Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

ложення про вибори було збереження куріального характеру виборчої системи. Водночас консервативна поміщицька преса закликала дати рішучу відсіч вимогам галицьких українців і не робити навіть щонайменших поступок.

Після тривалих дебатів 14 лютого 1914 р. галицький сейм затвердив новий виборчий закон. Він увів загальне і пряме за таємного голосування виборче право, однак нерівне — воно спиралося на засади представництва з поділом на шість курій (великої власності, торговельних і промислових палат, промислових об’єднань, сільських громад і містечок, цензової міської, загальної міської). Окрім того, чинником нерівності була так звана плюральність, яка надавала деяким виборцям два, а інколи навіть три голоси в одній або різних куріях. Засобом забезпечення національних інтересів були: національний кадастр (виборча система, відповідно до якої усі виборці поділялися за національністю і голосували виключно за кандидатів своєї національності), і так звана виборча географія.

Згідно з новим виборчим законом до сейму обиралися 228 депутатів (спочатку було 150, а пізніше 161 депутат), але тільки 62(27,2%) з них могли бути українцями. Отже, депутатиукраїнці, як і до реформи, не могли впливати на рішення сейму. Українське населення Галичини ніколи не мало понад 15% загальної кількості депутатів сейму.

Новий виборчий закон, на відміну від попереднього, скасував у курії сільських громад і містечок багатоступеневі вибори і надав право голосу всім повнолітнім чоловікам. Проте закон надав цій курії право подвійного голосу тим виборцям, які сплачували найбільше податків або мали вищу освіту. До участі у виборах не допускалися жінки1.

В усіх куріях впроваджувалося таємне голосування і надалі залишався інститут вирилістів, серед яких передбачалося місце для ректора майбутнього українського університету в Галичині. Пасивне виборче право надавалося всім, кому виповнилося ЗО років і хто не менше трьох років був австрійським громадянином.

У липні 1914 р. австрійський імператор Франц-Йосип І санкціонував новий виборчий закон, розпустив галицький сейм і призначив нові вибори. Пізніше намісник Галичини В. Коритовський своїм секретним циркуляром дав відповідні вказівки усім повітовим старостам про підготовку виборів до сейму за новим виборчим законом, які мали відбутися у жовтні 1914 р. Проте у зв’язку з почат-

1 Кульчицький В. С. Про реформу виборчого закону до Галицького сейму на початку XX століття // Вісн. Львів, ун-ту. Сер. юрид. 1981. — С. 28—31.

632

1733

ком першої світової війни закон про вибори до галицького сейму 1914 р. не набув чинності. Перша світова війна відбилася на соціально-економічному становищі народних мас західноукраїнських земель і на їх визвольній боротьбі.

Царські власті, захопивши Галичину і Буковину, розглядали їх як завойовані області і виділили в окреме генерал-губернаторство.

У вересні 1914 р. губернатором був призначений реакціонер граф Бобринський, а чернівецьким губернатором — реакціонер Єв-реінов. Під час повторного захоплення Галичини і Буковини вища адміністрація не поступалася за своєю реакційністю попередній. Генерал-губернатором був Трепов, а чернівецьким губернатором — Лігін.

Після лютневої революції обласним комісаром Галичини і Буковини згідно з рішенням Тимчасового уряду став Д. Дорошенко, котрий замість Лігіна призначив комісаром Чернівецької губернії Лотоцького. У руках цих людей сконцентрувалася вища адміністративна влада Галичини й Буковини, вони визначали долю багатьох мільйонів українців, які зазнавали такого самого гноблення, як і український та інші народи Росії. За аналогом вищої адміністрації призначалися начальники повітів, їх помічники, поліцмейстери та інші чини. У рамках політики русифікації окупаційна адміністрація, зокрема, закрила українські громадські установи, у тому числі «Просвіту» і Наукове товариство ім. Шевченка, розгромила їхні бібліотеки та музеї, редакції українських газет, заборонила вживання української мови. Тисячі українців були депортовані на Схід. Розпочалася кампанія проти греко-католицької церкви, насильно запроваджувалося в Галичині православ’я. Митрополита А. Шеп-тицького заарештували і вислали в Росію.

Після відходу російських військ австрійська влада застосувала репресії до населення західноукраїнських земель, звинувачуючи його у своїх воєнних невдачах.

