Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

586

1582

587

1583

Розділ 3. Устрій і право в Україні на початку XX ст. Державний лад

1584

провадження розшуку у справах загальнокримінального характеру...»1. У розвиток цього закону 9 серпня 1910 р. Міністерство внутрішніх справ видало Інструкцію чинам розшукових відділень. Незважаючи на широку регламентацію дій працівників зазначених відділень, Інструкція не вирізнялася достатньою чіткістю своїх норм2.

У зв’язку із загостренням соціальної напруженості на селі і селянськими виступами у 1903 р. була здійснена часткова реорганізація сільської поліції. Так, замість виборних від селян соцьких, засновувалися штатні посади сільських стражників, які були державними службовцями, нижчими чинами поліції3.

19 серпня 1906 р. цар підписав указ про заснування військово-польових судів. 20 серпня того самого року він затвердив «Правила про військовопольовий суд»4. Положення складалося лише з шести коротких статей, і вже це саме по собі свідчило, що військово-польовий суд був «не стільки судом, скільки бойовим засобом дії»5.

Військово-польові суди створювалися у місцевостях, де проголошено військовий стан або стан надзвичайної охорони. Ці суди не були постійними органами, а створювалися для розгляду конкретних справ, причому по можливості протягом доби з моменту вчинення злочинного діяння. Суди могли створюватися за ініціативою начальника гарнізону, військового загону, командира порту, за розпорядженням і вказівкою генерал-губернатора, головнокомандувача, командувача військ округу та уповноваженими ними особами.

До складу військово-польового суду входили голова і чотири офіцери гарнізону або військових кораблів флоту. Всі п’ять осіб, які входили до військово-польового суду, мали належати до стройових офіцерів, навіть якщо у місцевості, де засновувався військово-польовий суд, були й чини військовосудового відомства. Таким чином, ні від голови, ні від членів військовопольового суду юридичних знань і практичної підготовки до судової діяльності не вимагалося. Отже, подібний склад військово-польового суду не давав

1Мулукаев Р. С. Полиция в России (IX—XX вв.). — Нижний Новгород, 1993. — С. 76.

2Там само. — С. 79.

3История полиции России. Краткий исторический очерк и основньїе документи:

Учеб. пособие. — М., 1998. — С. 36.

4СУ. 1906. — № 206. — Статті 1361, 1362.

5Случевский Вл. Учебник русского уголовного процесса. Судоустройство-судопроиз- водство. — СПб., 1914. — С. 287.

1585

жодних, хоча б найменших гарантій ні незалежності, ні вміння з’ясувати суть справи, що розглядалася судом1.

Засідання військово-польового суду відбувалося за закритими дверима, а прізвища головуючого і членів суду зберігалися в таємниці. Для військовопольових судів практично не існувало жодних процесуальних правил2. Справи розглядалися у спрощеному порядку. Судовий розгляд не повинен був тривати понад дві доби. Весь судовий розгляд зводився до оголошення в суді складеного військовими або поліцейськими чинами протоколу (донесення) і допиту обвинуваченого. При цьому невизнання обвинуваченим своєї вини, докази і обставини, що він наводив у своє виправдання, прохання про виклик свідків і очевидців тощо судом до уваги не бралися, а їх зміст не перевірявся. Вироки військово-польового суду, що постановлялися «за законами воєнного часу», передбачали, як правило, тільки одну міру покарання, а саме: смертну кару. Оскарженню вироки не підлягали. Вони виконувалися «невідкладно», принаймні не пізніше доби «з моменту проголошення». Подібним чином діяли і військово-морські суди на підставі «Правил про військово-польовий морський суд», затверджених імператором Миколою II 20 серпня 1906 р.3.

