Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

1 Субтельний О. Україна: історія. — С. 104. 156

402

1 Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Поль-ши.— С. 103.

157

403

Розділ 4. Українські землі під владою Польщі та Литви

404

# 3. Державний лад

405

Він вирішував питання про податки, а також ухвалював законодавчі акти. Вальний сейм міг засідати і за відсутності короля. З часом головною функцією вального сейму стає обрання глави Польського королівства. Аналогічно будувалася система найвищих органів влади Великого князівства Литовського. Главою тут був великий князь — господар. За III Литовським статутом 1588 р. він мав досить широкі повноваження з питань внутрішньої і зовнішньої політики: очолював виконавчо-розпорядчі органи, призначав на посади і звільняв з них службових осіб, керував військом, розпоряджався державним майном і коштами, призначав і приймав послів, укладав угоди з іноземними державами1. Однак наприкінці XV ст. влада господаря значною мірою обмежувалася «Панами-Радою» і сеймом, без згоди і схвалення яких господар не мав права вирішувати основні питання державної політики.

До складу «Панів-Ради» входили найвпливовіші службові особи князівства: маршалок, канцлер, підскарбій, гетьман, воєвода, каштеляни, окремі старости, а також верхівка панівних станів — два католицькі єпископи й окремі великі феодали за особистим запрошенням великого князя. Виникнувши як допоміжний орган при господарі, «Пани-Рада» незабаром набула значної самостійності, перетворившись в орган, який обмежував владу господаря: кількість її членів досягала 80 осіб2.

«Пани-Рада» була постійно діючим законодавчим, виконавчо-розпорядчим, контролюючим і судовим органом. Найважливіші державні справи Рада вирішувала спільно з князем, а в разі його відсутності — самостійно. У випадках, коли думка «Панів-Ради» і думка великого князя не збігалися, останній мусив підкорятися Раді.

Правове становище «Панів-Ради» як одного з найвищих органів державної влади Великого князівства Литовського було закріплено привілеями 1492 і 1506 рр.

До компетенції «Панів-Ради» входило обрання великого князя, оборона держави, міжнародні справи, видання законів, розгляд найважливіших судових справ. Для вирішення цих питань Рада збиралася у повному складі або виносила їх на розгляд сейму3.

Вплив і авторитет «Панів-Ради» були зумовлені тим, що до її складу вход ш вищі посадові особи держави. Це передусім маршалок земський, який здійснював нагляд за порядком та етикетом

1Статут Вялікага княства Літоускага. 1588. — С. ЗО.

2Енциклопедія українознавства. — Т. 2. — С. 419.

3Статут Вялікага княства Літоускага. 1588. — С. 520.

407

при дворі великого князя, головував на засіданнях Ради і сейму, його заступник — маршалок дворний — був керівником дворян, які служили при дворі великого князя. Дуже впливовим сановником був канцлер — голова канцелярії великого князя та «Панів-Ради» й одночасно охоронець великої державної печатки. Він редагував статути і рішення Ради, скріплював печаткою офіційні документи, вів переговори з сусідніми державами, очолював роботу канцелярії з її штатом писарів, дяків, тлумачів. Підканцлер був заступником канцлера й охоронцем малої державної печатки. Підскарбій земський відав скарбницею Великого князівства Литовського, стежив за своєчасним збиранням натуральних і грошових податків та зборів. Підскарбій двірний відав скарбницею великого князя. В його підпорядкуванні були скарбники, наглядачі за надходженням грошей в скарбницю. До кола впливових членів Ради належав і великий гетьман — головний воєначальник Великого князівства Литовського. Його заступником був гетьман двірський1.

З часом дедалі впливовішим загальнодержавним органом Великого князівства Литовського стає сейм. На загальний (вальний) сейм збиралися великий князь, члени «Панів-Ради», католицькі і православні єпископи, повітові старости, хорунжії, окремі великі феодали за запрошенням великого князя і по два делегати від кожного повіту, обрані шляхтою на повітових сеймиках2. Певних строків скликання сейму не існувало. Збиралися сейми за потреби, наприклад у разі війни.

Вальний сейм, вирішував широке коло різноманітних питань. А такі питання, як обрання великого князя, оголошення про скликання ополчення (рушіння), зносини з іншими державами та ін., належали до виключної компетенції сейму. II Литовський статут 1566 р. передбачав, що ні великий князь, ні його Рада не мали права починати війну і встановлювати податки без згоди на те сейму. Це свідчило про зростання ролі сейму в державному механізмі Великого князівства Литовського.

Великий вплив на характер державного ладу, в тому числі на структуру вищих органів управління Литви і Польщі, мав союз цих держав, що ставав дедалі міцнішим. Основу цього союзу було закладено у 1385 р. Кревською унією, відповідно до якої великий литовський князь Ягайло став одночасно королем польським. Подальше зміцнення зв’язків між Литвою і Польщею відбувалося у 1413 р. завдяки унії, законодавчо оформленої Городельським привілеєм. Го- ! Юхо І. А. Крьшіцьі беларуска-літоускага права. — Мінск, 1991. — С. 103. -

Чубатий М. Огляд історії українського права. — С. 185—186. 159

408

Розділ 4. Українські землі під владою Польщі та Литви

409

3. Державний лад

410