Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

Державний устрій Боспорського царства не лишався незмінним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших правителів Боспору Археанакти-дів був своєрідним. Усі вони вважалися архонтами Пантикапею і всього Боспору. Однак, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона набула характеру спадкової влади. У 438 р. до н. є. влада переходить до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток І. Нова династія правила до кінця II ст. до н. є. Спартокіди, як це було й раніше, вважалися архонтами Боспору й одночасно — царями підвладних варварських племен. При цьому влада боспорських правителів поступово посилюється, дедалі більше наближаючись до монархічної. Коли Спартокіди у IV ст. до н. є. у боротьбі за розширення держави зуміли приєднати до своїх володінь такий великий торговельний центр, як Феодосія, правитель Левкон І обрав собі титул «архонта Боспору і Феодосії, який царює над сіндами, торетами, дандаріями і псесами». Відомий тут у IV ст. до н. є. інститут співправителів, коли Левкон І одержав в управління європейський Боспор, а Гор-гіпп — азійський. У середині IV ст. до н. є. на боспорський престол вступили одночасно Спарток II і Перісад І.

Подвійний титул зберігався до початку III ст. до н. є., доки Спарток III (304— 284 до н. є.) не відмовився від нього і не став іменувати себе «царем Боспору», як називалися надалі усі інші правителі Боспорської держави. Поступово ліквідовувалися деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній період існування грецьких міст Причорномор’я. Боспорська держава перероджувалась у монархію1.

У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави, який розпоряджається всіма матеріальними та людськими ресурсами царства. У його руках зосереджується верховна влада, командування військом, судові функції та ін.2. Правителі стають володарями величезних земельних угідь, найбагатши-ми торговцями, власниками майстерень і промислів. Вони іменують себе «великими царями царів», а піддані називають царя «своїм богом і застут ттиком», інколи навіть «спасителем»3. На початку III ст. н. є., коли боспорські царі підкорили скіфські володіння у Криму,

1Воронов А. А. Боспор Киммерийский. — М., 1983. — С. 13.

С. 161.

2Страхав М. М. Основні риси державного ладу Боспорського царства.

3Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство. — М.; Л., 1949. — С. 341.

ЗО

32

правитель Рискупорид III був названий в одному із написів не тільки царем Боспору, а й царем тавро-скіфів.

У перші століття нашої ери Боспор стає союзним Риму царством. Уже у І ст. н. є. Боспорська держава остаточно переходить під безпосередній контроль римських намісників. Саме з цього часу на території Боспору періодично перебувають воїни римських допоміжних підрозділів. Опинившись у залежності від Риму, правителі Боспору дістали офіційний титул «друга кесаря і друга римлян». Під час вступу на престол боспорський цар обов’язково здобував затвердження римського імператора і регалії своєї влади — куру-льне крісло, скіпетр та ін.1. Статус союзного царства накладав на боспорських правителів певні обов’язки щодо імперії. Ними, зокрема, передбачалося комплектування підрозділів допоміжних військ для римської армії. Крім того, боспорські царі у II ст. передавали римській адміністрації «щорічну данину»2.

Центром державного апарату був палац боспорського царя, де вирішувалися всі питання управління. Палац охоплював найближче оточення правителя — військову і цивільну знать, яка дістала найменування «кращих біля брами»3. Особливу роль відігравав глава палацу (дворецький) та особистий царський секретар.

Існувало багато усіляких управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини. Зв’язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники під керівництвом головного перекладача. Важливу роль відігравали фінансові органи. Спеціальна колегія відала доходами держави. До складу Боспорського царства входили як грецькі міста, так і землі, заселені скіфськими та меотськими племенами. Спочатку деякою автономією користувалися міста: у них зберігалися традиції полісного самоврядування у вигляді народних зборів, міської ради, виборних посад. Дуже довго зберігав таке міське самоврядування Пантикапей — столиця Боспорського царства. Певна автономія була у місцевих племен, які проживали у внутрішніх областях держави. Так, у деяких племен, що визнали владу боспорського царя, залишалися свої царки, або вожді. Вони були зобов’язані платити боспорським правителям данину хлібом та іншими продуктами, але

1Цветаева Г. А. Боспор и Рим. — М., 1979. — С. 28.

