Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

У подальшому список заборонених до вивозу за кордон товарів постійно розширювався1.

Порушувався ще один принцип зобов’язального права — непохитність укладених договорів і їх неухильне виконання відповідно до досягнутої сторонами домовленості. Це виявлялося в тому, що законодавство надавало міністрам право оголошувати про недійсність укладених договорів. Так, прийнятою у листопаді 1915 р. обов’язковою постановою Міністра торгівлі і промисловості, що стосувалася встановлення граничних цін на продаж шкіряних виробів, оголошувалися недійсними всі угоди з продажу цих товарів, «укладені за цінами, що були вищими від цін передбачених» вказаною обов’язковою постановою2.

Як бачимо, у період першої світової війни уряд був змушений перейти до досить широкого втручання у сферу зобов’язального права, що неминуче призводило до порушення прав власників. Тому в процесі реалізації нового законодавства в галузі зобов’язального права уряд зіткнувся з численними труднощами, а саме: перехід підприємств під урядовий контроль вимагав докорінної реорганізації постачання сировини; надійного і кваліфікованого апарату управління, який мав би достатній досвід; надійного контролю; урахування такої обставини, як протилежність інтересів буржуазії і уряду. Тому попри всі заборони й обмеження ринку, чимало підприємств, як і раніше, будували свої господарські зв’язки на основі вільного укладення договорів3. Г. Фабрично-заводське законодавство. У період війни було зведено нанівець законодавче обмеження щодо тривалості робочого часу. Широко застосовувалися понадурочні роботи4.

Війна вимагала постійної мобілізації робітничого населення чоловічої статі, що неминуче призвело до зростання частки жіночої і дитячої праці. Особливо важке становище склалося на підприємствах видобувної промисловості. Зменшення робочої сили тут було настільки значним, що багато рудників і шахт, зайнятих видобуванням вугілля та залізної руди, опинилися перед загрозою закриття5. Тому царський уряд, піклуючись про безперебійну робот

1Авербах О. И. Законодательньїе акти, вьізванньїе войной 1914—1915 гг. — Петро

град, 1916. — Т. III. — С. 18, 59, 155, 158, 178, 398, 485, 578, 608, 664, 703; Т.

IV. —

С. 11—12, 53, 211, 318, 420, 438, 458, 511.

2Там само. — С. 543.

3Рогов В. А. Право России в период мировой войньї: Учеб. пособие. —

М., 1983. — С.60.

1Шельїмагин И. И. Законодательство о фабрично-заводском труде в России.

1900— 1917. — С. 283.

5Гессен Вл. Юл. История законодательства о труде рабочей молодежи в России. — Л., 1927. — С. 132.

1711

626

1713

- -3-382

1714

627

1715

Розділ 4. Устрій і право в Україні у період Першої світової війни у підприємств гірничозаводської промисловості, прийняв 9 березня 1915 р.

закон «Про допущення осіб жіночої статі і малолітніх, які не досягли п’ятнадцятирічного віку, до нічних і підземних робіт на кам’яновугільних копальнях Європейської Росії»1. У законі, крім вказівки на тимчасовий (до закінчення війни) характер цього правового акту відзначалося зокрема, що робочий день малолітніх не може перевищувати вісім, а у нічний час шість годин на добу. Для допущення жінок і малолітніх до нічних і підземних робіт вимагався медичний огляд рудничними, а де таких не було — земськими і міськими лікарями.

19 жовтня 1915 р. імператор затвердив положення, яким надавалося право Міністру торгівлі і промисловості дозволяти нічну і передсвяткову роботу не тільки жінок і підлітків, а й малолітніх дітей на фабрично-заводських, гірничих і гірничозаводських підприємствах, що виготовляли предмети, необхідні для воєнних потреб2.

