Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

початку 1648 р. спалахнули полум’ям великої народно-визвольної війни. Завдання війни. Війну розпочали козаки, котрі домагалися поновлення усіх прав і вільностей козацтва. Але поступово, в міру того, як літом 1648 р. (червень-липень) до них почали приєднуватися широкі маси українців, козацьке повстання почало перетворюватися на загальнонаціональну війну всього народу. Завдання війни множилися і ставали більш чіткими і визначеними. Правильне уявлення про них дають офіційні, певною мірою програмні заяви Б. Хмельницького, сформульовані ним на переговорах з комісарами польського уряду у Переяславі в лютому 1649 р. Досі всі соціальні групи населення України, які брали участь у війні, палко бажали позбутися залежності від Польщі та польських феодалів і створити власну православну українську, тобто національну, державу. Прагнучи вигнати польських магнатів з території України і спираючись на підтримку українського народу, Б. Хмельницький заявив: «Вьібью з лядской неволи народ руський, а что перше я воевал за шкоду и кривду свою, те-перь буду воевать за нашу православную веру... Ставши над Вислою, скажу дальшим ляхам: сидите и молчите, ляхи! Дуков и князей туда загоню, а будут и за Вислою брикаться, найду там обязательно. Не останется тут на Украине нога ни одного князя и шляхтича, а захо-чет которьій с нами хлеб єсть, пусть будет послушньїм Запорожско-му войску...»1.

Сучасні дослідники розглядають ці та інші подібні заяви Хмельницького як перше формування національної державної ідеї, яка передбачала створення незалежної держави в етнічних межах України2, а самого Хмельницького вважають творцем української державної ідеї3.

Коли ж така держава була створена, постало завдання відстоювати її існування. Ці завдання стояли перед усіма учасниками війни, вони об’єднували всі класи та верстви українського суспільства в єдиний рух. Національно-визвольна боротьба була тісно пов’язана з боротьбою соціальною. Слід враховувати, що на час війни в Україні існувало суспільство, яке складалося з антагоністичних класів. І кожен з них поряд із загальними — національними завданнями, дбав ще й про свої власні — класові інтереси. Феодали — козацька

1Воссоединение Украиньї с Россией: документи и материальї: В 3 т. —

М., 1953. — Т. 2. — С. 117, 118, 154.

2Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея XVII—XVIII століть.

Проблеми формування, еволюції, реалізації. — К., 1997. — С. 51, 52.

3Мироненко О. Вступ до розділу «Уроки української державності» // Мала енцик лопедія етнодержавознавства. — К., 1996. (Далі — МЕЕ). — С. 251.

531

старшина, шляхта — боролися з Польщею, щоб примножити свої права, зміцнити панівне становище, адже в умовах польського панування українські феодали змушені були віддавати частину прибутків магнатам та польським державцям. Трудящі маси України — залежні селяни, міські низи — прагнули національного і соціального визволення від гніту як польських феодалів, так і українських. Вони бажали здобути козацький імунітет і самодіяльно масово по-козачувалися. Отже, народно-визвольну війну вело суспільство, яке роздиралося класовими суперечностями. Проте загальні заздання та інтереси об’єднували учасників війни, різні класові групи населення, сприяли консолідації національних сил України.

Вузькокласові інтереси вносили елементи розбрату в народ-ко-визвольний рух. Усе це стало однією з причин того, що війна велася тривалий час, з великими стражданнями для народу. Під час війни в Україні траплялося чимало соціальних конфліктів, деякі з них перетворювалися на збройні виступи проти українських феодалів, нової адміністрації, а також проти тих поступок польській короні, котрі був змушений робити під час війни Б. Хмельницький. Одне з найзначніших заворушень відбулося у лютому 1650 р. на Запоріжжі. Повстанці навіть обрали нового гетьмана України — Худолія. Цей виступ невдовзі був придушений, а Худолія страчено.

Слід підкреслити, що український народ піднявся на боротьбу саме з польськими феодалами-магнатами, їхньою владою, а не про-ГИ трудящого люду Польщі. Кращий тому доказ — взаємодопомога українських повстанців і польського селянства. Чимало поляків ставали у 1648—1654 рр. під прапори українських полків. Загальновідомо, що антифеодальні виступи польських селян зірвали у 1649 р. скликання посполитого рушіння проти України. Рушійні сили війни. Вирішальну роль у війні і перемозі над Річчю Посполитою відіграли маси феодально залежного селянства. Вони були не тільки основою військової сили, а й єдиними году-зальниками українського суспільства в ті тяжкі роки. Цю роль селянського населення у визвольній війні добре уявляли Б. Хмельницький та його оточення. Починаючи визвольну боротьбу проти поневолення українців чужинцями, Б. Хмельницький мав усі підстави сподіватися, що у вигнанні з земель України польських магнатів :у допоможе «...вся чернь, по Люблин и Краков, от которой я не отступаю и не отступлю, бо це права рука наша...». Він же багато зробив у справі зміцнення союзу козацтва і селянства.

