Розділ 2. Устрій і право України в період капіталізму
4. Устрій і право Галичини, Північної Буковини і Закарпаття
сяжних. До їх складу входили три професійні судді і 12 присяжних засідателів. Списки останніх щорічно складалися адміністративними органами з осіб, які відповідали вимогам майнового, вікового та освітнього цензів.
Упрцесі проведення буржуазних судових реформ у 1850 р. була заснована державна прокуратура. Вона створювалася для здійснення нагляду за законністю дій державних установ і окремих осіб, для участі у судових справах, нагляду за судами, слідством і місцями ув’язнення. Очолював прокуратуру генеральний прокурор при Верховному судовому і касаційному трибуналі, який підпорядковувався у своїй діяльності міністру юстиції. При вищих крайових судах були засновані посади старшого прокурора і при окружних судах — державного прокурора.
У1851 р. для захисту матеріальних інтересів держави при судах усіх інстанцій була організована фінансова прокуратура, яка підпорядковувалася безпосередньо міністру фінансів. Галицька фінансова прокуратура у Львові до 1867 р. поширювала свою діяльність і на територію Буковини.
Інститут адвокатури був заснований у Галичині ще у 1781 р. У подальшому, згідно з австрійським Положенням, щоб бути адвокатом необхідно було мати ступінь доктора права, пройти семирічне стажування і скласти перед спеціальною комісією адвокатські іспити. Президія адвокатської палати, що обиралася адвокатами (в Галичині — у Львові), здійснювала нагляд за їх діяльністю. Однак загальний нагляд за роботою адвокатів здійснювався міністром юстиції.
Право. Після скасування в Австрії кріпосного права помітно пожвавилася внутрішня і зовнішня торгівля. У зв’язку з цим був розроблений торговельний кодекс, уведений в дію з 1 липня 1863 р.
Питання процесуального права регулювали закон про компетенцію суду 1852 р. і закон про судочинство у безспірних справах 1854 р. Останні за своїм змістом і обсягом фактично являли собою кодекс, який регулював також питання спадкування й опіки. Новий цивільний процесуальний кодекс набув чинності з 1898 р. Цей кодекс порівняно з попереднім проголошував усність і гласність цивільного процесу і трохи прискорював розгляд судових справ. Подальший розвиток капіталістичних відносин в Австрії привів до перегляду і видання нового кримінального кодексу 1852 р. Цей кодекс поряд з проголошенням низки буржуазно-демократичних норм містив і середньовічні положення, зокрема передбачав тілесні покарання. Щоправда, законом від 15 листопада 1867 р. в
548
Австрії скасовувалися тілесні покарання, але в Галичині до кінця XIX ст. продовжував діяти патент від 20 квітня 1854 р., який поряд з арештом і штрафом передбачав биття різками. Кодекс 1852 р. увів поділ на злочини і провини. За вчинення злочину передбачалася смертна кара через повішення або тюремне ув’язнення на різні строки. За провини кодекс передбачав грошові покарання, арешт до шести місяців, заборону проживати у даній місцевості та ін.
У1855 р. Кримінальний кодекс 1852 р. був доповнений військовим кримінальним кодексом, який посилив відповідальність військовослужбовців за державні злочини, та низкою інших законів. Серед них закон від 24 жовтня 1852 р. про зброю, 27 жовтня 1862 р. — про охорону особистої волі і 17 грудня 1862 р. — про друк, 25 липня 1867 р. — про відповідальність міністрів, 6 квітня 1870 р. —• про охорону таємниці листування, 10 травня 1873 р. — про бродяг та ін. Однак, незважаючи на видання багатьох законодавчих актів, які доповнювали кримінальний кодекс 1852 р., він базувався на застарілому кодексі 1803 р. Тому австрійські юристи вимагали перегляду багатьох його положень. Зокрема, середньовічним варварством вони вважали смертну кару, вимагали іншого урегулювання питання про відповідальність неповнолітніх1, виступали проти застосування статей кримінального кодексу за аналогією тощо.
Укримінальному законодавстві Австро-Угорщини відбився дуалістичний характер держави. Кримінальний кодекс 1852 р. діяв тільки в Австрії, у тому числі в Галичині і на Буковині. В Угорщині у 1879 р. був затверджений свій кримінальний кодекс, який поширював свою дію на територію Закарпаття. Щоправда, до його прийняття тут тимчасово застосовувався австрійський кримінальний кодекс 1852 р. Цивільне право в Угорщині не було кодифіковано, і в 1852 р. на її території була поширена дія австрійського цивільного кодексу 1811 р.2.
