Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

манщині вплинули петрівські укази з питань кримінального права 12 і 19 листопада 1721 р. і «Про форму суду» від 3 листопада 1723 р. та ін. Збільшується також кількість нормативних актів.

УXVIII ст. у зв’язку зі зміною правового статусу Російської православної церкви посилилося втручання самодержавства і в правове життя української православної церкви шляхом введення в дію «Духовного регламенту» та інших нормативних актів.

На Правобережній Україні та Західній Волині (до приєднання їх до складу Росії в 1793 та 1795 рр.) найважливішими джерелами права залишались акти центральної влади Речі Посполитої, Магдебурзьке право, Литовський статут, а також норми звичаєвого права. У 1768—1775 рр. польський Сейм затвердив так звані Кардинальні права, які гарантували панування шляхти та католицької церкви в усіх сферах життя.

На землях Запорізької Січі норми звичаєвого права залишалися найважливішим джерелом права аж до кінця її існування1. Писемні пам’ятки адміністративного та судового діловодства, що

зберігаються в архівах, дають змогу проаналізувати й оцінити застосування права України2.

Зміст джерел права, що використовувалися в Україні у XVIII ст., та їхнє значення в житті українського суспільства свідчать про високий ступінь розвитку правової системи України.

Наприкінці XVIII ст. унаслідок ліквідації української державності сфера застосування права України дуже звузилася, його витісняло законодавство Російської імперії.

Кодифікація права3. У першій чверті XVIII ст. у процесі динамічного розвитку суспільно-політичного і правового життя України виникла гостра потреба спочатку інкорпорації, а потім і кодифікації права України.

Утой час на території України використовувалася велика кількість найрізноманітніших джерел права, норми яких нерідко дублювалися чи суперечили одна одній, що створювало певні труднощі для їх застосування. Ще більше ускладнилась обстановка у зв’язку з поширенням в Україні (спочатку в окремих районах, а згодом по всій території) російського законодавства. Мало значення 1 Грозовський І. М. Право Нової Січі (1743—1775 р.): Навч. посібник. —

Харків, 2000. — С.6—13.

2 Ділова документація гетьманщини XVIII ст.: 36. документів. — К,

1993. — Архів Коша Нової Запорізької Січі. Опис справ 1713—1776. — К., 1994.

3 Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України. — К., 1968. Коди-

фикация, памятники и основньїе чертьі права Украиньї второй половиньї

XVIII —

первой половиньї XIX вв. — К., 1969.

298

782

йте, що українські феодали прагнули зрівнятися у правах із російським дворянством.

Царське самодержавство, обмежуючи правомочність гетьмана, обмежувало водночас і його законодавчу владу, а отже, і можливості України підтримати

йзберегти власну систему права.

Спочатку робота з кодифікації здійснювалася приватними особами, котрі займалися систематизіцією нормативної бази окремих інститутів та галузей права, наприклад створення «ручних книг» для судів. Під ручними книгами розуміли збірники законів, створені шляхом неофіційної інкорпорації (в порядку приватної систематизації). Часто «ручні книги» включали коментарі вчених. «Ручні книги» називилася ще «керівними» книгами. Наприклад, «Порядок» — це одна з таких книг.

Гетьман Д. Апостол і старшинсько-шляхетська верхівка, прагнучи домогтися дозволу на систематизацію українського права, посилалися на Березневі статті, які встановлювали, що управління і суд Малоросія здійснюює за своїми стародавніми правилами та законами. Наступні договори підтверджували це положення Березневих статей. Царський уряд дав такий дозвіл, сподіваючись, що, контролюючи хід систематизації, переведе цю роботу на шлях створення єдиної для України і Росії правової системи.

За указом від 28 серпня 1728 р. імператриця Анна наказала створити з місцевого українського населення кодифікаційну комісію для створення Зводу законів. За 15 років роботи над Зводом склад її неодноразово змінювався. Комісія працювала переважно в Глухові — столиці України і гетьманській резиденції того часу. Комісія сама встановлювала для себе порядок роботи, хоча суперечки з цього приводу не припинялися протягом усього часу роботи над Зводом. Спочатку членів комісії було 12, а з 1738 р. їх стало 18. Росія намагалася вплинути на перебіг кодифікації через включення до складу комісії людей, на яких можна було б здійснювати тиск. Тому князю Шаховському було надано право призначати членів комісії з числа представлених йому кандидатів. У 1735 р. було прийнято рішення про несплату жалування членам комісії на тій підставі, що вони, працюючи в Глухові, можуть забезпечувати себе за рахунок власних коштів. Очевидно, що за такої умови в комісії могли працювати лише заможні люди.

Робота в комісії посувалася повільно, бо її членів часто відволікали для виконання інших державних справ. Першим головою комісії був генеральний суддя І. Борозна. Його змінив генеральний обозний Я. Лизогуб. Члени комісії належали до старшинсько-шля- 299

783

Розділ 6. Устрій і право України в період наступу на їі автономію

785

3. Право

786

хетської верхівки й обіймали високі посади в козацько-адміністративній системі, здебільшого вони були високоосвіченими людьми й фахівцями в галузі права. В комісію також входили представники духовенства.