Козацтво (запорізьке і реєстрове), а також українська шляхта стали ядром збройних сил України; вони вносили організуюче на- о в їхні устрій та діяльність, а також у господарсько-політичне життя України. Козаки утворювали передову бойову частину армії

205

532

Розділ 5. Створення української національної держави

533

ї 2. Формування української національної держави у 1648—1654 рр.

534

І еобхідність створення української держави та умов, що ) сприяли б цьому, виявилися на початку національно-виз-і вольної війни. Тривалий час український народ не мав 1 власної національної держави, що було унікальним явищем: організований у класове суспільство народ був позбавлений національної державності. Щоб усунути загрозу зникнення українського народу як етнічної спільності, на порядок денний було поставлено невідкладне завдання — створити й зміцнити державне національне утворення. Це об’єднало зусилля с класів українського суспільства в їхній спільній боротьбі за визволення з-під влади Речі Посполитої.

Організаторами цієї держави стали козацька старшина та шняхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. Вже у травні у 1648 р. з багатьох джерел у Польщу почали надходити імості, що Б. Хмельницький створює удільне князівство із стоіею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого

1649 р. Б. Хмельницький сам повідомив комісарів польського короля г.ро свої наміри створити незалежну українську державу1.

З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організа-і населення, що на ній проживало; податки, що збиралися на тримання органів публічної влади; правові норми, як регулятор :ільних відносин.

Формування української держави здійснювалося в обстановці бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практикою військовоадміністративна, полково-сотенна організація козац-тза. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було максимально об’єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для усіх повстанських сил, а й єдиною політико-адміністративною та судовою владою в Україні.

Процес створення держави відбувався аж ніяк не стихійно. В розбудові держави Б. Хмельницький діяв цілеспрямовано. Вже в червні 1648 р. він разом з козацько-шляхетською верхівкою — ‘шеико Д. /. Нарис історії України. — С. 245, 252, 265.

207

537

Розділ 5. Створення української національної держави старшинською радою — затвердив спеціальний документ для регулювання

цього процесу. Це був статут «Про устрій Війська Запорізького». У його нормах чітко визначалася організація і компетенція всіх органів, котрі перетворювалися в апарат публічної влади1. Органи публічної влади. Повноваження публічної влади було передано органам управління козацтвом. Система цих органів складалася з трьох урядів: генерального, полкового, сотенного.

Вищий ешелон влади — генеральний уряд. Його повноваження поширювалися на всю територію вільної України. Над ним стояли тільки збори всього війська — військова, або генеральна, або чорна рада. Передбачалося, що в неї входять всі, хто належить до війська, і вона буде вирішувати найважливіші питання життя України: ведення війни, вибори гетьмана і генеральної старшини тощо. Але через свою велику чисельність і різний соціальний склад вона мала анархічний характер. її важко було скликати, нею важко було керувати. її рішення були непередбачуваними, могли стати небезпечними для гетьмана і старшинсько-шляхетської верхівки. Тому військова рада не була і не могла бути постійно діючим обов’язковим органом. її скликали в разі неминучої потреби. Інколи вона збиралася всупереч намірам гетьмана і генеральної старшини. Поступово (з липня — серпня 1648 р.) її почала заміняти старшинська рада, яка здебільшого складалася з генеральних старшин та полковників, а інколи — й сотників2. Генеральний уряд очолював гетьман з його найближчими помічниками, які утворювали раду генеральної старшини при гетьмані. Гетьман був правителем, главою України, він наділявся широкими державними повноваженнями для виконання політичних, військових, фінансових і судових функцій. Він видавав універсали— загальнообов’язкові нормативні акти. Багато з них присвячувалося організації та діяльності державних інституцій. Від нього також залежало скликання рад — військової і генеральної старшини. Він був вищою судовою інстанцією і верховним головнокомандувачем («Тіє усі полки були при гетману...»)3.

Першим гетьманом вільної України став Б. Хмельницький. Спочатку у січні 1648 р. його було обрано гетьманом Війська запорізького — головнокомандувачем повсталих запорізьких та реєст-

1Замлинський В. Визвольна війна українського народу // МЕЕ. — С. 261, 262; Укра їна від найдавніших часів до сьогодення; Хронологічний довідник. — К.,

1995. —

С.61.

2Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю. С. Шемшученка. —

К, 1999. — С. 43—53.