У1873 р. був затверджений новий кримінально-процесуальний кодекс, який проіснував з незначними змінами майже до розпаду Австро-Угорщини у жовтні 1918 р. Він установив усність і гласність процесу, допустив участь «громадськості» (йдеться про суд присяжних) при розгляді тяжких злочинів і проводив ідею вільної оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів.
1 За австрійським кодексом 1852 р. від кримінальної відповідальності звільнялися повністю лише діти до 10 років.
2 История государства и права Украинской ССР. В 3 т. — К., 1987. — Т.
І. — С. 233.
549
Розділ 2. Устрій і право України в період капіталізму
4. Устрій і право Галичини, Північної Буковини і Закарпаття
* * *
Аналіз суспільно-політичного ладу і права України у другій половині XIX ст. у період затвердження і розвитку тут капіталізму свідчить, що державний лад
іправо в Україні багато в чому визначалися загальними для Росії і АвстроУгорщини буржуазними реформами.
Селянська реформа 1861 р., незважаючи на збереження численних пережитків кріпосництва, на свою незавершеність, була за своїм характером буржуазною. Вона підірвала тут монопольне право дворян на землю і створила умови для розвитку буржуазного землевласництва, скасувала особисту залежність селян від поміщиків і надала широкі можливості для формування армії робочої сили, необхідної для розвитку капіталістичної економіки.
Скасування кріпосного права, затвердження приватної власності і розвиток капіталістичних відносин викликали серйозні зміни в суспільному ладі. Особливо ці зміни зачіпали селянство, якому надавалися права стану вільних сільських обивателів як особисті, так і майнові. Дворянство, незважаючи на понесені втрати, залишаючись, як і раніше, «першим станом імперії», змогло зберегти за собою монополію політичних прав і колишній перелік корпоративних і особистих прав і привілеїв. Духовенство також зберегло свої права стану і привілеї. У місті руйнувалися станові перегородки, розкладалася категорія «міських обивателів». На перший план все чіткіше виступав поділ не за станами, а за зайнятістю, за способом одержання доходу
ізаробітку. Загальна тенденція кристалізації соціально-класової структури міст виражалася у появі і зосередженні буржуазії, з одного боку, і розвитку і зростанні найманих робітників, пролетарів — з іншого.
Загалом державний устрій українських земель у складі Російської імперії у другій половині XIX ст. зазнав суттєвих змін. Консервація феодальнокріпосницьких відносин, що чинилася урядом самодержавної Росії, призвела до кардинальних суперечностей з реаліями соціально-економічного розвитку. Система органів державної адміністрації не була належним чином адаптована до буржуазних реформ 60—70-х років. І хоча самі вони були досить радикальними для феодально-кріпосницької Росії, практично всі вирізнялися непослідовністю і не були доведені до логічного завершення. Незважаючи на відсутність власної державності, Україна сповна відчула наслідки всіх реформ. Тут (за винятком Правобережжя) встановилося земське самоврядування. Після проведення міської реформи 1870 р. міста України вперше здобули реальне само550
зрядування. Користувалися ним передусім великі міста — Київ, Харків, Одеса, Катеринослав. Крім розв’язання господарських і культурних завдань, органи самоврядування почали виходити на суспільно-політичну арену, демонструючи помірну ліберальну опозиційність самодержавству. Значний крок уперед був зроблений в організації судочинства.
Роль царського адміністративно-бюрократичного апарату залишалася значною. Генерал-губернатори, губернатори, чиновники повітового рівня, які уособлювали собою державну владу на місцях, у більшості випадків зберегли свої досить широкі повноваження.
Реформи 60—70-х років не змінили абсолютистської сутності царського самодержавства. Свідченням тому були контрреформи 80-х — початку 90-х років, спрямовані на відмову від завоювань «великих реформ». Втім, контрреформи, спрямовані проти реальних суспільних тенденцій і процесів, не змогли зупинити їх. Буржуазні зміни в Російській імперії дедалі більше ставали незворот-ними, суперечили абсолютистському політичному режимові. Посилювалися буржуазні тенденції у розвитку права.
Західна частина України у розглянутий період перебувала під владою Австро-Угорської монархії, на неї поширювався колоніальний режим. Однак зміни буржуазного характеру в державно-правовому режимі у другій половині XIX ст. тією чи іншою мірою відбивалися і на українських землях
— Галичині, Північній Буковині і Закарпатті.
Визвольний, у тому числі ліберально-демократичний, революційний і національно-визвольний, рух зростав. Про це переконливо свідчили факти державно-правової історії України у другій половині XIX ст.
551
