кількості, що визначалась органами міського самоврядування і повітовими земськими установами. Винні у порушенні вимог закону про забій тварин і продаж м’яса і м’ясопродуктів за рішенням мирового судді каралися грошовим штрафом або тюремним ув’язненням1.
Зумовлене війною великомасштабне втручання держави у приватнокапіталістичну діяльність виявилося і в галузі зобов’язального права, бо в часи, що розглядаються, чинні до війни інститути зобов’язального права були не в змозі забезпечити ефективне функціонування економіки. Тому уряд перейшов до примусових форм договорів. Так, 4 вересня 1914 р. імператор затвердив Положення «Про заготівлю у воєнний час необхідних для армії предметів і матеріалів», що внесло досить серйозні зміни у зобов’язальне право2. Згідно з цим Положенням договірні зв’язки промислових підприємств, що виробляли продукцію, необхідну для постачання армії і флоту, переходили під контроль державних посадових осіб. Ними контролювалися усі договірні зв’язки з постачання сировини та інших матеріалів. У разі відмови власника промислового підприємства «з будь-яких причин» приймати і виконувати замовлення воєнного і морського міністерств таке підприємство за постановою Ради Міністрів могло «тимчасово перейти у розпорядження уряду».
Свобода договорів істотно порушувалася й тим, що обмежувалося укладання угод стосовно деяких товарів. Заборонялася, наприклад, застава хліба, цей продукт підлягав нормованому розподілу. Закон забороняв вивозити деякі продовольчі товари за межі району, де вони вироблялися3. Подальше обмеження свободи договорів виявилося в прийнятті низки законодавчих актів, якими категорично заборонявся вивіз матеріальних цінностей за кордон. Так, у затверджений 3 травня 1915 р. Міністерством фінансів «Список товарів, заборонених до вивозу з Росії за кордон за обставин воєнного часу» потрапили метали, хутро і шкури, коні, продовольство і фураж, спирт, нафта і нафтопродукти та ін.4. 18 липня 1915 р. Міністр фінансів затвердив нову редакцію такого списку5, яка містила збільшений перелік усіляких товарів, експорт яких заборонявся, а отже, вони не могли бути предметами договорів, однією із сторін якого могли бути іноземні юридичні й фізичні особи.
1СУ. 1916. — № 193. — С. 1621.
2Там само. — 1914. — № 254. — Ст. 2374.
3Исаев И. А. История России: Правовьіе традиции. — М., 1995. — С.
205—206.
4Авербах О. И. Законодательньїе актьі, вьізванньїе войной 1914—1915 гг. — Петро
град, 1915. — Т. II. — С. 413—416.
5Там само. — С. 696—699.
