Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

; Статут Вялікага княства Літоускага. 1588. — Розд. 12. — Арт. 6.

431

167

432

Розділ 4. Українські землі під владою Польщі та Литви

433

§ 3. Державний лад

434

гівлею, а то й просто грабували їх. Зрозуміло, що міщани українських міст боролися проти утисків з боку держави, магнатів і церкви, домагаючись права на самоврядування. І, як наслідок цієї боротьби, наприкінці XV ст. польський і литовський уряди за певну винагороду стали надавати окремим українським містам грамоти на «вільність», тобто переводити їх на самоврядування на основі Магдебурзького права.

Жалувані грамоти на самоврядування проголошували три основні принципи: скасування звичаїв литовського, польського і руського права, що були чинними раніше; скасування влади і суду державців стосовно міщан; утворення органу самоврядування — ради, що обиралася міщанами. У разі одержання права на самоврядування місто виходило з-під юрисдикції королівських та великокнязівських державців. Такою була, наприклад, Жалувана грамота великого князя Олександра, видана у 1498 р. «Месту Полоцьку на Неме-цкое Магдебургское право»1.

Протягом XV — першої половини XVI ст. самоврядування здобули такі українські міста: Київ (1494—1497 рр.), Луцьк (1497 р.), Дубно (1498 р.), Рівне (кінець XV ст.), Львів (1503 р.), Дорогобуж (1514 р.), Ковель (1518 р.), Кременець (1536 р.), Торчин (1540 р.), Берестечко (1547 р.), Брацлав (1564 р.) та ін.

Мешканці міст з Магдебурзьким правом обирали магістрат — адміністративний і судовий орган самоврядування. В українських містах магістрат складався з двох колегій — міської ради і лави.

До складу міської ради щорічно обиралися радці («райці»). Це були, як правило, багаті міщани. Кількість радців залежала від розміру міста і коливалася від 6 до 24 осіб. Зі свого складу радці обирали бурмістра або бургомістрів (у місті їх могло бути два або більше), які головували на засіданнях ради. У королівських містах підсумки виборів затверджував староста, а в приватновласницьких — пан міста. Нерідко ці посадові особи, а також власники міст самі призначали радців і бурмістрів2.

Міська рада була головним органом самоврядування. Вона виконувала функції міської влади і суду в цивільних справах. Рада обирала або призначала лавників і судового війта, в деяких випадках — сільських цехових старшин.

Лава була судовим органом. До її складу входили лавники. Очолював її війт. Засідання лави інколи відбувалися під головуван-

1Законодательньїе актьі Великого княжества Литовского XV—XVI вв.

— С. 21—24.

2Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права

Поль-

ши.— С. 97.

436

ням помічника війта — лентвійта. Суд лавників розглядав кримінальні справи міщан до феодалів. Боротьба зі зловживаннями магістратів призвела до виникнення наприкінці XVI ст. особливих органів для контролю за фінансовою діяльністю міської ради, які складалися, звичайно, з цехових старшин1.

У містах України, що мали самоврядування на засадах Магдебурзького права, склалася певна процедура формування органів міського самоврядування. Вибори здійснювалися щорічно у заздалегідь визначений день. У виборах брали участь усі міщани. Однак порядок проведення виборів у нормах Магдебурзького права не визначався. Детально регулювалося лише те, кого можна обирати до складу ради, а також термін повноважень членів міського самоврядування, для яких у різних містах установлювався віковий ценз — від 25 до 90 років. Обов’язковою умовою для кандидатів до ради було володіння нерухомим майном у місті, інакше кажучи — «осілість». Своєрідними були уявлення середньовічного міщанина про вимоги до кандидатів у органи міського самоврядування. Вони мали бути «не богатьі и не убоги, но среднего достатка... законнорожден-ньіми, дома всегда жить, доброго имени, богобоязненньїми, справед-ливьіми и правдивьіми... Не разглашать городские тайньї, бьіть твердим в словах и делах, чуждаться алчности»2. Але ці вимоги залишалися здебільшого лише побажаннями. До влади в містах приходили, як правило, заможні міщани.

Найповніше уявлення про порядок обрання органів міського самоврядування дає процедура виборів бурмістрів і радців у місті Ковелі. Насамперед було визначено строк виборів: щорічно «в перший понеділок, найближчий по новім літі». Зібравшись на сход, міщани обирали зі свого середовища вісім кандидатів — «людей статочньїх хотливьіх, в речах бегльїх и ученьїх на уряд бурмист-ровский и радецкий»3. Відомості про обраних кандидатів передавалися потім на розгляд міському старості, який затверджував на посадах радців лише чотирьох осіб, а також призначав з їхнього числа бурмістрів. Однак один з головних принципів Магдебурзького права про річний термін перебування у складі ради в українських містах не дотримувався. Спостерігалися випадки перебування у складі ради одних і тих самих осіб упродовж кількох років. Такі порушення не- 1 Статут Вялікага княства Літоускага. 1588. — С. 500.

: Сас П. М. Феодальньїе города Украиньї в конце XV — 60-х годах XVI в. —

С. 178—179. 3 Там само. — С. 179.

169

437

Розділ 4. Українські землі під владою Польщі та Литви

438

3. Державний лад

439