Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

заяви про вчинені злочини, доставляли підозрюваних у злочині, складали присягу.

Узамкові книги канцелярії записували найрізноманітніші відомості. Працювали тут представники малоземельної («убогої») шляхти. З початку XVII ст. уже простежуються своєрідні династії дрібної шляхти, для якої канцелярська робота стала професією1.

Характерно, що згідно з Волинським привілеєм, установленим королем на Люблінському сеймі 1569 р., у повітових судових установах переважно вживалася «руська», тобто українська, мова. «Руською» мовою видавалися акти замкових канцелярій, але в міста слід було надсилати документи, написані польською мовою.

Чинність Волинського привілею було поширено і на Брацлав-щину. Для Київщини встановлювався особливий привілей, де також забезпечувалася можливість вживання «руської» (української) мови2.

Значними в той час були судові функції церкви. В українських землях існувало два види церковних судів: духовні, які розглядали справи про розлучення, подружню зраду, майнові спори між подружжям, про спадщину тощо; і церковний доменіальний суд, що виступав як суд феодала, котрим була церква для залежних від неї людей. Юрисдикції церковного доменіального суду підлягали дрібні цивільні й кримінальні справи селян, які мешкали на церковних землях, а також справи про невиконання феодальних повинно-стей. Аналогічними правами щодо ченців і підлеглого монастирям населення користувалися монастирські суди. Єпископи та настоятелі монастирів управляли своїми маєтками через намісників і управителів, яким доручали здійснення доменіального суду щодо населення, котре мешкало на церковних землях. Судові функції у церковних судах виконували протопопи, єпископи і консисторський суд митрополита.

Щодо міщан королівських і приватновласницьких міст судові функції виконували судді, які призначалися власниками цих міст, що було, по суті, різновидом доменіального суду.

Умістах, котрі користувалися самоврядуванням, судові функції здійснювали магістри й ратуші. У магістратських судах цивільні справи розглядалися радою на чолі з бургомістром, а кримінальні — лавою на чолі з війтом. Найтяжчі кримінальні справи (розбій, убивство, підпал, зґвалтування, посягання на життя шляхтича) розглядалися магістратською радою разом з міським старостою.

•С. 13.

■ Яковенко Н. Бояри-шляхта із Заушшя // Старожитності. — 1991. — Ч. 9. ■ - Дорошенко Д. Нарис історії України. — Т. 1. — С. 111.

181

471

Розділ 4. Українські землі під владою Польщі та Литви

472

3. Державний лад

473

Староста разом із війтом розглядали справи, якщо сторонами у них виступали міщани і міські мешканці. У ратушах судові справи розглядалися війтом або бургомістром під головуванням міського старости або іншого державця. Міські суди збиралися на свої засідання двічі на тиждень. їхні рішення можна було оскаржити підвоєво-ді, котрий являв собою суд другої інстанції.

Жалувані грамоти містам на Магдебурзьке право надавали міщанам правопривілей судитися відповідно до «положень Магдебурзького права»1. Основними видами судів у містах України з самоврядуванням були поточний

івиложений суди. Поточний суд збирався у міру необхідності, але не пізніше як на третій день після подання позивачем скарги. До складу поточного суду входили лент-війт (заступник війта), до чотирьох бургомістрів, кілька радців

ілавників2. Нерідко поточні суди вирішували спори між феодалами й міщанами, бо гродські суди, що діяли за Магдебурзьким правом, часто ігнорували приписи Литовських статутів щодо порядку розгляду судових тяжб. Інколи поточні суди не постановляли остаточних рішень, а передавали справу на розгляд виложеного суду.

Виложений суд працював під головуванням війта. Він збирався тричі на рік, і кожна сесія тривала до двох тижнів. До компетенції виложеного суду входили улагодження майнових спорів, розгляд кримінальних і цивільних справ.

У містах України діяли ще цехові суди, де суддею був цеховий майстер. Підсудність цехових судів охоплювала дрібні справи між членами цеху в процесі їхньої трудової діяльності (спори про неявку «братчиків» на раду цеху, про непристойні висловлювання в присутності цехмайстра, про насмішки над працею іншого майстра). Залежно від провини цехмайстер притягував винуватця до грошового штрафу, короткочасного позбавлення волі, виключення із цеху. Рішення цехмайстра можна було оскаржити на цехових зборах. Більш тяжкі злочини ремісників розглядалися у загальних судах міста.

Стосовно залежних селян магнати і шляхта мали вотчинні суди, де здійснювали судочинство особисто або за їхнім дорученням — управляючі і державці їхніх маєтків. Справи розглядалися з урахуванням місцевих звичаїв або волі власника землі. Найпоширенішими були тілесні покарання і грошові штрафи. У Великому князівстві Литовському юрисдикції вотчинних судів підлягали й справи про тяжкі злочини, за які згідно з III Литовським статутом 1 Хрестоматія з історії Української РСР. — Т. 1. — С. 142.

