Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

1Шельїмагин 14. И. Фабрично-трудовое законодательство в России (вторая полови

на XIX века). — С. 124.

2Советская историческая знциклопедия. — М., 1973. — Т. 14. — С. 937.

3Верт Н. История Советского государства. 1900—1991. / Пер. с франц. Изд. 2-е. —

М., 1998. — С. 19.

4История отечественного государства и права: Учебник / Под ред. О. И. Чистякова. —

М., 1996. — Ч. 1. — С. 284.

1322

1Далі — Статут.

2Текст Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 р. див.: Полное собра-

ние законов Российской империи. Собрание второе. Том XX. Отделение первое. —

СПб., 1846. —■ С. 600—1005; Российское Законодательство X—XX веков. Законода

тельство первой половини XIX века. Том 6. — М.: Юрид. лит. 1988. — С.

160—408.

3Текст Статуту див.: Российское Законодательство X—XX веков. Судебная рефор ма. Том 8. — М.: Юрид. лит., 1991. — С. 395—419.

1323

Розділ 2. Устрій і право України в період капі

1324

талізму

1325

3. Джерела та основні риси права

1326

особистої безпеки (гл. 10), про зневажання честі, погрози і насилля (гл. 11), про проступки проти прав сімейних (гл. 12), про проступки проти чужої власності (гл. 13).

У статті першій установлювалось, що за проступки, передбачені цим Статутом мирові судді визначають такі покарання: 1) догана, зауваження і вплив; 2) грошове стягнення не вище 300 крб.; 3) арешт не більше трьох місяців і 4) ув’язнення в тюрмі не більше одного року.

Незважаючи на всі відомі недоліки (недостатній розвиток Загальної частини, наявність відсильних і бланкетних норм, не досить чіткий опис окремих проступків, особливо тих, що порушують інші статути) Статут на той конкретно-історичний період був досить досконалим нормативним актом з погляду його змісту і рівня законодавчої техніки. Він передбачав відповідальність лише за ті проступки, перелік яких містився у Статуті; відповідальність наставала лише за наявності вини особи. Застосування покарань за Статутом базувалося на принципі індивідуалізації відповідальності, коли враховувались обставини, що «зменшують» або «збільшують» вину підсудного (ст. 13, 14). Передбачалася також можливість звільнення від покарання. Друге видання Статуту з’явилося у 1883 р., третє

— у 1885 р.

Система кримінального права пореформеного періоду будувалася на основі Уложення про покарання кримінальні і виправні в редакції 1866 р.1 У цій редакції Уложення стало значно коротшим (1711 статей). Уложення враховувало низку гуманних ідей, раніше відбитих у законодавстві. Так, у 1863 р. були скасовані тілесні покарання — накладання клейма (тавра) і штемпельних знаків. Ці новели увійшли і в нову редакцію Уложення, проте зберігалося застосування такого заходу, як биття батогом, хоча і порівняно рідко (переважно стосовно селян за вироками волосних судів). Пізніше, у 1885 р., з’явилася наступна редакція Уложення про покарання кримінальні і виправні, яка містила ширше коло актів: закони про образу государя (1882 р.), про вибухові речовини (1884 р.), про зміну паспортного статуту (1885 р.), про робочих і сільськогосподарських працівників. Уложення в редакції 1885 р. відрізнялося від попереднього (1866 р.) новими складами державних злочинів, поява яких була пов’язана з розвитком революційного руху в Росії, розширенням відповідальності за страйки. Була, наприклад, установлена від- повідальність за розповсюдження творів, які закликали до повстан- 1 Текст Уложення див.: Свод законов уголовньїх. Книга первая. Издание

1866. — СПб., 1986. — С. 1—427. 504

1328

ня проти верховної влади серед війська. Зазначені зміни в законодавстві, без сумніву, мали репресивний характер, були спрямовані на придушення революційного руху.

Поряд з кримінальними законами загального характеру (Уло-женням про покарання кримінальні і виправні і Статутом про покарання, що накладаються мировими суддями) у пореформений період діяли окремі закони, що містили у собі норми, які встановлювали кримінальну відповідальність. До них належали Військовий статут про покарання (1867 р.) і Військово-морський статут (1886 р.). Ці закони встановлювали спеціальні правила про кримінальну відповідальність, мали репресивний характер, цілком відповідали поміщицько-кріпосній суті царського самодержавства, посилювали і розширяли заходи кримінально-правової репресії. Наприклад, Військовий статут, що застосовувався військовопольовими судами, формально був призначений для військовослужбовців, але насправді широко застосовувався і до цивільних осіб, якщо вони вчинили злочин у військовий час.

Уложення про покарання кримінальні і виправні 1885 р.1 зберегло структурний поділ на Загальну й Особливу частини. У першому розділі «Про злочини, проступки та покарання взагалі», який виконував функції Загальної частини, в ст. 1 вказувалося, що злочином чи проступком вважається як саме протизаконне діяння, так і невиконання того, що під страхом покарання законом приписано. Отже, під злочином розуміли конкретний акт поведінки людини у формі дії або бездіяльності, а не її думки й умонастрій. Таке визначення злочину, однак, не виключало можливості застосування закону за аналогією (ст. 151), яка в той же час мала суттєві обмеження2. Обмеження застосування кримінального закону за аналогією передбачалося і в нормах Статуту кримінального судочинства — ст. 7713. Обов’язковою умовою кримінальної відповідальності за Уложенням була наявність вини в дії чи в бездіяльності особи. Злочини і проступки залежно від форми вини поділялися на умисні та неумисні.

В умисних розрізняли два ступені: а) коли протизаконне діяння вчинене внаслідок раніш задуманого наміру і б) коли воно вчинене за раптовим імпульсом, без заздалегідь задуманого наміру. Цей поділ умисної вини враховувався під час визначення покаран-

1Текст Уложення див.: Уложение о наказаниях уголовньїх и исправительньїх.

1885 год. Издано Н. С. Таганцевьш. — СПб., 1898. — С. 1—897.

2Уложения 1885 г. Издано Н. С. Таганцевьш. — СПб., 1898. — С. 137—

3Российское Законодательство X—XX веков. Том 8. —- М.: Юрид. лит.,

1991. — С. 194.

1329

Розділ 2. Устрій і право України в період капіталізму

1330