Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

ків взагалі не допускалася; 5) власники підприємств зобов’язувалися надавати малолітнім можливість відвідувати школу; 6) для нагляду «за виконанням постанов про роботу і навчання малолітніх» засновувалася особлива фабрична інспекція. Губернії, в яких була фабрично-заводська промисловість, об’єднувалися у фабричні округи. У кожному з цих округів призначався інспектор. Фабричні інспектори підпорядковувалися головному фабричному інспектору при Департаменті торгівлі і мануфактури1. Оскільки багато які з положень закону від 1 червня 1882 р. були неясними і невизначеними, то 26 лютого 1885 р. були опубліковані правила для фабрикантів і інструкція чинам фабричної інспекції, покликані роз’яснити зміст названого закону. Однак правила для фабрикантів і інструкція чинам фабричної інспекції не відрізнялися від закону ні ясністю, ні визначеністю і були такими ж суперечливими, як і сам закон від 1 червня 1882 р.2 І все ж, незважаючи на істотні недоліки названих правових актів, їх практичне значення полягало в тому, що питома вага дитячої праці у виробництві знизилася3.

Суттєво вплинув на подальший розвиток фабричного законодавства Морозівський страйк 1885 р., який показав уряду, що страйковий рух набував надзвичайно гострих і небезпечних для існуючого ладу форм. З червня 1885 р. був затверджений закон «Про заборону нічної праці неповнолітнім і жінкам на фабриках, заводах і мануфактурах»4. Закон містив усього дві статті такого змісту: 1) «Заборонити у вигляді досліду на три роки, починаючи з 1 жовтня 1885 р., для жінок і підлітків, які не досягли 17 років, нічні роботи на бавовняних, полотняних, і вовняних фабриках, надавши міністерству фінансів, за взаємним погодженням з міністром внутрішніх справ, можливість поширити -цей захід і на інші промислові 1 Надалі інститут фабричних інспекторів удосконалювався. У 1886 р. у кожному фа

бричному окрузі вже було по кілька інспекторів, які підпорядковувалися окружно му інспектору. Були створені губернські з фабричних справ присутствія. До складу

цих присутствій входили віце-губернатор, прокурор окружного суду, начальник губернського цивільного управління, окружний фабричний інспектор та його по

мічник. Нагляд за виконанням фабричного законодавства з боку фабричних інспе кторів «вилився у їх прагнення домогтися заспокоєння робітників на охоплених

страйками фабриках і заводах в інтересах підприємців». (Див.: Ерошкин Н. П.

История государственньїх учреждений дореволюционной России. — М.,

1983. —

С. 241).

1312

2Шельїмагин И. И. Фабрично-трудовое законодательство в России (вторая полови

на XIX века). — С. 64.

3Там само. — С. 70.

4Полное собрание законов Российской империи. 1887. ■— Т. V. — №

3015.

1313

заклади з попередженням про те фабрикантів до строку звичайного найму робітників» і 2) «Надати міністру фінансів, за погодженням з міністром внутрішніх справ, можливість піддати питання про нічну працю підлітків і жінок всебічному опрацюванню не пізніше встановленого у попередній статті трирічного строку».

У міру розвитку капіталізму дедалі більше потребували правового регулювання питання заробітної плати, штрафів робітників (як способу зниження їхньої заробітної плати і способу покарання), їхніх житлових умов. Адже оплата тяжкої праці робітників у перші десятиріччя після «великих реформ» була дріб’язковою, істотну частину (до половини) і без того жалюгідного заробітку хазяїн відбирав у робітника у вигляді штрафів, а пекельна праця за нікчемну оплату не давала можливості робітникам забезпечувати собі хоча б елементарне людське існування1. Ось чому 3 червня 1886 р. були затверджені «Правила про наймання робітників на фабрики, заводи і мануфактури» і «Особливі правила про взаємні стосунки фабрикантів і робітників». Цими нормативними актами передусім передбачалося:

укладення договору найму із записом його умов у розра хунковій книжці, яка мала видаватися кожному робітникові не піз ніше семи днів після допуску до роботи; обмеження розмірів штрафів і надходження їх в особливий штрафний капітал для видачі допомоги робітникам;

відрахування із заробітку за нормою, затвердженою фаб ричною інспекцією, яка отримувала право затверджувати правила

внутрішнього розпорядку на підприємствах, що підлягали її конт ролю; заборонити розплачуватися з робітниками купонами, умов

ними знаками, хлібом, товаром та іншими предметами замість гро шей; заборонити стягувати відсотки на кошти, що видавалися

робітникам з наступним поверненням, і винагородження за поручи тельство за їхніми грошовими зобов’язаннями; заборонити стягувати з робітників плату за лікарську допо

могу, за освітлення майстерень і за користування знаряддями ви робництва.