Діяльність військово-польових судів викликала осуд усіх верств населення країни4. Негативно оцінювали цю діяльність і багато депутатів II Державної думи. Так, один з членів Думи, виступаючи на засіданні 12 березня 1907 р. і характеризуючи військово-польові суди, наголосив, що вони «є апаратом, удосконаленим для смертної кари. Вони є простим щаблем до шибениці»5. Правила про військово-польовий суд втратили силу з 19 квітня 1907 р. згідно зі ст. 87 Основних державних законів Російської імперії в редакції 23 квітня 1906 р. і внаслідок того, що царський уряд зрозумів безперспективність їх проведення у нормальному законодавчому порядку через Державну думу. Революційні події 1905—1907 рр. помітно вплинули й на діяльність судової системи, що функціонувала на підставі «Установи судових установлень» 1864 р., яка була орієнтована на посилення Палянский Н. Н. Царские военньїе судьі в борьбе с революцией 1905—1907 гг. — М., 1958. — С. 199.

Глушаченко С. Б., Савельева М. В. Терроризм в России в период 1905—1907 гг.

Деятельность П. А. Стольшина // История государства и права. 2002. — № 5.

— С. 3.

1906. — № 206. — Ст. 1363.

♦ Ярмиш О. Н. Судові органи царської Росії в період імперіалізму (1900— 1917). — К., 1991. — С. 45.

■дарственная дума. Второй созьів. Стенографические отчетьі. Сессия вторая.

— СПб., 1907. — Т. І — Столб. 426.

589

1586

Розділ 3. Устрій і право в Україні на початку XX ст.

1587

§ 2. Державний лад

1588

репресій проти активних учасників революцій. Так, Міністерство юстиції, яке очолювало всю судову систему, в період 1905—1907 рр. видало цілу низку секретних циркулярів та інструкцій, що орієнтували суди на посилення подібних репресій1.

Значна роль у переслідуванні учасників революцій належала прокуратурі. Так, циркуляри Міністерства юстиції, прийняті наприкінці 1905—1906 рр., містили категоричні вимоги до прокурорів судових палат виявляти надзвичайну активність у переслідуванні осіб, обвинувачених у державних злочинах, аграрних безпорядках, а так само і в загальнокримінальних злочинах, учинених з політичних мотивів. Наприклад, у циркулярі Міністра юстиції І. Г. Щигло-витова прокурорам судових палат від 14 липня 1906 р. відзначалося, зокрема, що з метою прискорення розгляду справ прокурорам судових палат доручалося вживати «найенергійніші заходи». Зокрема при провадженні попереднього слідства не слід було торкатися «обставин, що мають другорядне значення», обмежуючись «лише ретельним з’ясуванням найсуттєвіших даних, точне встановлення яких необхідне для визначення складу злочину, виявлення і викриття винних, а також визначення доказової сили зібраних проти них доказів»2. І далі у цитованому циркулярі вказувалося, що «всі зусилля повинні бути спрямовані на усунення будь-якої затримки в провадженні розслідувань у зазначених вище справах, швидкий розгляд яких є однією з найважливіших гарантій справедливого і такого, що відповідає інтересам державного порядку і громадської безпеки відправлення правосуддя»3. Зрозуміло, що подібні циркуляри аж ніяк не слугували справі забезпечення гарантій підсудним, а навпаки, підштовхували суддійських чинів до порушень законності при провадженні розслідування кримінальних справ і здійснення суду над активними учасниками революції 1905—1907 рр. В умовах нового піднесення революційного і демократичного руху у 1910— 1911 рр. царський уряд пішов на внесення змін у судову систему Російської імперії. Законом від 15 червня 1912 р. «Про перетворення місцевого суду» поновлювався інститут мирових суддів*. При цьому зміст багатьох статей «Установ судових установ-

1Сборник циркуляров и инструкций Министерства юстиции (с 1877 по

1914 гг.). Сек-

ретньїе. Пг., 1914.

2Царизм в борьбе с революцией 1905—1907 гг. Сборник документов / Под ред.

А. К. Дрезена. — М., 1936. — С. 79.

3Там само.

4Важнейшие законодательньїе актьі (1908—1912 гг.) с алфавитньїм, предметним и хронологическим указателями / Под ред. и с предисловием проф. В. М. Гессена. —

СПб., 1913. — С. 636—734.

1590