Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

думка, що гетьманська влада в Україні не мала ні республіканської, ні монархічної форми1.

Така розбіжність у поглядах не повинна дивувати, тому що форма правління української держави в період, що розглядається, ще остаточно не визначилася.

І хоча справедливо зазначається, що розвиток національної свідомості відставав від процесу державотворення, слід наголосити, що ідеологія української національної державності існувала. І вона так чи інакше впливала на становлення держави, її форму правління. Ця ідеологія виходила не тільки

зрозуміння необхідності мати власну державу, а й з усвідомлення спроможностей та можливостей українського народу створити таку державу. На час визвольної війни в Україні існувало кілька концепцій національнодержавного устрою. Козацтво, яке у першій половині XVII ст., особливо у визвольній війні, відігравало провідну роль, обрало концепцію «козацького панства», козацької держави, яка грунтувалася на ідеях козацької соборності. Для втілення в життя цієї концепції багато зробив гетьман реєстрових козаків П. Сагайдачний, досвід якого було використано під час розбудови української козацької держави. За участь козаків у поході Польщі проти Росії у 1618 р. король Владислав пожалував П. Сагайдачному титул гетьмана України та зробив його управителем Київського воєводства. За Сагайдачного Річ Посполита уперше уклала з козацтвом як державним суб’єктом договори: у 1617 р. — Вільшанський, у 1619 р. — Ростовицький. У 1622 р. П. Сагайдачний вимагав у польського уряду офіційного підтвердження влади козацьких гетьманів в Україні і скасування усіх дискримінаційних розпоряджень щодо козацтва. Але Польща не дотримувала обіцянок. У 1625 р., вже після смерті П. Сагайдачного, козаки знову звернулися до Польщі з вимогами звільнити Київське воєводство від постою жовнірів та скасувати Брестську унію.

У свідомості українців жила також ідея князівства (за зразком Київської Русі)

змогутнім князем на чолі.

Б. Хмельницький намагався поєднати ідеї козацької соборності з традиціями старої українсько-руської державності, які зберігалися й за часів панування в Україні Литви та Польщі. На ці традиції він спирався у своєму прагненні створити Руське князівство.

Але особливість української держави, що складалася, виявилася, зокрема, у виборності органів публічної влади та їхній фактичній підзвітності виборцям з помітною роллю колегіальних уста- : Уроки української державності. Проблема влади // МЕЕ. — С. 357.

213

551

Розділ 5. Створення української національної держави

552

$ 2. Форжі/ванкя української національної держави у 1648—1654 рр.

553

нов — рад різних рівнів. Це дає змогу стверджувати, що в українській державності була започаткована можливість республіканської форми правління. На користь цієї думки свідчить і те, що Б. Хмельницький негативно ставився до монархічних інститутів і не раз публічно засуджував їх. Втім це не заважало йому претендувати на сильну владу, щоб протистояти своїм політичним супротивникам як в Україні, так і за її межами.

Автори, які підкреслюють монархічні настрої Хмельницького, його величезні державні повноваження, прагнення підкорити собі козацьку незалежність, козацькі ради, пов’язують їх з особливостями характеру Хмельницького, його особистими достоїнствами або вадами.

Але, звичайно, не тільки це штовхало Хмельницького прагнути сильної особистої влади. В умовах війни, економічної і політич--ної нестабільності, за відсутності вірних союзників не було іншого шляху, як сильна влада сильної особистості, котра не тільки привласнює певні повноваження, а й бере на себе відповідальність за долю держави і народу. Добре відомо, що й могутні, стабільні держави під час війни або інших кризових явищ вживають надзвичайні заходи, способи управління. Тим більше цього не міг не робити керівник молодої держави, яка тільки ставала на ноги.

Щоб правильніше уявити собі форму правління в Україні в 1648—1654 рр., слід розуміти, що Б. Хмельницький — великий стратег, політик, дипломат — враховував усі існуючі умови і можливості в організації управління державою, що будувалася. Тому він намагався поєднати дві державні ідеї. Як наслідок, у 1648— 1654 рр. в Україні було створено щось на взірець аристократично-республіканського правління. Його основою був козацький демократичний устрій з виборністю, колегіальністю та гласністю. Вони й виражали ідею козацького панства. А реальна влада була зосереджена в руках козацької старшини і шляхти, на чолі яких стояв могутній лідергетьман. М. Драгоманов писав, що устрій української держави 1648—1654 рр. був більше подібний до устрою теперішніх (друга половина XIX ст.) держав європейських, так званих конституційних1.

Політичну організацію, що склалася на території звільненої України у 1648— 1654 рр., сучасники нарекли Українською козацькою державою, називаючи її також Військом Запорізьким, або Хмельниччиною (Хмельнишиною).

Більшість учених використовує 1 Драгоманов М. П. Пропащий час: українці під Московським царством.

1654— 1876// УІЖ. — 1991. — № 9. — С. 140.

214

555

назву Гетьманщина. Навіть польський король Ян-Казимир офіційно визнав, що в Україні немає іншої влади, крім влади гетьмана з військом запорізьким, і що гетьман (Б. Хмельницький) діє, як «правитель», тобто як глава держави. Іноземні держави визнали вільну Україну за рівноправного суб’єкта міжнародних відносин й охоче вступили з нею у договірні відносини. Правосуб’єктність у міжнародних відносинах — це найважливіша ознака держави, реалізація її зовнішнього суверенітету. Іноземні держави в 1648— 1654 рр. приймали Україну як рівного достойного партнера, хоча вона ще не здобула повної незалежності. Без сумніву, вони чинили так не тільки з політичних міркувань одного дня, а й завдяки глибокому розумінню геополітичного положення України, можливостей українського народу в боротьбі за визволення і розбудову вільної держави. Звичайно, мала значення загальна мирна атмосфера, що складалася у Європі після заключення 24 жовтня 1648 р. Вестфальського миру, який поклав кінець 30-річ-ній війні і проголосив фундаментальні принципи права, і серед них суверенітет і рівність держав1. У 1648—1654 рр. Україна підтримувала постійні дипломатичні зв’язки з сусідніми Валахією, Кримом, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною. За договором 1649 р. турецького султана з «Військом запорізьким і народом руським», тобто вільною Україною, сторони взяли на себе такі зобов’язання: Туреччина — надавати Україні військову допомогу, а українським купцям — право вільно плавати по Чорному морю та безмитно торгувати у турецьких володіннях, а Україна — перешкоджатиме запорізьким і донським козакам нападати на Османську імперію.

У ті ж самі роки Україна встановлює зв’язки з Австрією, Англією, Венецією, Персією, Францією, Швецією.

Шлях до незалежності був складним. На цьому шляху існували як здобутки, так і поразки.

За Зборівським і Білоцерківським договорами Україна визнавалася автономною частиною Речі Посполитої. Проте український народ виступав проти замирення з Польщею, яка не задовольняла його справедливі вимоги і мала намір ліквідувати українську державність. Найбільше обурення українців викликало повернення, за останнім договором, шляхти до своїх земель, яке реально загрожувало втратою завойованих здобутків. Все це породжувало політичну нестабільність в Україні, загострювало соціальні суперечності. Селяни й міщани вбивали шляхту, орендарів, урядників, знищували їхнє майно. Стали з’являтися опозиційні до гетьмана групи і се- - Білер Гернот, Дмитрієв Анатолій. Вестфальський мир 1648 року. — К.,

1998.

215

556

Розділ 5. Створення української національної держави

557

3. Становлення права Української держави

558