Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

563

1511

Розділ 3. Устрій і право в Україні на початку XX ст.

1512

§ 1. Суспільний лад

1513

ванням усіх особливих переваг на заміщення за визначенням від уряду деяких посад залежно від станового походження»1.

Маніфест також надавав селянам право вільно обирати постійне місце проживання. Земські дільничі начальники, згідно з Маніфестом, обмежувалися в праві самостійно арештовувати і штрафувати селян, а робилося це тільки через волосний суд і волосну адміністрацію2. Таким чином, Маніфест від 5 жовтня 1906 р. скасував цілу низку обмежень щодо сільських обивателів, що зберігалися ще від їх колишнього безправного, а затим неповноправного стану.

Революція 1905—1907 рр. підштовхнула царський уряд і до вирішення питань про долю сільської общини як одного із суттєвих чинників, що впливав на правове майнове становище сільських обивателів.

Селянська община володіла колективною власністю на земельні угіддя і забезпечувала колективне використання частини общинних земель для різних сільськогосподарських потреб. Община регулювала перерозподіл орної землі між селянами-общинника-ми, установлювала примусову сівозміну (обов’язкову для усіх членів общини), вирішувала питання про селянський вихід з неї. Останній був надзвичайно ускладнений, бо зусилля общини спрямовувалися на збереження самої себе.

Роль общини у господарському житті селян суперечлива. З одного боку, община давала шанс і можливість вижити бідним господарствам, прагнула не допустити різкого майнового розшарування у своєму середовищі. З іншого боку, підтримуючи слабких господарів, сільська община об’єктивно стримувала розвиток потенційно сильних господарств, навіть якщо вони мали для цього усі можливості.

Істотне обмеження свободи господарської діяльності селян-об-щинників неминуче призводило до зниження їх ділової активності і заповзятливості, обумовлювало недостатньо високу заінтересованість селян у результатах своєї праці. Община з її ідеями зрівняльності за відсутності ефективних стимулів до праці і недостатнього рівня особистої господарської свободи і відповідальності селян була економічно невигідною і повинна була поступитися місцем перед дійовішою формою організації сільськогосподарської праці — фермерським господарством, заснованим на приватній власності, особистій дисципліні та економічній волі виробника. Саме у створенні

1СУ. 1906. — № 237. — Ст. 3145.

2Дубровский С. М. Стольшинская земельная реформа. Из истории сельского хозяй-

ства и крестьянства России в начале XX в. — М., 1963. — С. 121.

1515

прошарку російських фермерів сучасні дослідники історії Росії бачать сенс царського указу від 9 листопада 1906 р., підготовленого Головою Ради Міністрів П. А. Столипіним1. Уряд на чолі з П. А. Сто-липіним вважав, що дрібні землевласники більш прив’язані до землі і в будь-яких ситуаціях відстоюватимуть свої земельні інтереси. Зміна форм землевласництва, на думку уряду, мала супроводжуватися руйнуванням общини і передачею землі селянам у приватну власність2. На противагу планам націоналізації землі і радикального її відчуження на користь селянства П. А. Столипін висунув ліберальну доктрину скасування сільської общини, усунення черезсмужжя, розвитку приватної власності на селі і досягнення на цій підставі економічного зростання3. За глибоким переконанням П. А. Сто-липіна, указом від 9 листопада 1906 р. був «закладений фундамент, основа нового соціального ладу»4.

Зміст цього указу, що називався «Про доповнення деяких постанов чинного закону щодо селянського землевласництва і землекористування» якраз і полягав у заміні общинної і подвірної приватної власності індивідуальною власністю глави двору5. У ст. 1 указу говорилося: «Кожний домогосподар, який володіє надільною землею на общинному праві, може у будь-який час вимагати закріплення за собою в індивідуальну власність частки з означеної землі, що належить йому»6. Отже, указом від 9 листопада 1906 р. справжній власник землі — община опинилася у становищі цілком безправному перед домогосподарем, який бажав виділитися з неї. Законодавець поставив общину всупереч її бажанню в умови, за яких у неї були відсутні засоби «для боротьби з насильницьким її руйнуванням»7.

1Российская история: Учебник / Г. Б. Поляк, А. Н. Маркова, Н. С. Кривцова и др. / Под ред. акад. Г. Б. Поляка. — М., 1997. — С. 204.

Коли П. А. Столипін розпочинав свою «революцію зверху», близько 70— 90% селян і селянських земель (включаючи західні губернії) були в общині. Левин Ми-хаил. Деревенское бьітие: нравьі, верования, обьічаи // Крестьяноведение: Теории. История. Современность. Ежегодник. — М., 1997. — С. 119.

2Зайцева Я. Аграрная реформа П. А. Стольшина в документах и публикациях конца

XIX — начала XX века // Международ. сельськохоз. журн. 1993. •— № 2. — С. 12.

3Румянцев М. Стольшинская аграрная реформа: предпосмлки, задачи, итоги // Вопр. зкономики. 1990. — № 10. — С. 65.

* Стольіпин П. А. Нам нужна Великая Россия..: Полн. собр. речей в Государственном Совете. 1906—1911 гг. — М., 1991. — С. 246. 0 Российское

законодательство X—XX веков. — М., 1994. — Т. 9. — С. 232.

6СУ. 1906. — № 263. — Ст. 1859.

1516

7 Леонтьев А. А. Крестьянское право. Систематическое изложение особенностей законодательства о крестьянах. — СПб., 1909. — С. 303.

565

1517

Розділ 3. Устрій і право в Україні на початку XX ст.

1518

§ 1. Суспільний лад

1519