Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

1. Суспільний лад

1101

ремих випадках підлягали тільки суду духовному, а в інших — судилися в загальних судових установах. У законодавчому порядку встановлювалося, що особи духовного звання можуть придбавати та відчужувати усіма законними способами землі і будинки в селищах та містах1.

Українське православне духовенство, користуючись такими самими правами стану і привілеями, як і російське, водночас відчувало на собі усі негативні наслідки політики русифікації. Святійший Синод забороняв будувати церкви в українському стилі, використовувати український стиль під час малювання ікон, прикрашати церкви статуями тощо.

Накази 1863 р. і 1876 р. забороняли видавати в Україні книги духовного змісту українською мовою2.

Міське населення. Російське законодавство визначаючи права стану, зарахувало усі розряди міського населення до однієї категорії міських обивателів. Цим поняттям охоплювались, зокрема: 1) почесні громадяни, 2) гільдійське купецтво, 3) міщани, або посадські, 4) ремісники, або цехові, 5) робочі люди3. Перепис населення міст підтверджує подібний становий склад міських обивателів і дає можливість визначити статус кожної з цих груп. Привілейовану верхівку міського населення становило дворянство. Серед його представників були вище чиновництво, власники нерухомого майна, рант’є, які жили на доходи з капіталу. Дворян можна було зустріти в середовищі вільних професій, адміністрації різного роду установ і підприємств. Частка дворян у містах була значно більшою, ніж загалом по країні4.

Низкою переваг користувалися і почесні громадяни, які поділялися на потомствених і особистих. Вони звільнялися від подушного окладу, до них не застосовувалися тілесні покарання тощо.

У пореформені десятиріччя в містах зріс кількісно і збільшив капітали купецький стан, що формувався головно з міщан і розбагатілого селянства. Національний склад купецтва в Україні був строкатим. Чисельність купецтва невпинно зростала. Якщо у 1861— 1862 рр. у містах України було оголошено понад 9 тис. купецьких капіталів, то вже у 1882 р. кількість їх зросла до 16290. Торгівлею почали займатися і дворяни, і селяни, і ремісники. У привілейова-

1Свод законов Российской империи. — Т. 9. — Ст. 377.

2Полонська-Василенко Н. Історія України. — Т. 2. — С. 361, 363.

3Свод законов Российской империи. — Т. 9. — Ст. 494.

4Реформьі или революция? Россия 1861—1917. — С. 74.

424

1103

ному становищі перебувало гільдійське купецтво, особливо купці першої та другої гільдій.

Значну частину міського населення становили міщани. Вони займалися торгівлею і підприємництвом, служили в державних і приватних установах, працювали на фабриках і заводах, у магазинах, на залізниці тощо. Працювало в містах чимало ремісників, діяли, як правило, невеличкі майстерні з двома-п’ятьма робітниками. Ремісники об’єднувалися в цехи. В українських містах цеховий устрій зберігався протягом усієї другої половини XIX ст. Ремісники забезпечували переважно потреби населення в одязі, посуді, дрібному господарському інвентарі тощо. Так, в Одесі у 1890 р. зафіксовано 25 цехів з 79 ремісничими професіями, в яких налічувалося 3926 майстрів, 4069 підмайстрів та 2556 учнів. Значними ремісничими центрами були також Миколаїв, Київ, Харків1.

Місто було центром притягання для селянства. Воно поривалося сюди, долаючи станові обмеження, й українські міста поповнювалися захожими людьми не тільки з близьких, а й вельми віддалених губерній, в тому числі й з центральної Росії.

Селяни, які оселилися в містах, здебільшого розривали зв’язки з селянським станом і колишнім побутом. їхні діти, хоча й продовжували вважатися селянами, виступали вже як промислові робітники, підприємці, службовці. Вони ставали міськими жителями, які втрачали, по суті, свою колишню станову належність.

У містах були сприятливішими умови для економічного розвитку. Відповідно до чинних законів, міські обивателі могли мати у своєму володінні і придбавати: 1) будинки та усяку іншу рухому й нерухому власність у містах і селищах; 2) займатися торгівлею та усякого роду промислами, засновувати фабрики й заводи2. Розвивалися і зміцнювалися капіталістичні відносини, інтенсивнішим був процес класоутворення. Тут зіткнулися між собою два напрями, дві лінії — з одного боку, становість, градація населення за становим принципом, а з іншого — нові класові відносини, побудовані на засадах капіталізму, на ставленні до власності і продажу робочої сили3.

Під впливом капіталізму, що бурхливо розвивався, в місті руйнувалися станові перегородки, на перший план дедалі чіткіше

1История Украинской ССР. В 10 т. — Т. 4. — С. 328.

2Свод законов Российской империи. — Т. 9. — Ст. 558.

3Гуменюк А. О. Соціальна і національна структура міського населення Правобе

режної України / друга половина XIX ст. // УІЖ.— 1993. — № 10. — С. 78.

