Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

Розділ 2. Устрій і право України в період капіталізму

1341

3. Джерела та основні риси права

1342

умисел скинути його, лишити свободи і влади верховної або ж обмежити права його, або ж учинити щодо нього яке-небудь насильство карається позбавленням усіх прав стану і смертною карою. Аналогічні покарання передбачалися і за подібні дії, вчинені проти членів імператорського дому. Не менш суворо карався і бунт проти влади верховної, тобто повстання «навалою», змова проти імператора та держави й умисел повалити уряд. Учасники заколоту, змови, виступу «навалою» зазнавали суворого покарання, як правило, тривалої каторги. При цьому повстанням вважався будь-який виступ селян проти волосних і громадських управлінь. До тяжких форм непокори владі належало непублічне розповсюдження вчень і суджень, що спонукають до вчинення бунту і повалення існуючого ладу (особливо серед селян, робітників, солдатів та ін.).

Досить значна кількість дій визнавалася зрадою, а саме: заклики підданого Росії до війни або до інших неприязних дій проти Росії; розголошення державної таємниці іноземному урядові; навмисне вчинення чиновником, підданим Росії й уповноваженим укладати договір з іноземною державою, дій на шкоду Росії, шпигунство, участь у бунті або заговорі проти влади верховної та ін. За зраду передбачалися такі види покарання, як позбавлення всіх прав стану і смертна кара.

Отже, царське законодавство, захищаючи свою необмежену владу, застосовувало найсуворіші репресивні заходи не тільки до осіб, які вчинили протиправні дії щодо царя і його дому, а й до тих, хто мав умисел здійснити їх. Таке законодавче вирішення надавало державній владі необмежені можливості вести боротьбу з інакомислячими, у корені придушувало визвольний рух.

Відповідальність за злочини і проступки по службі державній і громадській (посадові злочини) визначалася не лише нормами розділу V Уложення, а й різноманітними відомчими дисциплінарними статутами і правилами. Такі справи розглядалися не судами, а вищими чиновниками, що давало змогу злочинцям успішно критися від громадської думки. В Уложенні передбачалися такі злочини по службі, як зловживання владою, перевищення влади, хабарництво, потурання, бездіяльність влади, недотримання таємниці, неправосуддя та ін. Особливістю визначення цих злочинів є те, що закон містив велику кількість застережень, які усували можливість розглядати ті чи інші дії посадових осіб як зловживання чи перевищення влади, якщо ці дії відповідали інтересам держави і були необхідні для вжиття рішучих заходів. Отже, законодавець

510

1344

своїм рішенням у багатьох випадках звільняв чиновників від кримінальної відповідальності за зловживання владою, якщо таке зловживання було корисним і вигідним державі, наприклад, коли вживалися рішучі заходи проти революційних виступів.

Слід звернути увагу і на те, що санкції за посадові злочини були надто м’які. Найсуворіше покарання — строкова каторга. Воно передбачалося в трьох випадках: 1) за корисливе навмисне невжиття заходів до оприлюднення або приведення в дію царського закону чи царського веління; 2) за невжиття заходів щодо попередження або припинення злочину проти царя та членів його дому, та за державну зраду, якщо за неї застосовувалася смертна кара; 3) свідомо хибний виклад посадовою особою царського веління. У переважній більшості інших випадків статті даного розділу передбачали по суті не кримінальне покарання, а дисциплінарне стягнення, наприклад зауваження, догану, звільнення від посади або служби тощо.

Каралися за Уложенням такі види посадових злочинів, як хабарництво, посадове казнокрадство, лихварство. Однак дані злочини трактувалися вельми обмежено. Якщо чиновник, наприклад, брав хабаря за дію, що належала до його обов’язків, то це розглядалося не як хабар, а як подарунок грішми, речами або чим би то не було іншим і каралося стягненням подвійної ціни подарунка й усуненням з посади. Хабарі, які одержували чиновники від підрядників, постачальників, торговців, розглядалися не як хабарі, а як грошові угоди з ними, і теж передбачали стягнення ціни хабаря й усунення в окремих випадках з посади.

Вищим ступенем хабарництва вважалося вимагання, під яким розуміли одержання будь-якого прибутку або вигоди на службі через утиски підлеглих або ж погроз. Подібні діяння залежно від обставин справи каралися засланням на проживання до Сибіру або направленням до виправноарештантського відділення з позбавленням усіх прав і переваг або ж позбавленням усіх прав стану і засланням на поселення у найвіддаленіші місця Сибіру. Якщо ж вимагання супроводжувалося тортурами або іншим явним насильством, застосовувалося покарання у вигляді позбавлення всіх прав стану і заслання на каторжні роботи на строк від шести до восьми років. Посадові особи — казнокради й розтратники великих сум, якщо вони повертали викрадене, обмежувалися грошовим стягненням, яке не перевищувало ціну розтраченого чи присвоєного, усуненням з посади і служби і лише інколи у разі відмови повернути

511

1345

Розділ 2. Устрій і право України в період капіталізму

1346

§ 3. Джерела та основні риси права

1347

викрадене, підлягали короткостроковому арешту. І тільки казнокради і розтратники великих сум, які не повернули викраденого, засилалися до Сибіру.

