Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

У 1764 р. посаду гетьмана було остаточно ліквідовано1.

З 1654 та по 1764 рр. Україна бачила різних гетьманів. Про ділові та особисті якості чи вади багатьох із них і досі сперечаються вчені, але одностайно найвидатнішим серед них визнається Б. Хмельницький — державний діяч колосального масштабу, засновник Української козацької держави. Тому М. Грушевський розцінював його смерть як один з найтрагічніших моментів в історії України2.

Протягом ЗО років після смерті Б. Хмельницького відбувалася часта зміна гетьманів. Тому були різні причини. У 1787 р. гетьманом був обраний Іван Мазепа, людина яскрава, обдарована, досить чес-толюбива, владна.

Вирізняючись великим розумом, Мазепа спромігся увійти в довір’я до Петра І, який у 1700 р. нагородив його вищим у Росії орденом Андрія Первозванного. На ньому був напис: «За віру і вірність». Мазепа — друга людина в імперії, нагороджена цим орденом (першим був майбутній адмірал Ф. А. Головін, сам Петро І був удостоєний цієї нагороди лише шостим — у 1703 р.). Але у 1708 р. Мазепа перейшов на бік шведського короля Карла XII. Цей свій учинок він пояснював виключно турботами про долю України, прагненням звільнити її з-під російської неволі.

Нині ці події знову привернули до себе увагу дослідників, які різко розходяться у своїх оцінках Мазепи і як людини, і як державного діяча. Безперечно, гетьманство Мазепи — одна з найбільш значущих сторінок історії України і заслуговує подальших досліджень. Однак Мазепа та його план відторгнення України від Росії не знайшли підтримки у більшості українського народу. Україна в ті часи не мала ще об’єктивних можливостей забезпечити свою незалежність. І це стало особистою трагедією політика, а головне, призвело до трагічних наслідків для України. Спілкування Мазепи з Карлом XII та їхні спільні дії проти Росії стали зручною підставою для рішучого наступу царату на автономію України.

Добру пам’ять про себе залишив у народі наказний гетьман Павло Полуботок, який мужньо, ціною власної свободи відстоював права і вільності України.

В останні роки свого гетьманства склав план реформ з поновлення прав і вільностей України К. Розумовський.

Гетьман і полково-сотенна система. У зазначений період опорою гетьмана залишалася полково-сотенна система. Незважаючи на розбіжності між гетьманом і козацькою старшиною, і гетьман, і старшина, і усе військо запорізьке йшли назустріч один одному, 1 Хрестоматія з історії держави і права України. — Т. 1. — С. 211, 212. -

Грушевський М. Історія України. — К., 1990. — С. 320.

281

741

Розділ 6. Устрій і право України в період наступу на її автономію усвідомлюючи залежність своєї долі від збереження міцності військовоадміністративної організації й елементів демократії в ній.

Офіційні акти репрезентували Україну як державу, в якій панує єдність, співдружність гетьмана, війська запорізького та народу малоросійського. Тому царський уряд свої звернення адресував здебільшого гетьману та усьому війську.

Генеральний уряд. У XVIII ст. загальновійськову раду скликають рідше, а згодом вона й зовсім зникає. Одна з причин цього явища — складність її скликання, тим більше, що порядок скликання, склад її учасників так і не був визначений.

Гетьман управляв з участю і допомогою ради генеральної старшини, або старшинської ради, та генеральної військової канцелярії.

У листопаді 1720 р. Петро І вилучив з ведення генеральної військової канцелярії фінансові й судові справи, а в травні 1722 р. підпорядкував її Малоросійській колегії. Генеральна військова канцелярія була ліквідована разом з посадою гетьмана в 1764 р.

Генеральні старшини, як і гетьман, за виконання своїх повноважень одержували з казни платню та пожалування землі у ранг.

Полковий уряд. Під прес царського самодержавства потрапив і полковий уряд. Спочатку була ліквідована виборність полковників та інших полкових посадових осіб. їх призначав гетьман після консультації з російськими урядовцями, а потім ці призначення стали робити вищі органи Росії. Петро І самовладно переміщував вищих посадових осіб Гетьманщини. Згодом на посади полковників стали призначати осіб з росіян. Перше таке призначення торкнулося Ніжинського полку. Його полковником Петро І призначив Толсто-го— чоловіка дочки Скоропадського. Полковником Стародубського полку став Кокошкін, Переяславського — Якимов. Серед призначених полковників було вісім росіян, по четверо сербів і євреїв. Петро І мав намір замінити усіх полковників-українців на росіян.