Чимало упорядників Зводу були вихованцями Києво-Моги-лянської академії. Один із членів комісії, генеральний хорунжий Н. Ханенко навчався в Києві та за кордоном, в його бібліотеці було багато творів європейських юристів.

Члени комісії перекладали польські, німецькі та латинські джерела на сучасну на той час державну мову. Цей переклад на доступну для населення мову також був завданням кодифікаторів.

Упорядники Зводу більше за все використовували «Порядок» (це та версія Магдебурзького права, яку найчастіше застосовували в судах Польщі, Литви та України).

Члени комісії добре володіли законодавчою технікою. Упорядники Зводу створили свою власну систему розміщення матеріалів, відмінну від системи Литовського статуту та інших джерел, що були використані комісією. Створений ними Звід будувався за чіткою системою, складався з ЗО розділів, які поділялися на 531 артикул і 1716 пунктів. Користування Зводом полегшувалося тим, що він супроводжувався алфавітним реєстром, в якому викладався короткий зміст артикулів.

Упорядники Зводу прагнули до чітких формулювань. Щоб забезпечити читачам ясне розуміння норм Зводу, їх доступність, вони включали в Звід пояснення значення цитат та юридичних термінів.

У 1743 р. після завершення роботи над Зводом усі 18 членів кодифікаційної комісії власноручно його підписали. Цим вони брали на себе відповідальність за зміст Зводу. У такому вигляді Звід був надісланий на затвердження цариці Єлисаветі. Є відомості, що Сенат одержав Звід і всі матеріали до нього 17 липня 1744 р. Однак Звід не був офіційно затверджений, бо його зміст мав розбіжності з намірами самодержавної влади.

Відомо, що після 1743 р. робилися спроби поновити роботу над Зводом. У 1756 р. Єлисавета звеліла повернути цей Звід гетьману Розумовському, щоб він переглянув його з точки зору відповідності сучасним (тим, що існували на той час) умовам. Останні відомості належать до вересня 1758 р., коли за велінням гетьмана Розумовсь-кого була скликана генеральна старшина в Глухові для вирішення питання про перегляд Зводу. Проте знову виникли суперечки з

300

788

приводу системи Зводу. Відтоді усілякі офіційні відомості про Звід надовго зникли.

У науці висловлюється думка: Звід був забутий навмисно, що відповідало політиці Катерини II щодо України. Катерина II хотіла підпорядкувати кодифікацію українського законодавства загальній роботі з кодифікації загальноросійського права, у зв’язку з чим у 1767 р. вона зібрала Уложенну комісію, до складу якої входили й представники України.

Отже, в 1743 р. з’явився збірник, який називався «Права, за якими судиться малоросійській народ». До недавнього часу це визначне джерело права перебувало в забутті, хоча свого часу його повернув науці та юридичній громадськості український вчений А. Ф. Кістяківський.

Ця пам’ятка заслуговує уваги і доброї пам’яті нащадків тому, що: вона грунтувалася на усьому багатстві оригінального націо нального правового матеріалу, який мала Україна; упорядники цієї пам’ятки поставили перед собою благород

ну мету: за допомогою кодифікованого права України відтворити і відстояти права і вільності українського народу. Певно, тому царсь кий уряд, погодившись на проведення кодифікаційних робіт, не санкціонував їх результати по закінченні цих робіт. А втім, завдяки цінному змісту цього документа, його об’єктивній відповідності су спільно-політичному становищу України його норми застосовува лися судами України і впливали не тільки на правову практику, а й на суспільно-політичне життя України. Тому доцільно детальніше зупинитися на цьому документі.

Перший текст Кодексу з власним коментарем видав у 1879 р. професор Київського університету А. Ф. Кістяківський1. Напередодні Великої Вітчизняної війни молодий учений В. Д. Місяць знову повернувся до дослідження Кодексу, присвятив йому кандидатську дисертацію2. В наш час вивчали і вивчають Звід професори А. П. Ткач3, В. С. Кульчицький4. У 1997 р. Інститут держави і права АН України опублікував Звід за редакцією академіка Ю. С. Шем-шученка5. Велику вступну статтю написав старший науковий спів- ■ Кистяковский А. Ф. Права, по которьім судитея малороссийский народ. —

К., 1879.

2Месяц В. Д. История кодификации права на Украине в первой половине XVIII в. —

М., 1964.

3Ткач А. П. Право України. — К.: Хмельницький, 1992.

4Кульчицький В. С. Кодифікація права на Україні у XVIII ст. — Львів,

1958.

‘ Права, по которьім судитея малоросейский народ / Под ред. Ю. С. Шемшученко. К.,

1997.

789

Розділ 6. Устрій і право України в період наступу на її автономію

790