Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

268

712

269

713

Розділ 6. Устрій і право України в період наступу на її автономію

714

$ 1. Суспільний лад

715

Другий розряд — військові товариші. Вони належали до кола генеральної старшини і генеральної військової канцелярії, перебували в їхньому віданні, виконували їхні доручення.

Тільки представники цих двох розрядів призначалися на вищі посади. Третій розряд — значкове товариство. Воно належало до полкового оточення. Його члени перебували у тому ж самому становищі, що й

бунчукові, тільки при генеральних старшинах і полковниках. Існує думка, що значкове товариство — це лише одна з назв бунчукового. Товариства були створені спеціально для охорони особистих та майнових прав козацької старшини як привілейованої верстви і мали загальну назву «знатне військове товариство».

За підтримки знатного військового товариства у XVIII ст. в Україні формуються старшинські династії, нова еліта феодального класу: Апостоли, Безбородьки, Галагани, Горленки, Гудовичі, Ко-чубеї, Милорадовичі, Полетики, Ханенки та ін. (Більша частина колишньої елітної верстви була знищена в період анархії.)

Земельні володіння українських феодалів у XVIII ст. значно збільшуються. Чимало земель вони одержали від царів. Особливо щедрою була Катерина II. Вона жалувала землі Російської держави українським феодалам, а російським

— землі України.

Водночас з розширенням своїх земельних володінь феодали намагалися зміцнити владу над селянами, закріпачити їх. При цьому українські феодали прагнули в усьому зрівнятися з російським вельможним панством. Так, гетьман Апостол порушив питання про повне зрівняння українських урядовців з чинами Табеля про ранги. Відповіддю на це було заснування в 1728 р. у Глухові кодифікаційної комісії, яка мала врегулювати правовий стан українських феодалів. Проте сенат висновки роботи комісії не затвердив, оскільки вона виходила із збереження в Україні козацькостаршинської адміністрації. Водночас Безбородькам, Завадовським, Кочубеям, Розумовським були пожалувані графські титули, їх було допущено до кола російської аристократії. У 1767 р. комісія зі складання Уложення підтвердила вільності українського шляхетства, рівність його прав з правами російського дворянства. У 1764 та 1783 рр. вийшли укази про включення українського шляхетства та козацької старшини до складу дворянства Росії. У 1797 р. на них було поширено дію «Грамо-тьі на права, вольности и преимущества российского дворянства». Наприкінці XVIII ст. вже на всю Україну поширюється дія Табеля про ранги.

270

717

Справедливою є думка, що нобілітація українських феодалів, тобто включення їх до складу російського дворянства, була компенсацією за позбавлення України автономії, ліквідацію української державності. Духовенство. Доки православна церква в Україні зберігала автономію, правове становище духовенства визначав гетьманський уряд, а з другої половини XVIII ст. — Духовний регламент та штатний розпис 1764 р. Російськими правовими актами. За Указом від 10 квітня 1794 р. митрополитам та іншим чинам духовенства було встановлено утримання нарівні з російськими ієрархами.

Селяни-посполиті. Чисельність вільних селян, підлеглих козацькій адміністрації, зменшувалася. У 1731 р. вони становили лише одну третину сільського населення Гетьманщини. Водночас чисельність залежних селян постійно зростала за рахунок зменшення вільних селян та скорочення реєстру. За царською грамотою 1723 р. з посполитих, чиї б вони не були, стягували однакові податки.

Найважчий обов’язок селянина — відбування панщини. У 1710 р. було встановлено два дні обов’язкової панщини на тиждень. На Правобережжі панщина досягала 4—6 днів. Згодом і на Гетьманщині було встановлено 4— 6-денну панщину. Селяни відбували також інші повинності — подвірну, постоєву (утримання царських військових підрозділів та іноземних найманців), шляхову. Вони також виконували роботу, пов’язану з будівництвом фортець, риттям каналів та ін.

У 1706 р. І. Мазепа наказав старшині Полтавського полку затримувати селян, що кинули своїх хазяїв1. У 1721 р. універсал Скоропадського наказував старшині не допускати селянських переходів. З 1739 р. генеральна військова канцелярія під приводом запобігання втечі за кордон заборонила переселення селян. Фактично ж селянин міг переселитися в іншу місцевість, але за умови, що виконає усі повинності та одержить дозвіл на це власника й місцевої адміністрації.

Отже, експлуатація українського селянства старшиною та шляхтою закріплювалася гетьманським апаратом влади та управління. Проте феодальній верхівці цього було замало, вона час від часу зверталася до царського уряду за захистом своїх прав і привілеїв, наполягала на введенні кріпосного права в Україні. При цьому продовжувалося юридичне закріплення селян. 22 квітня 1760 р. за універсалом К. Розумовського (його підтвердила у 1763 р. Катерина II) селянин міг скористатися правом переходу лише з письмо-зого дозволу феодала, але в останнього залишалася нерухомість, Па.\онська-Васгиіенко Н. Історія України. — Т. 2. — С. 176.

271

718

Розділ 6. Устрій і право України в період наступу на її автономію

719

І. Суспільний лад

720