За встановленим правилом полковник залишався на посаді аж до смерті, крім випадків його заміни урядом. Отже, ця посада у ряді випадків перетворилася на спадкову. Виникли полковницькі династії: чотири покоління Кондратьєвих у Сумах, Лесвицьких в Охтирці, п’ять поколінь Донців.

Серед дискримінаційних заходів, ужитих самодержавством, саме скасування виборності полковників і призначення на цю посаду осіб неукраїнського походження викликали найбільші незадоволення старшини та спонукали Полуботка до рішучих виступів проти політики Росії в Україні.

282

742

§ 2. Державний лад Призначений полковник користувався єдиноначальною владою, не рахувався

з полковою радою, внаслідок чого значення останньої помітно впало. Владу полковника підтверджували клей-ноди, подібно до гетьманських, але його булава була не кругла, а шестигранна і мала назву «пернач». Від призначення полковників згодом перейшли до призначення сотників.

УXVIII ст. організовуються полкові канцелярії, в сотнях — свої. Отже, полково-сотенна адміністрація ставала дедалі бюрокра-тичнішою.

Удругій половині XVIII ст. російський абсолютизм розпочав масовий наступ на полковий устрій у цілому. У 1765 р. за маніфестом Катерини II його було скасовано на Слобідській Україні під приводом того, що цю територію включено до Слобідсько-Української губернії. Цю акцію було підготовлено канцелярією з управління слобідськими полками. Хоча її було ліквідовано у 1743 р., вона встигла прирівняти полкові канцелярії до канцелярії російських губерній, підпорядкувавши судочинство і діловодство загальноро-сійському законодавству. Полковий устрій зберігся лише на Лівобережній Україні — 10 полків і 174 сотні. (Нагадаємо, що в 1649 р. тільки на території Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств налічувалося 16 полків і 272 сотні.)

У1781 р. полково-сотенний адміністративно-територіальний устрій було скасовано і в наступні роки (1782—1783 рр.) введено губернський поділ відповідно до російського «Уложения о губерниях» (1775 р.). Пізніше на основі губерній було створено п’ять намісництв (Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, потім Харківське та Катеринославське) з повітами замість сотень. Нарешті, у 1796 р. замість намісництв було засновано губернії: Чернігівську, Полтавську (раніше вони складали Малоросійське генерал-губернаторство), Слобідсько-Українську (на території п’яти полків колишньої Слобожанщини).

УЗапорізькій Січі після її приєднання до Росії зберігається організація управління. Вища влада належала усім формально рівноправним членам запорізького товариства. Від їхнього імені цю владу здійснювала військова рада. Щороку 1 січня вона обирала кошового отамана. Популярні лідери запорізького козацтва обиралися в кошові багаторазово. Іван Сірко, якого Д. Яворницький характеризував як найсильнішу особистість серед українців свого часу, обирався кошовим 8 разів, Петро Калнишевський — 10 разів. Військова рада обирала також кошових старшин — помічників кошового отамана. Але поступово значення ради зменшувалося.

283

743

Розділ 6. Устрій і право України в період наступу на її автономію

744

§ 2. Державний лад

745

Чимало її повноважень привласнив кошовий, зокрема, у призначенні старшин, інші перейшли до старшинської ради.

Владу кошового отамана можна порівняти із владою гетьмана. Не випадково Брюховецький, будучи кошовим, називав себе гетьманом. В окремі періоди, особливо під час воєнних дій, кошовий мав влади більше, ніж гетьман. У поході він мав право засудити до смертної кари. Кошові прагнули зберегти повноту влади навіть тоді, коли їх обрання, особливо під час управління Катерини II, супроводжувалося обов’язковими згодою і затвердженням царського уряду.

