Розділ 4. Устрій і право в Україні у період Першої світової війни
ваних до армії, під час яких вони громили поміщицькі маєтки, господарства заможних селян, вступали у збройні сутички з поліцією і військовими загонами1. Зростання дороговизни, нестача товарів сільського вжитку, постійні реквізиції продовольства, фуражу, худоби, коней провокували виступи селян. Усього з серпня 1914 р. і до кінця 1916 р. в Україні відбулося 161 селянський виступ2.
Що стосується ставлення до війни політичних партій, які виражали й представляли інтереси різних станів і соціальних груп Російської імперії, то воно було неоднозначним. Так, загальноросій-ські буржуазні і буржуазнопоміщицькі партії стали на шовіністичні й оборонні позиції, висунувши такі гасла, як «захист Вітчизни», «війна до переможного кінця». Соціалістичні партії вважали першу світову війну імперіалістичною. Більшовики, наприклад, виступали проти підтримки царату у війні і висунули гасло поразки його у війні, перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську. Своє ставлення до війни висловлювали й українські політичні партії, які займалися пошуком найраціональнішої орієнтації. Як відзначав В. Винниченко, це була насамперед, орієнтація на себе, на свої сили, на спасіння власними зусиллями своїх трудящих мас. До цієї української орієнтації належали переважно соціалістичні течії3.
Оборонні позиції займали члени Української соціал-демокра-тичної робітничої партії на чолі з С. Петлюрою і В. Винниченком4. Утриматися від виступу як на підтримку війни, так і проти неї, а відстоювати нейтральну політику — таким було рішення Ради Товариства українських поступовців5. Однак незважаючи на те, що частина українських політичних партій висловлювала підтримку Росії або відстоювала політику нейтралітету, російський уряд у період першої світової війни продовжував душити практично усі паростки національного життя
українства1. Так уже в перші дні війни київська адміністрація закрила газету «Рада», щомісячники «Літературно-науковий вісник», «Українську хату», щотижневик «Село». По всій Україні закривалися просвітницькі організації, видавництва, культурні товариства. Багато українських діячів було заарештовано і заслано до Сибіру2. По суті Україна поверталася до найгірших часів національного гноблення3. Все це радикалізувало український національний рух, посилювало його опір царату.
