Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

у Речі Посполитій важливе, незалежне місце. Польні гетьмани командували прикордонними військами.

Дисципліна у найманому війську підтримувалася завдяки суворим покаранням. Згідно з гетьманськими артикулами під час війни гетьман мав право засуджувати солдатів до страти і водночас рекомендувати їх до шляхетського звання1.

Власне добре організоване й озброєне військо мали окремі магнати. Нерідко їхні збройні сили були досить значними. Магнати володіли фортецями і мали піхоту, кінноту, артилерію. Наймані війська чисельністю понад 4 тис. осіб мали, наприклад, Вишневецькі, Острозькі, Збаразькі та інші магнати. Складовою частиною коронного війська Речі Посполитої було реєстрове козацтво. Королівським універсалом 1572 р. був сформований «певний почет» з низових козаків у кількості 300 осіб. Ці козаки були прийняті на державну службу і занесені до особливого списку — реєстру, звідки й дістали назву реєстрових. Кожний з реєстрових козаків перебував на королівському утриманні й одержував плату «за квартал» — по 2,5 злотих та сукном на каптан2. Остаточно реєстрове козацьке військо сформувалося у 1578 р. Реєстр був збільшений до 600 осіб за рахунок «кращих козаків», які мешкали в королівських маєтках. Усі реєстрові козаки отримували грошову винагороду і право на освоєні ними землі. Гетьманом реєстру був призначений черкаський і канівський староста Вишневецький. Були визначені його помічник і писар реєстру. Реєстрові мусили беззаперечно виконувати накази своїх начальників і нести службу там, де їм укажуть. Засновуючи реєстрове військо, уряд Речі Посполитої намагався використати його передусім для боротьби з народними масами України, а вже потім для охорони кордонів. Тому це військо стало офіційно називатися «Військом його королівської милості Запорозьким»3.

Реєстр з кількісного погляду не був постійним і змінювався залежно від політичної ситуації, яка складалася на певний час. Наприкінці XVI ст. реєстр розширили до 1000 осіб. Ще більшим він став під час війни з турками. У 1621 р. спеціальній комісії «по упо-рядочению реєстра» доручалося переглянути реєстр і скоротити його до 2000 осіб. У 1625 р. реєстр був знову збільшений і досяг 6000 осіб. П^и цьому в Україні було засновано шість реєстрових

451

козацьких полків: Київський, Переяславський, Білоцерківський, Корсунський, Канівський і Черкаський. Полки, у свою чергу, поділялися на сотні. У 1630 р. реєстр налічував уже 8000 осіб. Але сейм 1635 р. визнав, що чисельність реєстру не повинна перевищувати 7000 осіб.

Після придушення селянсько-козацького повстання 1637— 1638 рр. польський уряд намагався зменшити чисельність реєстру і скасувати здобуті реєстровими козаками права на привілеї. З цією метою у 1638 р. була видана «Ординація війська Запорізького реєстрового». Згідно з «Ординацією» військова організація реєстрового козацтва мала такий вигляд. Верховне керівництво належало коронному гетьману. Військова і судова влада над реєстровим козацтвом зосереджувалася в руках старшого комісара замість гетьмана, котрий обирався раніше. Комісар обирався сеймом за пропозицією коронних гетьманів і обов’язково мусив бути шляхтичем. Комісару були підпорядковані осавули, полковники й сотники. Військові осавули і полковники не обиралися козаками, а призначалися польськими властями із шляхтичів, які мали досвід у військовій справі. Сотники й отамани обиралися з числа козаків, які мали заслуги перед урядом Речі Посполитої. Реєстр, як і раніше, складався з 6000 осіб1.

Козацьке самоврядування. Запорізька Січ мала поділ військовий і територіальний, відповідно до якого і будувалося управління нею. Як військо запорізька громада поділялася на 38 куренів, а територіально — на паланки. Слід мати на увазі, що у запорізьких козаків слово «курінь» вживалося у двох значеннях: як житло і як самостійна частина війська2. Термін «паланка» також мав два значення — невелика фортеця і певна частина території Запорізької Січі.

Вищим органом козацького самоврядування, який вирішував ізажливіші питання, були загальна або, як її частіше називали, зійськова рада3. Збиралася вона регулярно у точно визначені строки — 1 січня і 1 жовтня кожного року. Козацька рада збиралася і в інші строки, коли на те була воля «товариства». На військових ра-вирішувалися усі найважливіші питання життя Запорізької Січі: оголошувалася війна й укладався мир, оголошувалися військові походи, каралися злісні злочинці, щорічно переділялися поміж

452

1Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права

Поль-

ши.— С. 219.

2Голобуцкий В. А. Запорожское казачество. — С. 90.

3Хрестоматія з історії Української РСР. — ТІ. — С. 213.

174

454

: Хрестоматія з історії Української РСР. — Т. 1. — С. 192—193. 2 Енциклопедія українознавства. — Т. 4. — С. 1241.

