Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

Розділ 4. Українські землі під владою Польщі то Литви

461

$ 3. Державний лад

462

військових мір та вагів, які були однакові для всього Запоріжжя. Військові шафарі збирали мито («перевозне») на переправах через річки Дніпро, Буг, Самару. Військові булавничий, бунчужний і хорунжий відповідно зберігали булаву, бунчуки як символ влади кошового отамана, а також військове знамено — «корогву». Військові чауши виконували функції посланників. Безпосередньо за військовою старшиною стояла старшина похідна і паланкова. Вона вважалася вищою за рангом від військових чиновників, але на відміну від них діяла за межами Січі у своїх па-ланках. Похідну старшину становили полковник, осавул і писар. Вони діяли у воєнний час, під час переслідування розбійників та під час охорони передових рубежів Січі. Похідний полковник був начальником певної частини війська, маючи під своїм командуванням кілька загонів козаків. Паланкову старшину становили полковник, осавул, писар, підосавул і підписарій, їхня влада поширювалася на козаків, які мешкали за межами Січі, у слободах і зимівниках. Усі представники паланкової старшини обиралися на свої посади і залишали їх після того, як минав термін повноважень загальної військової ради, тобто рівно через рік. Влада паланкового полковника у межах його паланки була досить значною: він фактично виконував функції кошового отамана, звичайно, в межах території паланки. В його компетенцію входили функції аж до покарання і навіть засудження до смертної кари окремих козаків. У воєнний час паланковий полковник формував і посилав в прикордонні райони роз’їзди для здійснення розвідки і детально інформував про це Січ.

В організації козацького самоврядування, яке склалося в Запорізькій Січі, можна знайти зародки майбутньої української державної організації. Характерно, що ця своєрідна за структурою система органів військовоадміністративної влади мала можливість виконувати складні функції внутрішньої і зовнішньої політики, притаманні лише державній владі1. Ось чому деякі автори вважають за можливе оцінювати Запорізьку Січ як «своєрідне державне утворення» в пониззі Дніпра2 або як «республіку з яскраво вираженими демократичними рисами»3, підкреслюючи, що «в конкретно-історичних умовах XVI—XVII ст. Запорізька Січ як військово-

1Українське козацтво і сучасний стан та перспективи дослідження проблеми: Мате ріали «круглого столу» // УІЖ. — 1990. — № 12. — С. 14.

2Наливайко Д. С. Козацька Християнська республіка // Запорізька Січ у західно українських історико-літературних пам’ятках. — К., 1992. — С. 85.

3Степанков В. Є. Українське козацтво і формування національної держави на Україні // УІЖ. — 1990. — № 12. — С. 23.

464

політичне утворення українського козацтва з огляду на специфічну тодішню ситуацію виконувала функції державного об’єднання»1 і мала риси ранньобуржуазних республік2.

Військова старшина, спираючись на багате козацтво, намагалася використати цю суспільно-політичну організацію у власних інтересах, перетворюючи і видозмінюючи форми її діяльності. Вона досить часто не звітувала перед козаками про свою політичну діяльність; всупереч звичаям, що склалися, утримувала у своїх руках виборні посади протягом кількох років. На знаряддя класового впливу старшина перетворила також військовий суд. Однак засилля старшини не в змозі було зруйнувати основні демократичні принципи побудови органів військово-адміністративної влади, скасувати притаманні цій системі риси демократизму. Запорізьке лицарське братство мало великий вплив на процеси державотворення3.

Багатий досвід самобутньої козацької організації самоврядування був використаний під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Судові установи. Судова система в українських землях безпосередньо визначалася класовим і становим ладом суспільства. Вона грунтувалася на таких засадах: залежності суду від адміністрації або на повному злитті з нею, становому принципі побудови судової системи.

Представники панівних станів користувалися «судом рівних». Магнати і шляхта судилися у сеймовому та королівському судах. Шляхта підпадала під юрисдикцію повітових шляхетських судових органів — земських судів, які сама й утворювала. Згідно з Литовськими статутами земські суди розглядали кримінальні й цивільні справи, виконували функції нотаріату.

Земський суд складався з судді, підсудка і писаря. Усі ці посадові особи обиралися повітовими шляхетськими сеймиками. На кожну посаду обиралося чотири кандидати з місцевих шляхти-чів-християн («верьі годних»), які були письменними і знали право. Із списку кандидатів великий князь Литовський затверджував одного на кожне місце. Судді призначалися на необмежений строк. На лій сесії вони присягали, що будуть справедливо судити. Сесія земського суду збиралася тричі на рік. Земські суди у своїй діяль-

• ^***’’г< В. А. Про нові підходи до вивчення історії українського козацтва // Там само. — ‘ Ачонович О. Розповіді про запорізьких козаків. — К., 1991. — С. 11.

1 Залізняк Л. Чи були запорожці європейськими лицарями // Старожитності.

— .--•. — Ч. 4. — С. 9.

179

Г ■ ■

465

Розділ 4. Українські землі під владою Польщі та Литви

466

§ 3. Державний лад

468

ності керувалися переважно Литовськими статутами 1529, 1566 і 1588 рр.1 Апеляційною інстанцією для земських судів були Коронний або Литовський трибунали.

Важливу роль у здійсненні правосуддя відігравали призначені воєводою за поданням земського суду й шляхти — свого роду судові виконавці. Для забезпечення законності подібних дій вимагалася наявність при возному щонайменше двох-трьох шляхтичів-свід-ків, яким заінтересована сторона сплачувала, як і возному, певну винагороду2. У кожному повіті було кілька возних. Головний з них називався генералом. За дорученням земського суду або на прохання заінтересованих осіб возний здійснював огляд місця злочину, визначав розміри шкоди або збитків та ін. У разі необхідності він забезпечував явку відповідача до суду, вводив у володіння землею, фіксував публічно-правові дії приватних осіб тощо.

Повітовими судами для шляхти та інших людей були так звані гродські («замкові») суди, в яких головними суддями звичайно виступали посадові особи місцевої адміністрації — воєводи і старости. Гродські суди поділялися на вищі й нижчі. До вищого суду входили головні судді, і він був судом другої інстанції. Нижчий суд складався з намісника головного судді, шляхтича й писаря. Засідання цього суду — «рочки гродские» — починалися першого дня кожного місяця і тривали два тижні3. Гродські суди розглядали справи, що стосувалися найтяжчих злочинів, або коли злочинець був затриманий на місці злочину, а також справи про повернення невільної челяді і залежних селян. Важливою функцією гродських судів було виконання вироків і рішень інших судів.

Спеціальним судово-адміністративним органом у Великому князівстві Литовському, який розглядав тяжби щодо меж земельних володінь феодалів, установлював межові знаки, був підкомор-ський суд. Справи тут розглядав один суддя — підкоморій, який призначався великим князем. Підкоморські суди запроваджені в Правобережній Україні (у Київському, Волинському, Брацлавсько-му воєводствах) Статутом 1566 р.4 Отже, у повіті було три судові установи: земський суд, гродський і підкоморський. Роль центру судово-адміністративного життя кожного повіту відігравала замкова канцелярія. Тут оформляли усі майнові угоди, сюди надходили

1Статут Вялікага княства Літоускага. 1588. — С. 429.

2Яковенко Н. Бояри-шляхта із Заушшя // Старожитності. — 1991. — Ч.

9.— С. 13.

3Статут Вялікага княства Літоускага. 1588. ■— Розд. 4. — Арт. 33.

4Статут Київського підкоморського суду (1584—1644). — К., 1991. — С.

470