Коли розпочалася перша світова війна, українські політичні партії з метою забезпечення західних українців єдиним представницьким органом створили у Львові 3 серпня 1914 р. Головну українську раду на чолі з авторитетним парламентським діячем Костем Левицьким. Проголосивши, що «перемога Австро-Угорської монархії буде і нашою перемогою», Рада закликала усіх українців боротися за конституційну Австрію проти самодержавної Росії.

633

1734

Розділ 4. Устрій і право в Україні у період Першої світової війни Галицька молодь з ентузіазмом відреагувала на заклик створювати національні збройні сили. Вперше у новітній історії були сформовані українські частини — добровільний легіон Українських січових стрільців.

Налякана величезним напливом добровольців австрійсько-польська верхівка Галичини обмежила легіон кількістю 2500 солдатів. Значна кількість українців включалася в регулярні австрійські підрозділи. Українські січові стрільці пройшли бойове хрещення у битвах у Галичині й Карпатах під час російського наступу 1914—1915 рр.

Після окупації Галичини російськими військами у Відні 5 травня 1915 р. була заснована Загальна українська рада — координаційний орган, до складу якого увійшли 21 представник від Галичини, 7 — від Буковини, а також 3 члени Спілки визволення України (емігрантської організації східних українців, члени якої планували за допомогою австро-німецьких військ відірвати Україну від Росії і створити незалежну Українську державу). Це представництво українців Австрії продовжувало здійснювати програму Головної української ради, а саме: створення самостійної держави на Наддніпрянщині і автономії для українців у межах Австро-Угорщини1.

1 Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. — Львів, 1991. — С.

70. 634

У 1917 р. воюючі сторони опинилися на межі виснаження. Особливої гостроти досягла напруженість у Росії, де тягар тотальної війни посилювали недоліки відсталого режиму царя Миколи II. Наприкінці 1918 р. в умовах поразки у першій світовій війні багатонаціональна Австро-Угорщина розпалася. На її території були створені нові держави — Австрія, Угорщина, Чехословаччина, частина території була приєднана до складу Югославії, Румунії, Польщі. Населені українцями землі, що входили до складу колишньої Австро-Угорщини, за Версальським договором 1919 р. були передані: Закарпаття — Чехословаччині, Буковина — Румунії, Галичина — Польщі.

1735

Висновок

Висновок Як видно з матеріалу, викладеного у частині другій І тому підручника історії

держави і права України, період XIX — початку XX ст. в її історії — був надзвичайно складним та важким. Українські землі були роз’єднаними. Більша частина — Східна, або Наддніпрянська Україна — була приєднана до складу Російської імперії, а західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття — перебували під владою Австрійської (пізніше Авст-ро-Угорської) монархії. Український народ не мав своєї державності та зазнавав гноблення з боку панівних кіл названих держав, Водночас не можна не наголосити на такій особливості періоду: у першій половині XIX ст. в Україні ще зберігалася певною мірою українська національна правова система у вигляді звичаєвого права та збірок нормативних актів.

Суспільно-політичний лад і право України у другій половині XIX ст., в період затвердження та розвитку тут капіталізму, свід чать, що вони на більшій частині України передусім визначалися

загальними для всієї Росії буржуазними реформами. Формувалася соціальна структура, яка засновувалася на приватній власності; но ві елементи в дусі часу з’являлися у державному механізмі; поси лювалися буржуазні тенденції щодо розвитку права. Водночас державно-правова надбудова зберігала чимало феодальних пере житків. Царський уряд в Росії і уряд Австро-Угорської монархії ігнорували прагнення України до національного відродження та самовизначення, що повною мірою відбивалося на державному устрої та праві України.

На розвиток державно-правових інститутів Росії на початку

XX ст. помітно вплинули революційні події 1905—1907 рр. Російсь кий царизм був змушений зробити деякі поступки населенню; про голосити, щоправда обмежені, права та свободи. Дещо змінилася форма правління Російської імперії. І все ж всю міць державної ма шини її правлячі кола використовували для збереження своїх по635

1736

Висновок

1737

Хронологія найважливіших подій в історії держави і права України

1738

зицій, включаючи національне пригноблення в Україні. Аналогічно діяв і уряд Австро-Угорщини.

Перша світова війна аж до її завершення не внесла принципових змін до державного механізму та права Російської та Австро-Угорської імперій. Наприкінці 1916 — на початку 1917 рр. виникла глибока революційна криза.

1740