2 Сас П. М. Феодальньїе города Украйни в конце XV — 60-х годах XVI

в. — С. 177.

182

475

могло бути призначене покарання у вигляді тюремного ув’язнення і навіть смертної кари1.

В Україні, переважно на королівських землях, тривалий час продовжували існувати общинні, так звані копні, суди (їх називали «копа», «купа» або ж «громада»). Вони були судами сільської громади та носіями віковічних традицій звичаєвого права. За допомогою цих своєрідних установ селяни й жителі містечок не тільки успішно боролися з різного роду правопорушеннями й злочинами, а й відстоювали право самостійно вирішувати усі питання життя общини незалежно від місцевої адміністрації та тиску феодалів2.

Копний суд територіально об’єднував кілька сіл. Його засідання відбувалися під відкритим небом на заздалегідь визначеному місці — «коповищі», куди збиралися представники селянських дворів, їх називали «сходаї», «мужі», «судді копні».

Право належати до копи мали тільки глави сімей, які постійно проживали на даному місці. їхні жінки, брати й діти запрошувалися на засідання копного суду лише як свідки. Кількість суддів, як правило, становила 10—20 осіб. Священики мали бути присутніми на засіданні копного суду під час складання його учасниками присяги. Крім головних учасників — «сходаїв», на копний суд запрошувалися селяни сусідніх громад — «люди сторонні», які не мали права втручатися у справи, а тільки стежили за перебігом подій. Це положення поширювалося також на шляхтичів і управителів маєтків. Засідання копного суду відбувалися у присутності представника державної адміністрації — возного, який складав протокол і донесення в гродський суд для запису рішення в актові книги.3 Підсудність копного суду була досить широкою. Він розглядав земельні

спори між селянами, справи про заорювання землі, крадіжку худоби, привласнення чужих боргів, бійки і навіть убивства. Копний суд мав право призначати такі покарання, як штраф, відшкодування збитків, тілесні покарання. Характерно, що копні суди самостійно здійснювали розшук обвинуваченого, розглядали справи по суті, виносили судові рішення, які були остаточними і виконувалися негайно4.

1Статут Вялікага княства Літо^скага. 1588. — Розд. 1. — Арт. 11.

1990.

2Гурбик А. О. Копні суди на українських землях у XIV—XVI ст. // УІЖ. № 10. — С. 111.

1Медснцев А. Я. Копні суди в Україні XIV—XVI ст. // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 2001. — № 2. — С. 142—143. * Юхо І. А. Крьініцьі

беларуска-літоускага права. — С. 121—122.

476

Розділ 4. Українські землі під владою Польщі та Литви

477

3. Державний лад

478

В окремих випадках копний суд розглядав справи, в яких однією із сторін був шляхтич. При цьому останній мав право на розгляд його справи як альтернативу в гродському суді. Поступово шляхта вийшла з-під юрисдикції копних судів.

У міру посилення на українських землях, які з 1569 р. перебували у складі Речі Посполитої, феодальної залежності селян та юридичного закріплення кріпацтва (III Литовський статут 1588 р.) розгортається й подальший наступ на права копних судів. Як наслідок, перелік справ, що підлягали розгляду копними суддями, поступово скорочувався. Але, незважаючи на це, на Правобережній Україні копні суди продовжували функціонувати не тільки у XVII, а й у першій половині XVIII ст.1.

Своєрідна судова система існувала у запорізьких козаків. Судові функції тут виконували всі представники козацької старшини: кошовий отаман, довбиш, паланковий полковник, а іноді й весь кіш2. Кошовий отаман вважався найвищою судовою інстанцією, оскільки він зосереджував у своїх руках вищу владу над усім військом. Суд кошового отамана спочатку був судом першої інстанції у справах військової старшини і паланкових полковників. З часом, приблизно у середині XVII ст., він перетворився у вищу апеляційну інстанцію. У найскладніших справах як суд першої інстанції інколи виступав увесь кіш. Про рішення суду коша повідомлялося в спеціальних документах. Основні функції щодо здійснення правосуддя у запорізьких козаків покладалися на військового суддю. У своїй діяльності він керувався козацьким правом і традиціями, на яких був заснований увесь устрій козацького життя і які були занесені на Запоріжжя з усієї України. Військовий суддя розглядав кримінальні й цивільні справи. Однак не в усіх справах він виносив остаточне рішення. Найскладніші справи він передавав кошовому отаману або військовій раді.

Судові повноваження інших представників військової старшини були менш значними і зводилися переважно до виконання окремих доручень. Так, військовий писар періодично доповідав про рішення старшини на раді і сповіщав учасників процесу. Військовий осавул виконував роль слідчого, виконавця вироків, стежив за виконанням судових рішень, розглядав і вирішував на місці незначні скарги. Військовий довбиш був помічником осавула і приста-

480