Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

§ 1. Суспільний лад

1641

Військові цензори здобули широкі права, а саме: не допускати до опублікування друкованої продукції; переглядати поштові відправлення і телеграми, затримувати їх; конфісковувати поштові відправлення; не допускати виступів з промовами і доповідями1.

З прийняттям Тимчасового положення про військову цензуру свобода слова і друку в Російській імперії суттєво обмежувалися.

Як і раніше, в період, що розглядається, царський уряд спирався на дворянство, котре утримувало головні позиції як в економіці, так і в політиці, зберігаючи свої привілеї. Що стосується буржуазії, то вона була позбавлена можливості мати той обсяг політичної влади в країні, який відповідав би її економічному становищу. Тому буржуазія на початку війни вимагала створення відповідального перед Державною думою уряду і деяких помірних змін у державному ладі, на свою користь, втім, таких, що не підривали засад монархічної форми правління в Російській імперії. Проте царат практично не йшов на поступки буржуазії. Прагнучи, однак, залучити великий капітал до участі у воєнній економіці, уряд почав створювати впливові організації буржуазії — воєнно-промислові комітети (ВПК).

27 серпня 1915 р. імператор затвердив «Положення про воєнно-промислові комітети». На час війни засновувалися центральний, обласні й місцеві воєнно-промислові комітети. Основне їх призначення — сприяння урядовим установам у постачанні армії і флоту всіх необхідних предметів спорядження і довольства2. ВПК вважалися громадськими організаціями, що не мали комерційних цілей. У зв’язку з цим господарські підприємства, котрі належали комітетам, постачали предмети спорядження і продовольства армії за собівартістю. Якщо ж замовлення передавалися через комітети приватним підприємствам і фірмам, на покриття загальних витрат комітетами відраховувалися певні суми у розмірі, який вони визначали самі за погодженням з відповідними підприємствами і фірмами, але в будь-якому разі не вище одного відсотка вартості замовлення.

Положення про воєнно-промислові комітети наділяло ці комітети досить широкими правами, що забезпечували виконання покладених на них завдань. Центральний воєнно-промисловий комітет мав право придбати різноманітне майно (рухоме й нерухоме), укладати договори як з приватними особами, так із казенними і

1Гаген В. А. Учебник административного права. — Ростов-на-Дону, 1916. — С. 195—

2СУ. 1915. — № 248. — С. 1853.

608

1643

громадськими установами, брати на себе зобов’язання, зокрема на постачання і підряди за замовленнями скарбниці, організовувати за погодженням з військовими і морськими відомствами приймання і здавання необхідних для армії і флоту предметів. Воєнно-промислові комітети могли подавати позови і відповідати за позовами у суді. Подібні права мали обласні воєнно-промислові комітети, створені з дозволу ЦВПК, а також місцеві комітети, які створювалися з дозволу відповідних обласних ВПК1. Воєнно-промислові комітети відіграли певну роль у залученні дрібних і середніх підприємств, пристосуванні промислового виробництва до потреб війни. Проте на початку 1916 р. вартість замовлень, виконаних за сприяння ВПК, становила лише 2—3% загальної вартості замовлень воєнного виробництва, а до середини 1916 р. ефективність діяльності ВПК ще більше знизилася. В умовах кризи постачання армії ВПК висунули гасло поновлення влади на засадах відповідальності, що призвело наприкінці 1916 р. до відкритого протистояння з урядом. Царський уряд уживав заходи до скорочення, а потім і до припинення виробництва воєнних замовлень через ВПК2.

Водночас царський уряд, враховуючи зростаючу економічну могутність буржуазії та її вплив, дозволив їй організацію ще деяких товариств і організацій для мобілізації ресурсів країни на «доведення війни до переможного кінця». Так ЗО липня 1914 р. земства організували Всеросійську земську спілку допомоги хворим і пораненим, яка об’єднала земські установи 41 губернії Російської імперії. Вищим органом Всеросійської земської спілки був з’їзд уповноважених земств (по два уповноважені від кожної губернії). У період між з’їздами справами спілки відав Головний комітет з десяти членів на чолі з головним уповноваженим. Роль місцевих органів спілки виконували найчастіше губернські земські управи3.

6—9 серпня 1914 р. на установчому Всеросійському з’їзді міських голів вирішили створити Всеросійську спілку міст. На цьому з’їзді були представники і міст України, зокрема, Києва, Харкова, Чернігова, Полтави4. : Авербах О. И. Законодательньїе актьі, вмзванньїе войной 1914—1916 гг. —

Петроград, 1916. — Т. III. — С. 12—13.

2Отечественная история: знциклопедия: В 5 т. / Редкол. В. Л. Янин (гл. ред.) и др. —

М., 1994. — Т. І. — С. 426.

3Ерошкин Н. П. История государственньїх учреждений дореволюционной России. —

М., 1983. — С. 292.

1Краткий очерк деятельности Всероссийского земского союза на 1.1.1916 г.

— М., 1916. — С. 7.

• ІН2

1644

Розділ 4. Устрій і право в Україні у період Першої світової війни 12 серпня 1914 р. уряд офіційно санкціонував створення названих спілок1.

