Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

вати будь-які збори громадських організацій, їхніх комітетів, інших виконавчих органів1.

Б. Фінансове законодавство. Перша світова війна зробила фінансове питання в Росії надзвичайно гострим, бо витрати на ведення країною бойових дій неухильно зростали, а прибуткові надходження до державного бюджету різко скоротилися. У зв’язку з цим 22 серпня 1914 р. було оголошено «Височайше веління» про заборону продажу спиртних напоїв до закінчення війни. Відповідно до цього рішення уряду багато земських і міських органів самоврядування прийняли обов’язкові постанови про припинення торгівлі виноградними винами2. Ці заходи значно підірвали дохідну частину бюджету, бо казенний продаж горілки вилучав у населення країни надзвичайно велику кількість грошей, даючи скарбниці величезний чистий дохід, що обчислювався сотнями мільйонів карбованців щорічно3. Напередодні війни чистий дохід від казенної винної монополії становив 700 млн крб., що майже втричі перевищувало суму всіх прямих податків4. Надходження до бюджету зменшилися й у зв’язку із зниженням розмірів митних зборів, скороченням зовнішньої торгівлі, збільшенням великомасштабних безоплатних військових перевезень залізницею, які зробили цей вид транспорту збитковою галуззю державного господарства країни.

Царський уряд прийняв низку нормативних актів, призначених забезпечити поповнення дохідної частини бюджету.

Одним з основних джерел фінансування війни стало використання паперовогрошової емісії. Для забезпечення дієвості цієї акції був прийнятий закон, відповідно до якого заборонявся розмін паперових грошей на золото і розширювалося емісійне право Державного банку5. Скориставшись цим правом, Державний банк випустив на початку війни кредитних білетів без золотого покриття на 1,5 млрд крб. і в такий спосіб скарбниця одержала джерело для фінансування війни6. Протягом війни право емісії Державного банку безперервно розширялося і все нові й нові потоки кредитних білетів направлялися в канали грошового обігу7. Внаслідок цього

1Юшков С. В. История государства и права СССР. Ч. І. — М., 1961. — С. 615.

2Дерножинский В. Ф. Полицейское право. — Петроград, 1917. — С. 331.

3Боголепов М. И. Война, финансьі и народное хозяйство. — Петроград, 1914. — С. 51.

4Вопросьі финансовой реформи в России / Под ред. В. Я. Железнова. — М., 1915. —

Т. 1. — Вьга. 1. — С. III.

5СУ. 1914. — № 207. — Ст. 2096.

6Сидоров А. Л. Финансовое положение России в годьі первой мировой войньї (1914—1917). — М., 1960. — С. 109.

• Погребинский А. П. Очерки истории финансов дореволюционной России (XIX— XX вв.). — М., 1954. — С. 241.

1691

622

1693

623

1694

Розділ 4. Устрій і право в Україні у період Першої світової війни

1695

§ 3. Право

1696

споживча здатність грошей знижувалася, що неминуче вело до зубожіння народу.

У пошуках джерел фінансових надходжень царський уряд прийняв кілька десятків нормативних актів (законів і постанов), що передбачали значне підвищення акцизних ставок на цукор, тютюн, сірники та інші предмети першої необхідності. Першим у низці цих актів став закон від 27 липня 1914 р. «Про деякі заходи щодо посилення коштів казни з урахуванням обставин воєнного часу»1. Наслідком дії такого фінансового законодавства було збагачення буржуазії, поміщиків і бюрократії, пов’язаної з фінансовими колами, які зуміли «заробити» на першій світовій війні сотні мільйонів карбованців. Розплачуватися довелося робітникам і селянам, бо тягар усіляких платежів лягав на плечі саме цих груп населення.

І все ж таки, незважаючи на зусилля уряду, поповнення бюджету відбувалося надто повільно. Однією з головних причин краху податкової політики було те, що населення припинило сплачувати податки. Особливо трагічною стала ситуація з лютого 1917 р., коли ідея свободи багатьма підданими Російської імперії почала розцінюватися як свобода від сплати податків і надходження їх з місць фактично припинилося2.

В. Цивільне право. Під час першої світової війни продовжувало діяти цивільне законодавство попереднього періоду. Однак обставини воєнного часу все ж вимагали прийняття низки нових актів у галузі цивільного права. Під тиском економічних чинників уряд був змушений прийняти правові акти, які більшою чи меншою мірою стосувалися інтересів власників. Поширився такий захід, як реквізиція, тобто примусове стягнення натурою з населення в районі воєнних дій усіляких предметів для потреб війни. З серпня 1914 р. було затверджено «Положення про порядок здійснення реквізицій на час війни та у період мобілізації»3. 17 лютого 1915 р. було затверджено Положення Ради Міністрів «Про деякі особливі заходи щодо заготовлення продовольчих та фуражних запасів для потреб армії і флоту»4. У цьому акті встановлювалися правила реквізиції продовольчих і фуражних припасів за вказівкою командувачів військовими окру-

1698

гами на територіях імперії, розташованих поза театром воєнних Дій. Слід наголосити, що законодавство про реквізицію передбачало досить

широке обмеження прав власників, бо будь-яке майно (механізм, сировина, товар) могло бути реквізованим для забезпечення державних потреб, зумовлених війною. Однак на практиці реквізиції найчастіше поширювалися на невитребувані залізничні вантажі (паливо, хліб, цукор тощо). Так, 16 лютого 1916 р. Міністр торгівлі і промисловості підписав постанову «Про реквізицію і передачу невитребуваного на станціях мережі Російських залізниць твердого мінерального палива», у якій, зокрема, зазначалося, що в усіх випадках неприйняття адресатами твердого мінерального палива і невивезення його у встановлені строки зі станцій мережі Російських залізниць останні мусять негайно повідомити про це телеграфом районних з мінерального палива уповноважених Голови Особливої наради з палива, яким надавалося право реквізувати зазначене паливо1. Втім, власникам реквізованих залізничних вантажів сплачувалася грошова винагорода2. Щодо збиткових і малоперспективних підприємств застосовувався спеціальний захід — секвестр, який являв собою тимчасове вилучення підприємства (або іншого майна) у власника і передачу його в розпорядження компетентного органу. Порядок секвестрування майна, управління ним, зняття з нього секвестру і передачі власнику детально регламентувався Положенням «Про порядок завідування й управління секвестрованими підприємствами і майном» затвердженим імператором 12 січня 1916 р.3. Обмежував права власників схвалений Державною радою і Державною думою та затверджений царем 13 червня 1916 р. закон «Про заходи до скорочення споживання населенням м’яса і м’ясних продуктів від великої рогатої худоби, телят, овець, ягнят, свиней та поросят». Згідно з цим законом заборонявся повсюдно у вівторок, середу, четвер і п’ятницю продаж м’яса і м’ясних продуктів (м’ясних консервів, ко-збас, сала тощо), а в понеділок, вівторок, середу і четвер заборонявся забій великої рогатої худоби, телят, овець, ягнят, свиней і поросят на бойнях, а також особами, які здійснювали забій худоби на .тродаж. Решту днів тижня забій зазначених тварин допускався у

1699