Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1
.pdfвом при екзекуціях: він прилюдно оголошував судові рішення старшини і всього війська на місці страти або на військовій раді. Курінні отамани часто виконували серед козаків роль суддів у власних куренях. Вони мали право розглядати справи між козаками свого куреня і навіть карати їх тілесно. Паланкові полковники також виконували судові функції у межах своєї паланки1.
481
482
1Інкгн В. Інститут присяжництва та громадські сільські суди в Галицькій звичаєвій
практиці XVI—XVII ст. порівняно з Руською Правдою // Україна модерна. —
Львів, 1996. — С. 18.
2Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. — Т. 1. — С. 150.
184
483
‘- Далматова Н. І. Формування системи козацьких судів на українських землях у XIV—XV ст. — С. 75—77.
185
484
Розділ 4. Українські землі під владою Польщі та Литви
485
$ 4. Право
486
487
§ 4. Право \, озглядаючи право, що діяло на українських землях, слід "
враховувати передусім рівень суспільно-політичного розвитку цих територій, особливості та своєрідність становища самої України. Органічний зв’язок між правовим і державним розвитком дає можливість виявити основні закономірності правового розвитку, розкрити суть права, що діяло на українських землях, розглянути його
найважливіші форми та інститути.
Джерела права. В умовах своєрідного політичного становища українських земель, що опинились у складі кількох сусідніх держав, в Україні утворилася досить строката система правових джерел.
її первісною базою стало розвинуте право Київської Русі. Особливу роль серед джерел права в Україні відіграла Руська Правда, що мала значний вплив на розвиток правових систем Великого князівства Литовського і Польського королівства, у складі яких перебувала більшість українських земель.
У кінцевому підсумку на українських землях правова система сформувалася на основі синтезу місцевого звичаєвого права і нормативних актів у вигляді судебників, статутів, сеймових постанов, привілеїв та інших нормативноправових актів Польського королівства і Великого князівства Литовського. При цьому роль звичаєвого права в регулюванні суспільних відносин була досить значною. Тривалий час воно діяло поряд з нормами писаного права. Особливо помітно це було у Польському королівстві, де звичаєве право широко застосовувалося навіть в умовах шляхетської Речі Посполитої. Польське право не було з’єднане однією системою. Спроби кодифікації робилися неодноразово, однак вона так і не була здійснена. Замість цього у Польському королівстві створювалися збірники, які охоплювали видані раніше статутні конституції, а також норми звичаєвого права1. Серед законодавчих актів особливого значення набули Генрікови артикули 1572 р. Власну правову систему було створено у Великому князівстві Литовському. Союз із Польщею сприяв поступовому зближенню литовського права з польським, особливо в тому, що стосується 1 Сокольська О. В. Рецепція польського права та судово-адміністративних
установ Польщі на українських землях у XV—XVI століттях // Острозька академія. Наукові записки. Серія «Право». Вип. 2. Ч. 1. — Острог, 2001. — С.
84—85.
186
488
становища шляхти. Однак своєрідність литовського права зберігалася. Тому після Люблінської унії 1569 р. на українських землях, які входили до складу Великого князівства Литовського (Волинь, Поділля та Київщини), «бьіл введен государственньїй строй, но не судебное право коронних земель»1. Умови для кодифікації законодавства у Литві були сприятливішими, ніж у Польщі. Результатом цього стала поява у Великому князівстві Литовському у XV ст. Судебника, а в XVI ст. — трьох Литовських статутів. Судебник 1468 р. (Статут Казимира) — перший кодекс кримінального і кримінальнопроцесуального права Великого князівства Литовського. Його основою були місцеве звичаєве право і судово-адміністративна практика. Він містив змішані старі українські та нові польсько-литовські поняття. Багато що було взято з Руської Правди2.
У І Литовському статуті (пізніше він дістав назву «Старого»), виключно світському кодексі, який було ухвалено на вальному сеймі 29 вересня 1529 р., дістали юридичне закріплення основи суспільного й державного ладу, що склалися на той час у Литві та на українських землях, які входили до складу князівства. Литовський статут 1529 р. складався з 13 розділів і 264 артикулів. Він містив норми кримінального, а також інших галузей права. Статут проголошував, що усі особи, «як злиденні, так і багаті», повинні були судитися на основі норм, викладених у статуті.
Унікальність статуту 1529 р. полягає у тому, що в нього органічно поєднаними пластами увійшли, зокрема, деякі положення Руської Правди, норми звичаєвого (українського, білоруського та литовського) права, ряд пунктів з польських та німецьких судебників, у тому числі з Саксонського Зерцала, яке значною мірою вплинуло на формування правових систем Центрально-Східної Європи3.
Для розроблення проекту II Литовського статуту у 1551 р. було створено комісію з 10 осіб (п’ятеро католиків і п’ятеро православних), до складу якої увійшли «радники маршалкові, урядники земські, хорунжі та інші особи роду шляхетського, доктор прав чужоземних», які статут склали і написали. Статут було затверджено сеймом у 1554 р., але він набув чинності тільки з
1566 р.
За рівнем кодифікаційної техніки статут 1566 р. перевершував І статут. Він закріплював соціально-економічні та політичні
1Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Ноль-
ши — С. 177.
2Полонська-Василенко Н. Історія України. — Т. 1. — С. 409.
3Яковенко Н. У XVI столітті ми жили в правовій державі // Старожитності. — 1991. —
Ч. 1. — С. 10.
489
Розділ 4. Українські землі під владою Польщі та Литви
490