Злочинами проти особи визнавалися різні види вбивств, тілесних ушкоджень, насилля над особистістю, залишення в небезпеці, поєдинки, злочини проти особистої свободи, образа честі, наклеп, протизаконне затримання й ув’язнення, погрози та ін. Найнебезпе-чнішим злочином проти особи визнавалося заздалегідь задумане вбивство (смертовбивство) батька чи матері, подружжя, дітей та інших близьких родичів, священика під час здійснення служби, посадової особи під час виконання службових обов’язків; караульного або вартового при імператорові і членів його дому, начальника чи пана, групове вбивство, повторне вбивство, вбивство шляхом підпа-лення або вибуху пороху, газу чи іншим загальнонебезпечним способом, убивство через тортури і жорсткі муки, убивство з засади, вбивство з метою пограбування вбитого або для отримання спадщини, або шляхом отруєння. Винні підлягали позбавленню всіх прав стану і засланню на каторжні роботи на строк від 15-ти до 20-ти років.

За вбивство навмисне, але без задуманого заздалегідь наміру винні підлягали позбавленню всіх прав стану і засланню на каторжні роботи на строк від 12ти до 15-ти років. Якщо ж убивство вчинено за пом’якшуючих обставин — у стані запальності або роздратування, за умови, що такий стан був викликаний насильницькими діями або тяжкою образою з боку вбитого, винний підлягав позбавленню всіх прав стану і засланню на каторжні роботи на строк від 8-ми до 12-ти років або від 4-х до 8-ми років, або ж засланню до Сибіру на поселення. За такі види вбивства, як, наприклад, убивство матір’ю плода або «незаконнонародженої» дитини, вбивство через перевищення межі необхідної оборони тощо Закон передбачав значно м’якші покарання.

За самовбивство осіб, які належали до одного з християнських віросповідань, передбачалося покарання у вигляді позбавлення християнського поховання, а їх передсмертні розпорядження вважалися недійсними. Викритий же в замаху позбавити себе життя, коли він не був доведений до кінця за незалежних від нього обставин, підлягав, якщо він християнин, церковному покаянню за розпорядженням свого духовника. Передбачалася також відповідальність і осіб, які схилили іншу особу до самовбивства або ж надали засоби для самовбивства, або ж іншим чином брали участь у вчиненні іншою особою самовбивства.

1349

Детально в Уложенні регламентувалася відповідальність за заподіяння каліцтва, інших ушкоджень здоров’ю, а також за участь у поєдинках. Значна увага приділялася також відповідальності за безпідставне залишення людини в небезпеці і ненадання допомоги особі, яка гине, за образу честі, де передбачалися також і норми, що встановлюють відповідальність за статеві злочини, злочини проти честі і гідності особи, за протизаконне затримання й ув’язнення, за кримінальні карані погрози.

Злочини проти прав сімейних містили норми, що встановлювали відповідальність за злочини проти шлюбного союзу, протизаконне взяття шлюбу, за викрадення заміжніх жінок, за зловживання і порушення прав і обов’язків шлюбу, за порушення постанови про шлюб розкольників. У тому самому розділі встановлювалася відповідальність за зловживання батьківською владою і за злочини дітей проти батьків. Тут містилися норми і за злочини проти кровного зв’язку, встановлювалася відповідальність за зловживання владою опікунів і піклувальників.

Серед майнових злочинів, або злочинів і проступків проти власності, передусім вирізнялися злочини, пов’язані з насильницьким заволодінням чужим нерухомим майном і винищенням граничних меж і знаків. За Уложенням карався будь-який насильницький напад на чужі землі, будинки або інше майно з наміром заволодіти ними. Як обставини, що обтяжують відповідальність, розглядався напад, здійснений озброєними особами або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень чи зі створенням умов, небезпечних для життя. Карався такий напад засланням до Сибіру на поселення або направленням до виправно-арештантського відділку. Встановлювалася відповідальність також за залишення граничних меж та інших знаків з наміром привласнити собі чи комусь іншому частину потрібної нерухомої власності або з іншою противоправ-ною метою. Цим законодавець намагався шляхом кримінально-правових репресій всебічно захистити приватну власність, передусім власність поміщиків на землю та на інше нерухоме майно.

Значна кількість норм Уложення встановлювала відповідальність за знищення і пошкодження чужого майна, насамперед шляхом підпалу, за замах на підпал і підготування до нього, за підпал власником застрахованого свого майна, за підпал чужого лісу, чужого хліба на корені або в снопах чи скирдах. За вказані злочини передбачалися різні види і строки покарання, поєднання із засланням на каторжні роботи, засланням на поселення до Сибіру тощо. Установлювалася також відповідальність за знищення чужих спо-

1350