1 Мироненко О. З історії української державності // Вісн. Академії правових наук України. — X., 1998. — № 1. — С. 71—81.

175

455

Розділ 4. Українські землі під владою Польщі та Литви

456

3. Державний лад

457

куренями землі, річки, озера, ліси, звірині та рибні лови тощо, обиралася і зміщувалася козацька старшина1.

Крім загальних військових рад, у запорізьких козаків були ще й ради по куренях, які частіше називалися сходками. Курінні сходки збиралися у разі потреби для вирішення дрібних справ, термінових питань, а також таємних справ.

Нарешті, були ще сходки по паланках. Вони розглядали переважно зовсім дрібні господарські спори, оскільки населення пала-нок складалося з нежонатих козаків, які займалися господарством.

Узапорізького козацтва склалася своя адміністрація. Найважливішими її ланками у другій половині XVI — на початку XVII ст. були військові начальники — кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар, курінний отаман; військові чиновники — булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар, гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи; похідні й паланкові начальники — полковник, писар, осавул2.

Кошовий отаман, військовий суддя і військовий писар становили так звану військову старшину. Вони обиралися військовою радою 1 січня і перебували на посаді один рік. До військової старшини інколи входили курінні отамани.

Умирний час військова старшина займалася адміністративними і судовими справами Січі, а під час війни очолювала козаків, передаючи свої повноваження наказній старшині.

Кошовий отаман зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну, судову й духовну владу3. У воєнний час кошовий отаман був головним командиром і мав необмежену владу. У мирний час він був нібито володарем Запоріжжя й у своїх діях керувався звичаями і традиціями козацтва. Обов’язки кошового отамана зводилися до затвердження обраних військовою радою посадових осіб, узаконення розподілу за куренями земель, розподілу військової здобичі і військових доходів, прийняття до Січі нових людей і звільнення старих козаків, установлення дипломатичних контактів з сусідніми державами. За всієї повноти влади кошовий отаман ніколи не був абсолютним диктатором у мирний час. Його влада обмежувалася трьома умовами: звітом по закінченні строку повноважень перед військовою радою, річним строком перебування на посаді і, нарешті, самою військовою радою. 1 Історія української культури. — С. 156.

2 Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. -— Т. 1. — С. 138.

1995,

5.— С. 69.

3 Щербак В. О. Запорізька Січ як фактор консолідації українського козацтва до се

редини XVII ст. // УІЖ. ■

176

459

Військовий суддя був другою після кошового отамана посадовою особою в Запорізькому війську. Його основний обов’язок — здійснення суду над козаками. Крім цього, він періодично виконував обов’язки скарбника, призначав начальника артилерії і навіть заміщав кошового отамана як наказний отаман1.

Військовий писар завідував канцелярією і вів усі письмові справи війська: надсилав накази по куренях і паланках, здійснював усі розрахунки, приймав укази і послання, що надходили на його ім’я.

Військовий осавул пильнував за дотриманням козаками порядку в Січі, а під час воєнних дій у військових таборах стежив за виконанням судових рішень кошового отамана і військової ради, як у межах самої Січі, так і в паланках, провадив дізнання щодо злочинів, які були вчинені на території Січі, заготовляв продовольство для війська на випадок війни, приймав і за розпорядженням кошового отамана розподіляв хлібне і грошове забезпечення козакам, відав охороною кордонів та ін.

Після запорізької військової старшини йшли курінні отамани. Посада курінного отамана також була виборною. Курінними отаманами обирали людей здібних, хоробрих, рішучих, часто з числа колишньої військової старшини. Обрання курінного отамана було внутрішньою справою певного куреня і виключало втручання у цей процес козаків інших куренів. Курінний виконував у Січі функції інтенданта: його прямим обов’язком було забезпечення козаків усім необхідним (продовольством, паливом тощо), а також збереження грошей і майна козаків у курінній скарбниці.

Оскільки курені були одночасно й військовими одиницями, з яких складалося запорізьке «товариство», всі обов’язки, пов’язані з несенням служби, виконувалися з урахуванням належності козака до певного куреня і за нарядом курінного отамана2.

За військовою старшиною йшли військові чиновники, головним завданням яких було надання допомоги посадовим особам військової старшини у виконанні їхніх обов’язків. Військовий довбиш відав полковими літаврами, якими збирали козаків на раду. Крім того, він був присутнім під час виконання судових вироків, забезпечував стягнення податків і торговельного мита. Військовий пушкар завідував усією запорізькою артилерією, йому була підпорядкована військова в’язниця. Військовий тлумач виконував обов’язки перекладача, інколи він відряджався у прикордонні райони для здійснення військової розвідки. Військовий кантаржій був охоронцем

1Долматова Н. І. Формування системи козацьких судів на українських землях у

XIV—XV ст. // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. —

Т. 1. — Одеса, 2002. — С. 76—77.

2Голобуцкий В. А. Запорожское казачество. — С. 115.

177

12 3-582

460