Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

Українські верхи змирилися з деякими обмеженнями, бо головні їхні побажання були царатом задоволені, насамперед було визнано їхнє право на експлуатацію українського селянства. За словами М. Драгоманова, переяславські статті писали люди, які дбали про власні інтереси1. Вони вимагали: «Сами смотреть будем: кто козак — вольность козацкую иметь будет, пашенньїй крестья-нин — должность обьіклую его царскому величеству отдавать будет». Березневі статті підтвердили колишні права і вільності українських феодалів, передусім спадкове право на землю і прибутки з неї, на платню посадовим особам в апараті управління і в суді. Крім цього, цар пообіцяв захищати Україну від посягань Польщі.

Отже, основне завдання, яке український народ, усі його групи ставили у народно-визвольній війні 1648—1654 рр., було розв’язане. Україна (щоправда, не всі її землі і не все населення) вийшла з-під влади Польщі й увійшла під протекцію Росії як незалежна держава з козацьким устроєм. Українські феодали розв’язали також своє соціальне завдання — зміцнили власне економічне й політичне панування. М. Драго-манов зазначав, що козацькі старшини виговорили собі договором 1654 р. ті привілеї, якими раніше користувалися польське панство й орендарі їхніх земель та іншого майна.

Форма державно-правових зв’язків України з Росією за договором 1654 р. З’ясування цього питання ускладнюється низкою обставин, передусім відсутністю офіційного тексту документів, з яких складався договір 1654 р., а також різними поглядами на кінцеву мету цього договору з обох сторін. Україна понад усе прагнула до військового союзу з Росією проти Польщі. А Росія, як свідчать статейні списки посла В. Батур-ліна, вже під час переговорів стала на позицію приєднання України до складу Російської держави.

Не завжди дослідники розмежовують державно-правову форму зв’язків України та Росії за договором з їхнім реальним втіленням у життя, а також змінами, які сталися незабаром після 1654 р. Правовий науковий аналіз ускладнюється також давністю державно-правових подій, що розглядаються. Крім того, досі немає єдиної наукової термінології, яка б допомогла усунути суперечності у розумінні, тлумаченні державно-пра-зових зв’язків України і Росії за Березневими статтями. Тому не лпвно, що й тепер у науці існують різні погляди на відносини України та Росії за Березневими статтями. ігоманов М. П. Пропащий час: Українці під Московським царством. — С.

138.

15-И82 227

591

Розділ 5. Створення української національної держави

592

4. Перехід України під протекторат російського царя

593

Є автори, які обмежуються загальною вказівкою на об’єднання України і Росії, не з’ясовуючи при цьому ні форми, ні змісту цього об’єднання (М. Аркас, Н. Полонська-Василенко).

Більшість дослідників точніше характеризують це об’єднання і висловлюють про нього такі думки. Це — воєнний або воєнно-політичний союз (І. Борщак, В. Василенко, В. Ліпинський, А. Ог-лоблін); персональна унія (Р. Лащенко, В. Сергієвич, А. Філіпов); реальна унія (М. Дьяконов); інкорпорація (І. Розенфельд).

У радянській історичній та історико-правовій науці протягом кількох десятиліть (з 1947 р.) панувала думка, що за договором 1654 р. Україна возз’єдналася з Росією і увійшла до складу Російської держави як самоврядна автономна територія (С. Юшков). Цей погляд і тепер поділяють деякі автори (А. Гуржій, І. Ісаєв, Г. Кладо-ва, В. Кульчицький, І. Усенко).

Нарешті, існує ще одна серйозна позиція: за договором 1654 р. Україна увійшла в підданство Росії, тобто під її протекцію. Форма зв’язків, відносини України і Росії за цим договором є протекторатом. Це — точка зору М. Грушевського, Д. Дорошенка, 3. Когута, І. Крип’якевича, О. Мироненка, В. Смолія, М. Слабченка, В. Степан-кова, О. Яковлєва. В. Ліпинський уточнював: це був воєнний союз, забезпечений формою протекторату. Враховуючи конкретні факти і застосовуючи принцип історизму, можна зробити висновок: у 1654 р. Україна увійшла в підданство під протекцію Росії як васальна держава.

Протекторат — це звична, поширена за часів феодалізму форма міжнародної васальної залежності малої і слабкої держави від великої і сильної. Зміст протекції обумовлюють конкретні обставини укладення союзу, але першою і обов’язковою його вимогою є воєнна допомога протектора державі, якій вона протегує, держа-ві-васалу.

Сучасники подій, що досліджуються, добре розуміли суть і значення протекторату і визначали існуючі відносини однозначно. Наприклад, Туреччина, не задовольнившись попередніми договорами про воєнний союз з Україною, у травні 1653 р. стала кликати Україну до себе в підданство, під свою протекцію. Україна ж з огляду на реальну обстановку, за тверезим розрахунком віддала перевагу укладанню такого договору в січні 1654 р. з Росією. Україна уклала цей договір добровільно, як визнаний суб’єкт міжнародного права. Всі документи, якими оформлявся договір, послідовно використовували такі терміни, як «взять под високую го-судареву руку», «поддаться под високую руку царя», «вступить в

228

595

подданство». Це загальновизнані, поширені у міжнародній практиці того часу юридичні формулювання, які скріплювали відносини протекції.