Спочатку завданням міських, як і земських, спілок було надання допомоги хворим і пораненим. Незабаром вони стали піклуватися і про біженців. У серпні 1915 р. ці дві спілки створили «Об’єднаний комітет Всеросійської земської і міської спілок» (Земгор).

До складу Земгору увійшли головноуповноважені обох спілок і по чотири члени від основних комітетів кожної спілки. Центральний апарат Земгору складався з галузевих і функціональних відділів, а також технічної ради, креслярського бюро та інших центральних структурних ланок комітету. На допомогу цим основним підрозділам Земгору при ньому створювалося безліч комісій, секцій, нарад. Міськими органами Земгору були обласні, губернські, повітові і міські комітети з постачання армії. Царський уряд наділив Земгор правами напіввійськової, напівдержавної організації. Це виявлялося, зокрема, у тому, що замгорівські чиновники носили напіввійськову форму, а сам Земгор перебував на державних субсидіях. Спочатку Земгор відав організацією госпіталів, піклуванням про поранених і хворих військовослужбовців, виробництвом медикаментів. Пізніше за згодою царського уряду почав здійснювати деякі державні, воєнно-господарські функції: мобілізовувати для воєнних цілей кустарну промисловість і розподіляти замовлення, організовувати заготовлення сировини і матеріалів, сприяти евакуації промислових підприємств, військово-санітарній роботі тощо2.

Діяльність Земгору сприяла посиленню впливу торговельно-промислової буржуазії і ліберальних поміщиків. Він став однією з опор так званого «Прогресивного блоку», створеного у серпні 1915 р. лідерами буржуазнопоміщицьких партій у Державній думі і частиною членів Державної ради. Учасники блоку вимагали створення відповідального перед Державною думою «міністерства довір’я», водночас вони не прагнули до ліквідації монархічного ладу в Росії, а бажали лише деякого його оздоровлення, вбачаючи у цьому ладі надійний заслін революції. У 1916 р. основною вимогою «Прогресивного блоку», занепокоєного невдачами Росії у війні і розрухою в тилу, що розпочалася, стало створення «відповідального уряду», тобто уряду, повністю залежного від Державної думи3. Наприкінці

1646

1. Суспільний лад 1916 — початку 1917 р., коли особливо виявилася криза правлячої верхівки і

Микола II став усе більше схилятися до укладення сепаратного миру з Німеччиною, лідери «Прогресивного блоку» вирішили замінити на російському престолі Миколу II іншим царем з дому Романових1. Однак цьому плану так і не судилося здійснитися у зв’язку з Лютневою революцією. У період першої світової війни значні зміни відбулися у становищі робітничого класу. Скасовувалася низка статей про фабрично-заводську працю. На багатьох підприємствах вводився воєнний режим. Це призвело до того, що робочий день на підприємствах до-сяг 15—16 годин, робітникам заборонялося переходити з підприємства на підприємство, відмовлятися від понадурочних робіт, висувати які-небудь вимоги до адміністрації. Надзвичайно низьким був рівень охорони праці, що призводило до численних нещасних випадків на виробництві. І без того тяжке становище робітників посилювалося тим, що внаслідок наступу царату на економічні й політичні права робітників заборонялися страйки, ліквідовувалися профспілки, обмежувалася діяльність лікарняних кас. Зумовлені війною голод, інфляція, швидке зростання цін на хліб та інші продукти, а також товари першої необхідності, зростання злиднів і не-статків не обминули й робітників.

З весни 1915 р. розпочалося значне поширення страйкового руху у країні, в тому числі й в Україні. З жовтня 1915 р. і впродовж 1916 р. страйковий рух продовжував розвиватися, набуваючи масового політичного характеру, бо робітники виступали проти війни і царського режиму. З жовтня 1915 р. до вересня 1916 р. в Україні відбулися 228 страйків, у яких брали участь близько 204 тис. робітників. Загалом з початку війни до березня 1917 р. в Україні відбулося 370 страйків, у яких брали участь близько 300 тис. робітників2.

Погіршилося і становище селян, передусім бідних і середніх. Більшість солдатів у діючій армії були із селян. Це викликало вже на початку війни широку хвилю стихійних селянських виступів. Половина губерній Російської імперії у 1914 р. була охоплена бунтами мобілізованих3. Відбувалися вони і в Україні. Так, на початку війни у багатьох селах, особливо Київської, Подільської і Волинської губерній, мали місце антивоєнні виступи, насамперед мобілізо-

1647

1Иванов С. С, Скрипилев Е. А. Государство и право России в годьі мировой импери-

алистической войньї (1914—1917 гг.). — М., 1962. — С. 7.

2Отечественная история: знциклопедия. — С. 244.

3Калиньічев Ф. И. Государственная дума в России: Сборник документов и материа-

лов. — М., 1957. — С. 498.

1649

1История государства и права СССР / Под ред. Г. С. Калинина, А. Ф. Гончарова. —

М., 1972. — Ч. 1. — С. 615.

2Рибалка І. К. Історія України. — Ч. 2. — С. 447.

3История СССР. XIX — начало XX вв.: Учебник / В. А. Вдовин, В. А. Георгиев, Н.Д. Ерофеев и др.; Под ред. И. А. Федосова. — М., 1987. — С. 443.

1650