Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

1 Гошко Т. Д. Нариси з історії магдебурзького права (XVI— початок XVII

ст.). — Львів, 2002.

123

301

Розділ 3. Держава і право феодально роздробленої Русі

302

4. Основні риси права Південно-Західних земель Русі

303

Ззовні перехід до феодальної роздробленості виявився у відокремленні у складі Давньоруської держави спочатку близько півтора десятка великих князівств і земель, у яких, як правило, закріплювалися власні князівські династії, з’являлися власні розгалужені системи управління, суду, виросли кількісно і зміцнилися власні військові сили.

Водночас для розвитку державного ладу Русі у період феодальної роздробленості характерною була тенденція збереження певних рис її минулої колишньої єдності, цьому сприяли передусім такі об’єктивні чинники, як спільність етнічної основи давньоруської народності, яка на цей час уже сформувалася. Як зазначають О. П. Толочко і П. П. Толочко, «аналіз етнічного розвитку Русі XII—XIII ст. показує, що саме давньоруський народ був одним із основних елементів єдності давньоруських земель XII—XIII ст. Усвідомлення спільності походження й розвитку, почуття територіальної цілісності, єдність мови, культури, віри, наявність єдиної економічної системи — все це, неможливе в умовах ізольованого існування багатьох незалежних князівств, зумовило необхідність подолання політичного сепаратизму земель»1. Виразниками ідеї необхідності спільної боротьби з кочовими ордами стали великі князі, які прагнули до зміцнення своєї влади. Тому за своїм державним устроєм Русь на початковому етапі розвинутого феодалізму була напівсамостійним державним утворенням з рисами відносної єдності. Цьому сприяли й існуюча в початковий період роздробленості загальна форма управління у вигляді колективного сюзеренітету найсильніших і найавторитетніших князів над Києвом, що зберіг номінальне значення столиці Русі, і, отже, над Руссю в цілому, а також періодичне встановлення у Києві співуправління двох найсильніших династій (дуумвірату), збереження загальноруських князівських з’їздів тощо.

Форми державного життя Русі, які існували у 30-х роках XII— 40-х роках XIII ст., спочатку позитивно впливали на її розвиток. Про це свідчить поширення вотчинного багатогалузевого орно-промислового господарства, бурхливе зростання міст, зародження внутрішніх торговельних зв’язків між селом і містом, повсюдний розквіт культури. Але на початку XIII ст. процес дроблення Русі посилився, і на її політичній карті з’явилося вже близько п’ятдесяти окремих князівств і земель. Постійним супутником роздробленості стали нескінченні міжусобиці, одним із наслідків яких було роз’єднання військових сил. У цих умовах нашестя на рубежі

305

ЗО—40-х років XIII ст. кочових орд Батия і подальше виснажливе золотоординське ярмо поставили під сумнів не тільки державну єдність, а й саме існування Русі.

Руйнування продуктивних сил, консервація натурального господарства, політика золотоординських феодалів, спрямована на підтримання міжкняжих чвар і збереження роз’єднання князівств і земель Русі, призвели до подальшого поглиблення феодальної роздробленості. Однак іноземним феодалам не вдалося ліквідувати державність Русі.

Політична залежність земель Русі виявилась у тому, що її князі змушені були визнати хана Золотої Орди своїм сюзереном. Орда присвоїла собі право збирати данину з населення Русі і вима-’ гала від князів служби військовими силами, проте вона не спромоглася до глибших змін у внутрішньому державному устрої Русі. У межах її окремих князівств і земель діяли усі основні державні інститути, які сформувалися ще в початковий період феодальної роздробленості.

Збереглася в основних своїх рисах і правова система, яка склалася ще в Давньоруській державі, хоча подальший розвиток феодальних відносин вимагав посилення регулятивної ролі права. Це виявилося, насамперед, у збільшенні кола конкретних об’єктів феодального господарства, які захищалися правом, розширенні складу різних за своїм правовим становищем соціальних верств населення, зміцненні основ права привілеїв, загального посилення покарань за злочини, спрямовані проти економічного й політичного панування феодалів.

Слід зазначити, що у південно-західних князівствах Русі намітився процес їх самобутнього розвитку. Саме у цьому регіоні Давньої Русі і сформувалася українська народність та виникла Українська держава.

306

1 Толочко О. П., Толочко П. П. Київська Русь. — К., 1998. — С. 308. 124

308

125

309

1. Колонізація українських земель

310