Такі слова, як з’єднання, приєднання, возз’єднання для визначення відносин протекції неприпустимі. Немає їх також і в документах і матеріалах, які зібрані в трьох томах, що видані АН СРСР у 1953 р. і присвячені подіям 1648—1654 рр. Це редактори, прагнучи підтримати офіційну версію про договір 1654 р., і самому виданню, і багатьом документам у ньому дали назву «возз’єднання України з Росією».

Щоправда, в тексті рішення Земського Собору від 1 жовтня 1653 р. один раз вживається слово «з’єднання» — коли йдеться про відносини царя Михайла Федоровича і короля польського Влади-слава.

Припускають, що термін «возз’єднання» був уведений в науковий оборот, за однією версією, П. Кулішем, за іншою — М. Максимовичем. Останнім часом замість терміна «возз’єднання» використовують термін «входження». Але він не має однозначного змісту. Рівною мірою «входження» може означати і перехід у підданство, тобто у васальну залежність, і входження до складу Росії на правах автономії.

Але держава, яка протегується, не входить до складу держа-ви-протектора. І Україна за договором 1654 р. залишалася за межами Росії. Якби в 1654 р. Україна прагнула увійти до складу Російської держави, то Б. Хмельницький у промові на Переяславській Раді не ризикнув би запропонувати народу обрати собі сюзерена з формально рівних кандидатур: турецького султана, кримського хана, короля польського і царя православної Росії. Проте про вступ до складу Туреччини, Кримського ханства або Польщі не могло бути й мови.

Природно, що ні в статтях Б. Хмельницького, ні в Березневих статтях територіальне питання не порушувалося. Зрозуміло було, що Україна збереже свій державний кордон.

Звичайно ж, протекторат — це одна з форм залежності. Зміст, ступінь залежності України від Росії визначало конкретне співвідношення сил не тільки України і Росії, а й у тому міжнародному співтоваристві, де і Україна, і Росія виступали як формально рівноправні суб’єкти. Ю. Немирич вважає, що Україна бажала протекції Росії, щоб «...зберегти і примножити наші вольності для нас і наших нащадків»1.

Цит. за: Гуржій О. Українська козацька держава... — С. 183.

229

596

Розділ 5. Створення української національної держави

597

4. Перехід України під протекторат російського царя

598

За договором 1654 р. залежність України від Росії зводилася лише до права царя одержувати грошову данину і контролювати зовнішні зв’язки України. І не дивно, що чимало вчених розглядають це обмеження права України як номінальну протекцію царя над Україною, номінальну васальну залежність1. Отже, становище України за договором 1654 р. ніяк не можна розцінювати як автономію у складі Росії. Автономія і протекторат— різні явища.

Протекція Росії над Україною не була і конфедерацією, навіть своєрідною. Конфедерація передбачає реальну рівність сторін і створення на засадах рівного представництва спільного органу для регулювання і вирішення їхніх спільних проблем. Договір 1654 р. такої умови не передбачав.

Значення договору 1654 р. Цей договір значна подія в іс торії як українського, так і російського народів. У історичній науці

вона оцінюється досить суперечливо. Часом змішують сам договір і наслідки, що випливали з нього і були очевидними, з тим, що ви явилося пізніше в міру розвитку відносин за договором.

У радянській науці договір про вступ України у підданство Росії розглядався у різні роки неоднаково: спочатку як абсолютне зло для України, потім як найменше зло і нарешті (з кінця 40-х, особливо на початку 50-х років) — як безумовне благо.

Приклад науково-об’єктивного підходу до оцінки договору дав М. Драгоманов. Він пропонував з’ясувати та уважно розглянути і переваги договору — «добрі зерна», і його негативні для України положення — «злі зерна». Зрештою, так підходив до оцінки договору 1654 р. і М. Грушевський2.

Виходячи з цих принципів, можна прийти до висновку: за договором 1654 р. Україна збереглася як незалежне державне утворення3, українська державність стабілізувалася, і це мало її боронити від царської сваволі4. І не випадково П. Орлик писав, що договір 1654 р. «...повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вільності і лад на Україні»5. О. Оглоблін назвав договір найбільшим політичним досягненням українського народу після

1Липинський В. Україна на переломі // Вивід прав України, 16 в. —

1991. — С. 21.

2Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — С. 71, 72.

3Повідомлення про Указ Президента України Леоніда Кучми про святкування 350-річчя Переяславської Козацької Ради. — Время, 2002. — 16 березня.

4Смолгй В. Україна і Росія в другій половині XVII—XVIII ст. Самобутність та інтег рація // МЕЕ. — С. 390.

5Цит. за: Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2 т. — Т. 2. — С.

600