Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

4. Право

521

Судочинство починалося за заявою заінтересованої сторони — потерпілого або його родичів. Увесь процес мав позовний характер. Позивач повинен був самостійно зібрати усі докази, подати їх суду і підтримувати обвинувачення. На будь-якій стадії процесу він мав право відмовитися від позову або обвинувачення, укласти мирову угоду. Однак щодо найтяжчих злочинів (наприклад, державного характеру, проти церкви) слідство і суд були обов’язковими незалежно від заяви сторони. Тут практикувалися доноси, застосовувалися катування, додержувалася таємниця судочинства, тобто виявлялися риси розшукового процесу.

Загалом обсяг процесуальних повноважень сторін був досить значним, але залежав від того, у якому суді розглядалася справа, від класової та станової належності сторін. Представниками сторін на суді могли бути професійні адвокати, що перебували при судах. У деяких справах їх участь була обов’язковою. За послуги адвокату платили1. Без адвокатів не обходився майже жодний судовий процес, бо головну роль на ньому відігравала «розмова сторін», як тоді називалася процедура словесних змагань сторін. Присутність адвоката для людини, що нерозумілася в тонкощах права, була конче потрібною. Наприклад, лише через один Луцький суд у ЗО—40-х роках XVII ст. проходило щороку до сотні правників.

Надзвичайно важливе значення мала система доказів, що застосовувалися в судах. Згідно з теорією формальних доказів вони підрозділялися на досконалі та недосконалі («повні» і «неповні»). Кількість та якість доказів установлювалися для кожної категорії справ. Литовські статути містили перелік найважливіших доказів: показання свідків, речовий доказ («поличне»), присяга тощо. Для здобуття зізнання підозрюваного у деяких випадках застосовувалися катування.

У привілейованому становищі перебувала шляхта. Присяга шляхтича визнавалася «доводом», тобто безсумнівним доказом. Коли не було свідків злочину шляхтича або його не було спіймано на гарячому, він міг очиститися присягою2.

Найпоширенішими доказами були показання свідків. Статути визначали коло осіб, які могли бути свідками. Присяга і клятва вважалися додатковими доказами. Вищою мірою вірогідності були свідчення духовенства й посадових осіб. У майнових спорах велике значення надавалося письмовим доказам, оскільки закон вимагав укладати деякі угоди тільки у письмовій формі.

1Яковенко Н. Бояри-шляхта із Заушшя. — С. 13.

2Чубатий Н. Огляд історії українського права // Старожитності. — 1991.

— Ч. 4. — С. 140.

523

Практикувалося і попереднє слідство, яке здійснювали службові особи державного апарату: старости, їхні намісники, замкові судді. Вони виїжджали на місце злочину, допитували свідків і підозрюваних, записували їхні показання і передавали до суду. На попередньому слідстві були присутні поняті («два шляхтича віри годні»)1.

• • *

Період, що тривав з кінця XIV до середини XVII ст., — це майже 300 років, сповнених подіями, наповнених і драматизмом, і історичною величчю. Руйнація традиційних підвалин життя часів Київської Русі, порушення сталих політично-династичних зв’язків призвели до того, що українські землі опинилися під зверхністю сусідніх держав, і насамперед Литви і Польщі. Подальша їхня доля була неоднаковою. До складу Литовського князівства увійшли найкультурніші українські землі з виробленими правовими формами і традиціями. Вони не тільки успішно боронили свою правову культуру, а й активно впливали на правове і культурне життя Великого князівства Литовського, що й сприяло його еволюції в Литовсько-Руську державу. Багато в чому литовсько-руське право було наслідком звичаєвого права Русі, що, у свою чергу, відбилося на подальшому розвиткові української юридичної думки. Інакше відбувався розвиток територій, які опинилися під владою Польщі з її відверто колонізаторською політикою, уведенням чужого для українського народу польського права. Надалі подібних утисків зазнали й ті українські землі, що входили до складу Литви, а після утворення Речі Посполитої опинилися під владою Корони.

■ Статут Вялікага княства Літоускага. 1588. — Розд. 2. — Арт. 63.

За різних складних умов українські землі все ж таки зберегли високий рівень своєї правової культури. Величезне значення в політичному житті українських земель мали поява і розвиток такої суспільної верстви, як козацтво, центром консолідації якого стала Запорізька Січ. Тут виникли зародки української державної організації з притаманними їй елементами демократизму. У першій половині XVII ст. Січ стає своєрідним центром визвольного руху українського народу.

201

524

1. Війна українського народу за визволення з-під влади Речі Посполитої

525

«Если нельзя достать казаков, то наказьівать их жен и детей и дом разрушить! Лучше на том месте крапиве расти, чем зти изменники будут размножаться!»1. А сторонній свідок — французький інженер Г. Боплан — стверджував, що селяни, залежні від панів, перебувають у становищі гіршому, ніж гребці на галерах, пани живуть як у раю, а селяни в чистилищі2. Збройна визвольна боротьба була справді всенародною, у ній брали участь усі соціальні верстви українського суспільства, за винятком частини верхівки українських світських та духовних феодалів. Вона об’єктивно була єдиною можливістю здобути свободу і незалежність, відстояти право на існування народу і держави.

Всенародний характер війни переконливо відображений у літописі Самовидця: «так усе, що живо, поднялося в козацтво...»3 «Презрение и насмешки ожидали людей, не участвовавших в вой-не», — повідомляє М. Костомаров4. Війна була загальнонародною, бо виражала об’єктивні потреби українського народу.

Передумови війни. Воєнні події 1648—1654 рр. були продовженням виступів окремих розрізнених рухів різних соціальних груп проти польського феодального панування в Україні. Ці виступи польські власті глумливо називали розбійницькими.

Першими піднялися козаки — так звані «виписчики». У 1591— 1593 рр. їх очолив К. Косинський, а у 1594—1596 рр. — С. Наливайко. З посиленням в Україні загарбницької політики Польщі ширився опір українського народу. Найвизначнішим було селянсько-козацьке повстання 1637—1638 рр. під проводом Я. Остряниці (до речі, в ньому брав участь майбутній вождь народно-визвольної війни Б. Хмельницький). Це повстання було жорстоко придушено, а багато його учасників страчено. За ординацією 1638 р. козацький реєстр було зменшено до 6000 осіб, старшинами призначалися польські шляхтичі. Ліквідувалася виборність гетьмана та вищої старшини, відтепер вони призначалися. Діяльність реєстрового козацького зійська повністю контролювалася польськими комісарами.

Час золотого спокою (як у Польщі називали десятиріччя 1638—1648 рр. після придушення повстання під керівництвом Остряниці) виявився оманливим. Жарини народного гніву жевріли й на

1 Літопис Самовидця. — К., 1971. — С. 57.

- Де Боплан Г. Лавассер. Опис України. — К., 1990. — С. 32, 55. 1 Літопис Самовидця. — С. 57.

4 Костомаров Н. И. Малороссийский гетьман Зиновий-Богдан Хмельницкий // Ис-торические произведения. Автобиография. — К., 1989. — С. 374.

203

527

Розділ 5. Створення української національної держави

528

§ 1. Війна українського народу за визволення з-під влади Речі Посполитої

529