Розділ 3. Устрій і право в Україні на початку XX ст.
членів імператорської родини. Нагляд за друкованими творами покладався на Головне управління у справах друку і його місцеві органи — комітети й інспекторів у справах друку. Ці органи могли накласти арешт на примірники книг або періодичні видання, водночас порушивши судове переслідування видавця, автора або редактора. Для відкриття бібліотек, книгарень, типографій, літографій тощо вимагався попередній дозвіл властей, які мали право ревізувати ці заклади й порушувати у судовому порядку кримінальне переслідування за недотримання правил їх діяльності.
4 березня 1906 р. були видані «Тимчасові правила про товариства і спілки». Ці правила стали першим і єдиним в історії дореволюційної Росії законодавчим актом, у якому були зібрані воєдино і перероблені з урахуванням тогочасної юридичної практики різноманітні правові норми, які «визначали порядок створення і діяльності суспільних організацій»1. Товариством вважалося об’єднання декількох осіб, які дбали не лише про власні інтереси, а й про досягнення спільної мети внаслідок спільної діяльності, а спілкою — об’єднання двох або декількох таких товариств2. Згідно з Правилами, товариства і спілки могли бути засновані без «дозволу урядової влади», однак цей принцип не мав абсолютного характеру. Відповідно до ст. 6 Тимчасових правил про товариства і спілки заборонялися товариства: а) котрі прагнули реалізувати цілі, що суперечили громадській моральності або були заборонені кримінальним законом, або загрожували громадським спокою та безпеці; і б) керовані установами або особами, які перебували за кордоном, якщо ці товариства висували політичні цілі. Неповнолітні, учні нижчих і середніх навчальних закладів не могли ні утворювати товариств, ні брати участі у них. Студенти вищих навчальних закладів могли засновувати тільки товариства, передбачені статутами цих закладів. Правила дозволяли службовцям урядових установ, залізниць, телефонних підприємств загального користування засновувати тільки благодійні товариства або товариства для задоволення духовних і матеріальних потреб, причому виключно на підставі статуту, який затверджувався начальством. Відповідний міністр міг закрити ці товариства, якщо вбачав, що їх діяльність відхилялася від статуту.
1Туманова А. С. Право на об’ьединение в министерских законопроектах начала
XX века // История государства и права. 2003. — № 2. — С. 25.
2Собрание узаконений и распоряжений правительства (далі — СУ). 1906. — №48. — Ст. 308.
Для відкриття, реєстрації і закриття товариств і спілок були засновані особливі органи — губернські (або обласні) у справах про товариства присутствія.
Діяльність товариств і спілок перебувала під контролем місцевої адміністрації. Так, губернатор або градоначальник могли припинити діяльність товариства, якщо, на їхню думку, ця діяльність загрожувала «громадській безпеці і спокою» або набувала «аморальної спрямованості». Питання про остаточне закриття товариства вирішували губернське або міське у справах про товариства присутствіє. Невизначені і розпливчасті формулювання підстав призупинення діяльності товариств підривали принцип свободи товариств і союзів, проголошений Маніфестом від 17 жовтня 1905 р., а закріплений і в Основних державних законах від 23 квітня
1906 р.
Другий розділ «Тимчасових правил про товариства і спілки» містив положення про професійні товариства, головною метою яких було узгодження економічних інтересів, поліпшення умов праці своїх членів або підвищення продуктивності праці на підприємствах, що їм належали. Для цього професійні спілки здійснювали: а) пошук способів для усунення...
непорозумінь... між наймачами і тими, хто наймається; б) з’ясування розмірів заробітної плати та інших умов праці...; в) видачу допомоги своїм членам; г) заснування кас... взаємодопомоги тощо; д) заснування бібліотек, професійних шкіл і курсів; є) допомогу своїм членам у придбанні предметів першої необхідності і знарядь виробництва; є) сприяння в пошуку роботи або робочих рук; ж) надання юридичної допомоги1. Отже, професійні товариства мали право захищати тільки економічні інтереси своїх членів. Водночас Правила від 4 березня 1906 р. забороняли об’єднання двох або декількох професійних товариств у спілку. Заборонялася організація профспілок службовцями урядових установ. Професійні товариства організовувалися лише за виробничим принципом (до професійних товариств могли вступати тільки ті особи, які займалися однорідними або такими, що мали між собою зв’язок, роботами та промислами). Все це свідчить про неприховане прагнення царського уряду не допустити перетворення профспілок у могутні організації, які були б здатні висувати і політичні вимоги. Слід наголосити, що Тимчасові правила від 4 березня 1906 р. значно відставали від аналогічного законодавства пере- Хрестоматія з історії держави і права України. — Т. 1. — С 303.
557
Розділ 3. Устрій і право в Україні на початку XX ст.