Поширення дитячої і підліткової праці допускалося законодавством і в подальшому. Наприклад, 21 квітня 1916 р. своїм наказом Міністр шляхів сполучення в умовах воєнного часу і відчутного для судноплавства браку робочих рук визнав можливим надати судновласникам право допускати до виконання обов’язків кочегарів при судових котлах осіб, які досягли 15річного і, як виняток, 14 річного віку3.

Правове становище робітників погіршувалося й у зв’язку із закриттям низки профспілок, обмеженням урядом можливостей лікарняних кас4. Усе це революціонізувало робітників, штовхаючи їх на страйки як економічного, так і політичного характеру.

Д. Кримінальне право. Розвиток кримінального законодавства характеризувався посиленням кримінальної репресії, що зумовлювалося специфікою воєнного часу. Так, уже 20 червня 1914 р. в день прийняття «височайшого» маніфесту «Про оголошення воєнних дій між Росією і Німеччиною» імператор Микола II затвердив «Положення про військовоавтомобільну повинність», яке завершувалося статтею, що передбачала кримінальну відповідальність за порушення припису, вказаного Положенням. Наприклад, за умисне пошкодження, знищення, приховування від посадових осіб, які завідували постачанням, «саморушних екіпажів» для збройних сил

1СУ. 1915. — № 90. — Ст. 759.

2СУ. 1915. — № 311. — Ст. 2312.

3Там само. — 1916. — № 134. — Ст. 1047.

4Шельїмагин Я. И. Законодательство о фабрично-заводском труде в России. — С. 284.

1717

3. Право або їх запасних частин винні каралися ув’язненням у тюрмі від двох до

восьми місяців1.

Указ від 20 липня 1914 р. «Про затвердження тимчасового Положення про військову цензуру» доповнив Уложення про покарання кримінальні і виправні статтями, що передбачали кримінальну відповідальність осіб, які припустилися порушень цензурних правил, зокрема винних у публічному розголошенні відомостей, що стосувалися безпеки Росії та її збройних сил2. Було затверджено перелік відомостей про зовнішню безпеку і воєнний потенціал країни, розголошення яких розглядалося як державна зрада у формі шпигунства3. У подальшому тенденція до посилення кримінальної відповідальності за злочини, що підривали обороноздатність Російської імперії, виявлялася досить чітко.

Кримінальне законодавство використовувалося урядом для розв’язання завдань у різних сферах економічної діяльності. Заходи кримінальноправової репресії спрямовувалися проти власників підприємств, які допускали порушення під час виконання державних замовлень щодо забезпечення потреб армії і флоту. Так, 24 травня 1915 р. було прийнято Положення про встановлення кримінальної відповідальності у вигляді ув’язнення в тюрмі на строк від одного року і чотирьох місяців до двох років з позбавленням деяких прав і переваг завідувачів (власників і управляючих) підприємств, котрі виробляли предмети, необхідні для постачання армії і флоту, й ухилялися від прийняття і виконання замовлень воєнного і морського міністерств без поважних причин4. А вже 26 липня 1915 р. правила про примусові замовлення і відповідальність поширювалися на завідувачів (власників і управляючих) промислових і торговельних закладаів, котрі виробляли і продавали предмети і матеріали, необхідні для санітарної та евакуаційної частини5. У подальшому кримінальна відповідальність установлювалася не тільки для осіб, які ухилялися від прийняття і виконання воєнних замовлень, а й для тих, хто приховував сировину і деякі товари. Наприклад, згідно із затвердженим 7 липня 1915 р. Положенням «Про деякі заходи щодо упорядкування постачання сировини бавовняним і суконним фабрикам» винні у приховуванні запасів бавовни або 1 СУ. 1914. — № 187. — Ст. 2050.

: Авербах О. И. Законодательньїе акти, вьізванньїе войной 1914—1915 гг. Т. І. — С. 18—19.

3СУ. 1914. — № 203. — Ст. 1079; № 220. — Ст. 1710.

4Там само. — 1915. — № 145. — Ст. 1114.

; Там само. — № 193. — Ст. 1510.

1718

628

1720