Розділ 4. Устрій і право в Україні у період Першої світової війни
Водночас слід зазначити, що перелічені надбавки і нові збори були недостатніми для поповнення доходної частини бюджету. Вирішальну роль у надходженнях до державного бюджету могли відіграти лише прибутковомайновий податок і оподаткування військових прибутків. Але саме їх уряд і не поспішав вводити, цілком справедливо побоюючись опору буржуазії, бо зазначені податки безпосередньо стосувалися її інтересів. І тільки після тривалих зволікань 6 квітня 1916 р. цар затвердив ухвалений Державною радою і Державною думою закон «Про державний прибутковий податок» і «Положення про державний прибутковий податок»1. Закон набув чинності з
1 січня 1917 р.
Згідно із зазначеними нормативними актами, прибутковий податок стягувався з усіх видів одержаного доходу і з будь-яких джерел. А це означає, що оподаткуванню підлягали всі промислові й торговельні підприємства, монополістичні об’єднання, товариства, акціонерні компанії, земельна власність, грошові капітали, усі види прибутку.
Основу оподаткування становив принцип особистого оподаткування, тобто кожний підприємець або власник мусив сплатити прибутковий податок з частки власного доходу. Мінімальний дохід, що підлягав оподаткуванню, становив 850 крб. на рік. Ставки прибуткового податку були незначні, що відповідало інтересам насамперед великої буржуазії. Крім того, монополістична буржуазія приховувала від податкових органів свої величезні доходи, чому певною мірою сприяли пануюча у капіталістичній Росії комерційна таємниця, поширена система фальсифікації балансів, спекулятивний і такий, що важко піддається обліку, характер діяльності акціонерних компаній і банків2. У травні 1916 р. уряд увів тимчасовий податок на військовий надприбуток, але його стягнення передбачалося з 1917 р. Стаття 71 Основних державних законів Російської імперії крім обов’язку сплачувати податки і мито передбачала також виконання підданими імперії певних повинностей. Одна з таких повин-ностей (гужова) у період першої світової війни була встановлена законом від 3 лютого 1916 р., який називався: «Про залучення населення до гужових перевезень продовольчих вантажів і палива».
Згідно із Законом, Голові Особливої наради з перевезення палива, продовольчих і військових вантажів надавалося право вимагати від населення у разі необхідності виконання гужових перевезень, а також робіт, пов’язаних з навантаженням при цих перевезеннях палива, що призначалося для державних і громадських потреб. У разі відмови засоби перевезення підлягали секвестру1. Закон від 3 лютого 1916 р. наділяв правом установлення гужової повинності Голову Особливої наради з продовольчих справ. У травні 1916 р. Міністром землеробства була прийнята постанова «Про умови і порядок застосування закону від 3 лютого 1916 р. про примусові гужові перевезення продовольчих вантажів», у якій роз’яснювалися і конкретизувалися основні положення названого закону. В постанові зазначалося, що для здійснення перевезень могло залучатися населення, яке «фактично мало відповідні засоби перевезення і робочі руки2.
В умовах воєнного часу приймалися нормативні акти, які різко обмежували проголошені в Основних державних законах Російської імперії права і свободи підданих. Так, 20 липня 1914 р. царським указом вводилося «Тимчасове положення про військову цензуру», яке передбачало заснування органів цензури як у місцевостях, що перебували в районі театру воєнних дій, так і поза ними. Мета цензури визначалася у ст. 1 Тимчасового положення так: «Військова цензура є засобом винятковим і призначена недопустити під час оголошення мобілізації до армії, а також під час війни розголошення і розповсюдження з допомогою друку, поштово-телеграфного зв’язку і промов та доповідей у публічних зборах відомостей, які могли б зашкодити військовим інтересам держави»3. Військова цензура встановлювалася у повному обсязі або часткова.
У районі воєнних дій право здійснювати цензуру дістали штаби головнокомандувачів арміями і військових округів, а в місцевостях, що не входили в район воєнних дій, органами військової цензури були Головна військово-цензурна комісія, місцеві військово-цензурні комісії і військові цензори. Згідно зі ст. 2 Тимчасового положення про військову цензуру їй підлягали твори тиснення, естампи, малюнки, фотографічні знімки тощо, призначені для випуску, а також поштові відправлення і телеграми, тексти і конспекти промов і доповідей, що призначалися для виступів у публічних зборах
1Авербах О. И. Законодательньїе актьі, вьізванньїе войной 1914—1916 гг. — Петрог
рад, 1916. — Т. IV. — С. 141—203.
2Погребинский А. її. Государственньїе финансьі царской России в зпоху империа-
лизма. — М., 1968. — С. 129.
1 СУ. 1916. — № 39. — Ст. 216.
: Там само. — 1914. — № 139. — Ст. 1071. ; Там само. — 1914. — № 192. — Ст. 2057.
Розділ 4. Устрій і право в Україні у період Першої світової війни