Хоча багато в чому Правила від 3 червня 1886 р. були декларативними, однак їх прийняття забезпечувало певний заслін невтримній експлуатації робітників. Знижувала ефективність названих Правил значна розтягнутість їх введення на території Російсь-

Троицкий Н. А. Россия в XIX веке. Курс лекций. — М, 1997 — С. 232—233. 501

1314

Розділ 2. Устрій і право України в період капіталізму

1316

3. Джерела та основні риси права

1317

кої імперії. Так, з 1 жовтня 1886 р. Правила від 3 червня 1886 р. поширювалися тільки на Петербурзьку, Московську і Володимир-ську губернії, у 1891—1894 — ще на 15 губерній і тільки у 1899 р. — на райони гірничої промисловості.

У 80—90-ті роки XIX ст. у період здійснення контрреформ права трудящих, закріплені у фабрично-трудовому законодавстві були помітно урізані. Так, 24 квітня 1890 р. Державна рада прийняла постанову про зміни і доповнення відповідних статей законів від 1 червня 1882 р. і від 3 червня 1885 р. Ця постанова замінила собою обидва названі закони, об’єднавши їх в один законодавчий акт і замінивши колишні норми в найсуттєвіших пунктах1. Була, зокрема, розширена сфера застосування праці малолітніх шляхом дозволу роботи малолітніх (до 12 років) до 6 год. і нічної роботи дітей (12— 15 років) до 9 год. у тих випадках, коли за родом виробництва це «буде визнано корисним».

Нова могутня хвиля робітничого руху у 90-х роках XIX ст. примусила царський уряд знову звернутися до фабрично-трудового законодавства. На цей раз був прийнятий закон від 2 червня р. «Про тривалість і розподіл робочого часу в закладах фабри

чно-заводської промисловості», який набув чинності з листопада р. Закон обмежував тривалість робочого дня у фабричній і гір ничій промисловості 11,5 годинами, а ремісників і робітників війсь кового відомства — 10 годинами і встановлював обов’язковий не дільний і святковий відпочинок.

Праця малолітніх (до 12 років) була заборонена. Понадурочний час обмежувався 120 годинами на рік (це положення, однак, мало застереження). Водночас циркуляром міністерства внутрішніх справ від 12 серпня 1897 р. були посилені покарання за самовільне залишення роботи до закінчення строку найму і за страйки2. В цілому подібно до попередніх законів закон від 2 червня 1897 р. погано дотримувався через відсутність надійного апарату фабричної інспекції. Він не привів до істотних змін умов життя і праці промислового пролетаріату, «вимоги робітників не справдилися, а скоріше, навпаки, зросли»3. І все ж сам факт появи фабричних законів «у самодержавній країні свідчив про певні успіхи робітничого руху»4.

1319

Е. Кримінальне право. Проведення у царській Росії судової реформи 1864 р., яка ставила одним із завдань відокремлення судової, влади від поліцейських установ, поєднувалося із введенням інституту мирових суддів. Це нововведення мало, безумовно, прогресивний характер, оскільки вилучало з відання поліції, з її адміністративним свавіллям, велику кількість справ за незначні злочини і проступки і передавало їх на розгляд мирових суддів. Однак таке нововведення вимагало реформування кримінального законодавства, передусім Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 р. (видання 1857 р.).

Реформування кримінального законодавства царської Росії на даному етапі виявилось у розробленні і затвердженні 20 листопада 1864 р. Статуту про покарання, що накладаються мировими суддями1. Цей Статут являв собою кодифікований нормативний акт, що складався з норм, вилучених з Уложення 1845 р. (всього було вилучено 652 статті) про незначні злочини і проступки. Таким чином, Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 р. було суттєво реформовано і в редакції 1866 р. містило 1711 статей (проти 2224 статей Уложення 1845 р.)2.

Статут про покарання, що накладаються мировими суддями, був буржуазним за духом, вигідно відрізнявся за формою і змістом від феодального Уложення про покарання, а тим більше від поліцейських статутів3.

Він складався з 13 глав, що містили 181 статтю. Перша глава — Положення загальні — фактично виконувала роль Загальної частини Статуту. Тут містилися загальні положення, тобто норми, що застосовувалися до будьякого з проступків, описаних у наступних главах. Ці глави утворювали, по суті, Особливу частину і містили норми, що передбачали відповідальність за проступки проти порядку управління (гл. 2), проти благочинності, порядку і спокою (гл. 3), проти громадського благоустрою (гл. 4), про порушення Статуту про паспорти (гл. 5), про порушення статутів будівельного і шляхів сполучення (гл. 6), про порушення Статуту пожежного (гл. 7), про порушення Статуту поштового і телеграфного (гл. 8), про проступки проти народного здоров’я (гл. 9), про проступки проти

1320