використовував статті Б. Хмельницького, Д. Многогрішного, Д. Апостола тощо.

Цю свою працю Чуйкевич присвятив гетьману Розумовсько-му. Однак вона призначалась не тільки для нього, а й «віз прекра-щение горькой вт> судах волокитьі» і «вг полезное употребленіе малоросіянами»1. Ця праця мала велике значення для потреб практики.

Метою праці Чуйкевича було створення системи статутових судів на зразок судової системи Литовського статуту. Він пропонував гетьману заснувати в усіх 10 полках посади суддів земських, замкових і межових, щоб вони діяли сепаратно (окремо) на підставі законів малоросійських, складали присягу, вступаючи на посаду, і в справи один одного не втручалися. Праця Чуйкевича розвивала ідею Б. Хмельницького про статутові суди. Вона вплинула на реформу Генерального суду, яка була проведена в 1760 р. Наступною спробою приватної кодифікації українського права другої половини XVIII ст. став збірник «Книга Статут и прочие права малороссийские», упорядкований у 1764 р. юристом-практи-ком В. П. Кондратьєвим.

Основним джерелом цієї праці, як і попередньої, був Литовський статут 1588 р. Крім нього, джерелами були Магдебурзьке право («Порядок»), екстракт Статуту, польське законодавство, законодавство гетьманів Д. Многогрішного і Д. Апостола, звичаєве право.

Збірник, упорядкований В. П. Кондратьєвим складався з таких частин: 1) про докази; 2) про строки; 3) про процес; 4) про апеляцію; 5) про виконання судових рішень; 6) про посаг і віну; 7) про давність земську; 8) про апеляцію в Статут; 9) про суд польовий, підкоморський та комісарський.

У другій половині XVIII ст. повний текст Литовського статуту для українського юриста-практика був уже малозрозумілим і конструкцією, і поняттями. Тому й виникла необхідність у скороченому викладенні матеріалу Статуту і впорядкуванні відповідного збірника. Так на підставі «Книги Статут...» з’являється «Зкстракт из книги Статут прав малороссийских».

«Зкстракт» — це переказ тексту Великого Литовського статуту в «стислому» вигляді.

Автор «Зкстракту» невідомий. Очевидно, це вища посадова особа Генерального Суду або Генеральної канцелярії, бо «Зкстракт» широко застосовувався судами України.

798

Академік Н. П. Василенко вважав, що «Зкстракт» міг виникнути в часи гетьманства Д. Апостола або К. Розумовського, в часи сильної гетьманської влади в Україні, коли велика увага приділялася систематизації українського права, спрощенню правової системи.

Для юристів «Зкстракт» мав дуже велике значення, бо допомагав орієнтуватися в Литовському статуті, знаходити відповідний артикул і правильно застосовувати його на практиці.

«Зкстракт» мав два списки. Один належав В. П. Кондратьєву і входив до його збірника. Другий — невідомого походження. Він застосовувався в Гадяцькому полку, а також у Генеральній військовій канцелярії в Глухові. Обидва списки близькі за змістом і були видані в 1767 р. В. II. Кондратьєвим. Наприкінці XVIII ст. робилися й інші спроби інкорпорації і кодифікації українського права, але вже в нових умовах — могутнього тиску на нього з боку російського законодавства.

Цивільне право1. Основну увагу цивільно-правове регулювання приділяло праву власності на землю.

З другої половини XVII ст. в Україні почався процес перерозподілу землі. Верхівка (насамперед козацька старшина, шляхта та реєстрове козацтво) поспішала утвердитися в правах власності на землю як основу феодального господарювання. Джерелом цього права були: освоєння пустищ, купівляпродаж, спадщина, пожалування (в тому числі одержання на ранг), давність володіння, а також захоплення земель, що раніше належали польським магнатам. Важливим джерелом одержання землі українськими феодалами стали пожалування земельних володінь і одержання класного чину за службу царю.

Як у російському, так і в українському праві існували два різновиди феодальної власності на землю: земля, одержана «на вічність» — вотчина, та рангова — на зразок маєтку. У зв’язку зі стабілізацією полково-сотенної системи поширювалася рангова земельна власність.

Землю на ранг надавали не тільки гетьман, а й полковники. На ранг старшина наділялася і від царського уряду, при цьому розмір земельних наділів залежав від посадового становища.

Як і в Росії, в Україні тривав процес зближення правового режиму рангових земель з правовим режимом вотчин. Ідеться про передачу рангових земель у спадщину за умов, що нащадки нестимуть службу.

799