3Літопис Самовидця. — С. 57.

208

538

§ 2. Формування української національної держави у 1648—1654 рр. рових козаків. Через рік, після перемоги під Корсунем, Б. Хмельницький оголосив себе гетьманом звільненої України: «Правда, что я мальїй и незначительньїй человек, но Бог дал мне, что я єсть едино-владец и

самодержец русский»1. Самовидець розповідає, що після втечі з-під Корсуня польських загонів, а з ними обох коронних гетьманів українське військо умовило Б. Хмельницького прийняти владу над усією визволеною Україною, він одержав клейноди збіглих коронних гетьманів — їхні булави й бунчуки. Не дивно, що не тільки сучасники, а й дослідники прирівнювали Б. Хмельницького до монархів суверенних держав.

Б. Хмельницького як главу України визнавав і польський король. 19 лютого 1649 р. на раді у Переяславі посли Яна-Казимира вручили Б. Хмельницькому разом з привілеєм на вільності гетьманську булаву і бунчук, червону корогву з білим лебедем, а також коштовні подарунки. Самовидець стверджує, що «...разньїх стран монархи отозвались з приязнью до гетьмана и подарки прислали»2. Надійшли подарунки і від московського царя.

Уже в ті роки керівники іноземних держав вважали Хмельницького монархом і відповідно до нього зверталися. Загальновідомо, що турецький султан називав його «славою монархів христиан-ських».

А ось лист Б. Хмельницькому з далекої Англії: «Титул от анг-лийцев, данньїй Хмельницкому: Богдан Хмельницкий, Божьей ми-лостью генералиссимус и стародавней греческой религии и церкви, властелин всех запорожских казаков, страх и истребитель поль-ской шляхтьі, завоеватель крепостей, искоренитель римских свя-щенников, преследователь язьічников...»3. Автором цього послання був Олівер Кромвель, який добре розумівся на повноваженнях державних володарів.

Нині дедалі більше дослідників вважають, що наприкінці 1650 р. в руках Хмельницького зосередилася фактично самодержавна влада4. Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старшини. Генеральних старшин обирала рада генеральної старшини, або старшинська рада. В інших випадках їх призначав гетьман. Вони керували окремими галузями управління, мали титул «вельможа». Генеральний обозний, генеральний осавул, генеральний хо- Літопис Самовидця. — С. 52. : Там само. — С. 56.

■ Хмельницкий в представлений кромвеля // Киевская Старина. — Т. 1. — К., 1882. * Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея... — С. 65.

209 - • т

539

Розділ 5. Створення української національної держави рунжий керували військовими справами, відповідали за боєздатність

збройних сил, їхнє матеріальне забезпечення. Генеральний обозний був першим державцем після гетьмана, генеральний бунчужний — головним охоронцем знаків гідності гетьмана і військових з’єднань, виконував окремі доручення гетьмана. Генеральний писар керував зовнішніми зносинами, йому була підпорядкована канцелярія.

Генеральний суддя (спочатку один, а згодом — двоє суддів) очолював вищий судовий орган — апеляційну інстанцію для полкових та сотенних судів. Дослідники припускають, що саме посада генерального судді була другою після гетьмана.

Генеральний підскарбій завідував державною скарбницею.

Усі ці міністеріали утворювали раду генеральної старшини при гетьмані, вони ж утворювали генеральну військову канцелярію. В документах вона вперше згадується в 1650 р. У ній зосередилось усе поточне військове, адміністративне, судове, фінансове управління, складалися універсали. Отже, генеральний уряд був головним розпорядчим, виконавчим та судовим органом української держави.

На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд складався з полковника і полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшину. Полкова рада спочатку мала значні владні повноваження. Вона могла припинити сваволю полковника і навіть усунути його. Сотенний уряд був репрезентований сотником і його помічниками.

Містами управляли виборні міські старшини, а в селах — сільські отамани. У великих привілейованих містах влада належала магістратам, а у дрібних з таким самим статусом містах правили отамани з виборними особами від міського населення.

За Україною, як за державою, визнавалося право мати постійне реєстрове військо. Зборівський договір визначив його чисельність — 40 тис. козаків, після чого Хмельницький почав складати реєстр. Він був затверджений Генеральною радою на початку березня 1650 р.

Білоцерківський договір зменшив реєстр до 20 тис. Проте насправді в 1648— 1654 рр. в Україні діяла величезна на ті часи збройна сила чисельністю 300— 360 тис. осіб1. Самовидець пише, що це була «незличеная лічба войска»2. І все це іменувалося козацтвом. Цікаво порівняти: Б. Хмельницький у січні 1648 р. перемістив-

540