2Зубар В. М. Деякі питання історії Північного Причорномор’я наприкінці II — на

початку III ст. — С. 115.

3Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство. — С. 342.

31

33

Розділ 1. Рабовласницькі державні утворення і право на території сучасної України у внутрішньому житті зберігали свій племінний устрій і звичаї, свій спосіб

життя, родовий побут.

Однак поступово і міста, і місцеві племена стали втрачати свою колишню владу й елементи автономії. У перші століття нашої ери управління найважливішими областями й містами країни стало доручатися царським намісникам. Особливий намісник — «начальник острова» — управляв азіатською частиною Боспорського царства. Були також посади намісників прикордонних міст: Феодосії — на заході і Горгіппії — на сході. Особливе управління було надано місту Танаїс, де вища влада належала царському послу — пресбев-ту. Пояснювалося це тим, що в Танаїсі, крім греків, мешкала впливова група сарматського населення. Тут була заснована подвійна адміністрація: елінарх очолював грецьку частину населення, а архонт — сарматську1.

Військова організація Боспорського царства мала таку структуру: основною силою, на яку могли опиратися правителі, були найманці, переважно греки та фракійці. Боспорська аристократія формувала кінноту. У складі боспорських військ були також воїни з підвладних Боспору або союзних племен. У разі потреби скликалося ополчення громадян боспорських міст. Боспорські правителі мали і власний військовий флот.

Характерно, що у перших століттях нашої ери Рим щорічно давав гроші на утримання боспорського війська, яке розглядалося як оплот усього рабовласницького світу проти «варварських» племен на крайньому північному сході цього регіону.

Збереглося надто мало відомостей про боспорське право. Його джерелами, крім законодавчої діяльності царів Боспору, були право грецьких містполісів, що входили до складу Боспорського царства, і звичаї місцевих племен. Певний вплив мали також норми та інститути римського права.

У Боспорському царстві існувала державна і приватна власність на землю, худобу, рухоме майно. Були як палацові, так і приватні раби.

Характерною особливістю поземельних відносин була наявність різних форм землеволодіння: по-перше, полісного, по-друге, царського землеволодіння. Існували також особливі общинно-варварські території. Всередені цих форм були свої різновидності: наділи військових поселенців і найманців, храмове землеволодіння, землі, які належали боспорській аристократії тощо2.

34

$ 3. Боспорське царство Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля, наявність

власної грошової системи стимулювали розвиток договірних відносин: купівлі-продажу, дарування, позики тощо.

Найнебезпечнішими злочинами вважалися: повстання, змова проти царської влади, зрада та ін. Відомі були злочини проти власності, проти особи. Як покарання застосовувалися смертна кара, конфіскація майна, штрафи.

* * *

У І тисячолітті до н. є. на землях сучасної України відбувалися важливі події. її територію заселяли різноманітні етнічні спільноти, народи, племена, хвилями рухалися численні кочівники. Всі вони залишали свій слід в історії, впливаючи на економічний, соціальний, культурний розвиток, у тому числі й ранньослов’янського населення Середнього Подніпров’я.

Важливу роль у цьому процесі взаємного впливу й збагачення відігравали державні утворення, які сформувалися у цей час на теренах України: Скіфська держава, грецькі міста-держави Північного Причорномор’я, Боспорське царство. Виникали та розвивалися сталі економічні й політичні зв’язки між названими державними центрами і войовничими степовиками, а також землеробами українського Полісся та Лісостепу. Так, у Скіфській державі значну частину місцевого населення становили скіфи-орачі. Постійні зв’язки з населенням Подніпров’я, носіями черняхівської культури, різними етнічними групами Таврії підтримували грецькі міста-держави Північного Причорномор’я. Завдяки цьому місцеве населення — східні слов’яни — знайомилося з передовим для тих часів грецьким та римським технічним і культурним надбанням, а також з їхніми політичними та правовими інститутами.

Скіфи, греки, римляни — всі вони на різних етапах через свої державні утворення впливали на розвиток місцевого населення, на певний час або й назавжди стаючи його частиною.

35

1Гайдукееич В. Ф. Боспорское царство. — С. 344.

2Масленников А. А. «Царская» хора Боспора на рубеже V—IV вв. до н. з. // Вестник древней империи: — 2001. — № 1. — С. 178—179.

36

32

37

ЗИ82

38

33

39