Помічники кошового — старшини виконували різні доручення. Заступником кошового був військовий суддя, він же виконував обов’язки скарбника. Серед запорізьких старшин було кілька полковників. Вони очолювали паланки або управляли великими військовими з’єднаннями запорожців. Основною соціально-військовою одиницею Січі був курінь, який утворювався за принципом земляцтва. Налічувалося 38 куренів, очолюваних курінними отаманами, які були опорою кошового.

Запорізька Січ суперничала з гетьманщиною, часом прагнучи взяти над нею зверхність.

Збройні сили.

А. Реєстрове військо. У XVIII ст. Україна зберігала власні збройні формування. Реєстрове військо добре послужило бранній славі Росії та й само здобуло лаври воєнних перемог. Воно брало участь у Північній війні. У 1733 р. 20 тис. козаків допомагали Росії здобути перемогу у війні із Польщею. Реєстровці — неодмінні учасники російсько-турецьких воєн XVIII ст. Але царський уряд почав використовувати збройні сили України і для інших потреб, зокрема для охорони державних кордонів Росії. Наприклад, в 1716 р. 10 тис. реєстровців було відправлено на охорону Російського кордону на південному сході країни.

У воєнних походах козаки підпорядковувалися російському командуванню. При цьому їхня чисельність продовжувала зменшуватися. За указом Анни Іоанівни їх було скорочено до 20 тис. осіб.

За військовим фахом козаки були переважно піхотинцями, а також артилеристами. А от добірної кінноти, як не дивно, у них не було. Це одна з причин, яка штовхала Україну на військове співробітництво з кримським ханом.

Одночасно відбуваються зміни в організаційній структурі українського війська, що негативно позначилося на його самобутності й врешті-решт призвело до влиття у російську армію. Початок

284

747

цього процесу було покладено у 1723 р., коли козацькі полки як військові одиниці було передано в підпорядкування Голіцина — головнокомандувача нерегулярними силами Росії, а полковники слобідських полків ще у 1718 р. були підпорядковані російському воєводі, призначеному командувати слобідсько-українською дивізією. Тоді ж їм присвоїли звання прем’єрмайорів російської армії. У 1733 р. козацький полковник зрівнювався у правах із генерал-майором за Табелем про ранги.

Згодом царські чиновники почали використовувати козацьке військо не за призначенням, а саме на важких фізичних роботах (прокладанні доріг, будівництві мостів, фортець, ритті каналів). Це виснажувало козаків, викликало епідемії, призводило до масової загибелі людей. Один з таких походів (на Ладогу) відбувся у 1721 р. У ньому брали участь 12 тис. козаків (за іншими відомостями — 15 тис). І хоча це був не військовий захід, його очолювали наказаний гетьман Полуботок і генерал-хорунжий Кулик. У цьому поході зід знесиленої праці, голоду, холоду загинуло від третини до поло-зини його учасників.

Коли в Україні розпочалося дислокування частин російської армії (драгун та гренадерів), до них стали зараховувати козаків-ре-єстровців, що створило реальну загрозу існуванню полків. Серед козаків спалахнуло незадоволення, внаслідок чого полки було відновлено, але не надовго.

У1765 р. Катерина II оголосила, що козацьке військо як особливий вид збройних сил непотрібне. Пропонувалося усі полки розформувати, а козакам вступати до гусарів. Після цього усі слобідські полки було перетворено на регулярні гусарські полки, а тих, хто в них служив, стали називати пікінерами. До пікінерів перевели козаків Миргородського та Полтавського полків. У 1783 р. пікінерські частини було теж розформовано.

Утому самому році за указом воєнної колегії 10 полків, які ще стояли на Лівобережжі, було перетворено у регулярні полки кавалерії. Вони стали називатися карабінерськими. Полковники цих реформованих частин одержали табельні чини. Рядових козаків було зрівняно з державними селянами й зобов’язано виконувати їх по-зинності. Перший рекрутський набір серед лівобережних козаків було здійснено у 1797 р. Так Україна залишилася без власних збройних сил — найважливішої частини її державної структури.

Б. Запорізьке військо. Військове формування запорожців становило автономний підрозділ у збройних силах Росії. На відміну від реєстрових козаків це військо називалося «войско низове запо285

748

Розділ 6. Устрій і право України в період наступу на її автономію

749

2. Державний лад

750