1104

Розділ 2. Устрій і право України в період капіталізму

1105

І. Суспільний лад

1106

виступав поділ не за станами, а за зайнятістю, за способом одержання доходу і заробітку. Загальна тенденція кристалізації соціально-класової структури міст була єдиною і виражалася в появі і зосередженні буржуазії, з одного боку, й розвиткові і зростанні найманих робітників, пролетарів — з іншого. Буржуазія. Однією з найважливіших змін у соціальній структурі суспільства було формування класу буржуазії. Цей процес відбувався в межах загальних для всієї країни закономірностей. Водночас формування буржуазії в Україні мало особливості, які визначалися рівнем розвитку економіки, спеціалізацією виробництва, положенням регіону в системі всеросійського капіталізму. Розвиток капіталізму в промисловості, поштовх якому дала реформа 1861 р., створив підґрунтя для кількісного зростання промислової буржуазії, нагромадження її капіталів, зміцнення економічного становища і ролі в житті суспільства. Промислова буржуазія поповнювалася вихідцями з різних станів

— дворянства, купецтва, заможного капіталізованого селянства. Важливим джерелом її зростання було купецтво, яке вкладало значні кошти в різні галузі промисловості. В Україні купецький капітал проникав у таку провідну галузь, як цукроваріння. До середини 80-х років деякі купці зосередили у своїх руках по кілька цукрових заводів1. Чимало купців орендували селянські та поміщицькі землі, щоб почати на них видобування вугілля. Тісні зв’язки встановлювалися між промисловим і торговельним капіталом. Фабриканти часто самі налагоджували збут своїх товарів, а торговельний капітал ставав підґрунтям для створення нових промислових підприємств. Швидко збільшуючи торговельні обороти, використовуючи капіталістичний кредит, торгова буржуазія посіла в Україні досить видне місце2.

В Україні клас буржуазії формувався також з представників технічної інтелігенції і частково капіталістів-іноземців, які переселялися в Україну і вкладали свої капітали у важку промисловість: вугільну, металургійну, машинобудівну.

До буржуазії фактично належала і та частина дворянства, яка стала на шлях капіталізації своїх господарств, перетворюючись у власників промислових підприємств. Ці підприємці з числа дворян розширювали та удосконалювали своє виробництво, ставали

1Полонська-Василенко Н. Історія України. — Т. 2. — С. 344.

2Кругляк Б. А. Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст. — 1914 р.) // УІЖ. — 1994. — № 6. — С. 73, 80.

1108

членами акціонерних та майнових товариств, передусім у спиртогорілчаній, цукровій та борошномельній галузях1.

З розвитком капіталізму у сільському господарстві клас буржуазії почав поповнюватися вихідцями з селянського середовища2. Сільська буржуазія, або заможне селянство, складалася з самостійних хазяїв, власників торговельно-промислових закладів, поєднувала у своїй господарській діяльності торговельне землеробство з промислами. З’явився особливий тип селянина-підприємця. Дуже інтенсивно відбувалися подібні процеси у Степовій Україні.

Промисловий переворот, що завершився в останні десятиріччя XIX ст., подальший розвиток капіталізму в промисловості і торгівлі спричинили певні структурні зміни у класі буржуазії. Зростання машинної індустрії, небачена до того концентрація виробництва зумовлювали зосередження великих промислових підприємств в руках окремих капіталістів. Лідером буржуазного класу стає великий промисловий капітал, що підпорядкував собі і торговельний, і грошовий капітали. Саме внаслідок промислового перевороту завершилося формування промислово-торговельної буржуазії як класу.

Проте велика фабрично-заводська промисловість в Україні і після промислового перевороту продовжувала співіснувати з масою дрібних кустарно-ремісничих і мануфактурних закладів. Це обумовлювалося специфікою розвитку економіки у пореформений період, збереженням феодальних пережитків у вигляді багатоукладності господарства.

Дані перепису населення 1897 р. свідчать про таку структуру промисловоторговельного населення дев’яти губерній України. Велика буржуазія становила 289,5 тис. осіб (разом із сім’ями). Середньої буржуазії — заможних хазяїв — в Україні було 413,6 тис. До дрібної буржуазії належало близько 910 тис. осіб. Переважна більшість заможних селян належала до дрібної сільської буржуазії. В Україні її разом із сім’ями налічувалося 3,6 млн осіб3. У середовищі буржуазії формувався соціальний прошарок буржуазної інтелігенції — лікарі, адвокати, землеміри та ін.

У період, що розглядається, буржуазія в Україні, як і в цілому в Російській імперії, займала досить привілейоване становище. Купецтво звільнялося від подушної податі, користувалося правом оптової і роздрібної торгівлі. Особливе значення для розширеної

1Магикгн О. М. Російське дворянство іноземного походження в промисловості Укра

їни другої половини XIX — початку XX ст. // УІЖ. — 1998. — № 2. — С.

83—86.

2Лозянська Т. І. Соціальне походження промислової буржуазії України в XIX ст. //

УІЖ. — 1996. — № 2. — С. 71.

3История Украинской ССР. В 10 т. — Т. 4. — С. 376, 377.

427

1109

Розділ 2. Устрій і право України в період капіталізму

1110