Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

ми 1874 р.) і рекрутську. І все-таки надання селянам як особистих прав, так і майнових відкривало простір селянському підприємництву, створювало сприятливіші умови для розвитку капіталізму.

Правовий статус селянства не залишався незмінним. На нього вплинули наступні буржуазні реформи. Внаслідок проведення земської реформи 1864 р. селяни шести українських губерній — Харківської, Полтавської, Чернігівської, Херсонської, Катеринославської і Таврійської — дістали можливість обирати гласних земських повітових зборів. За судовою реформою 1864 р. селяни, які прослужили не менше восьми років у сільській адміністрації, могли стати присяжними засідателями. І нарешті, військова реформа 1874 р. замінила для селян рекрутську повинність військовою.

Усі ці перетворення не тільки розширювали права селян, а й сприяли консолідації селянства, стиранню відмінностей між колишніми поміщицькими, удільними та державними селянами. Щоправда, в період контрреформ законом від 12 липня 1889 р. цивільно-правова дієздатність селян була поставлена в залежність від запроваджених за цим законом земських дільничних начальників.

Дворянство. Селянська реформа 1861 р. підірвала феодальні основи суспільства (монополію поміщиків на землю, на працю се-лян-кріпаків), однак водночас вона зберегла і привілеї, і політичну владу у дворянства. «Свод законов Российской империи», як і раніше, ставив дворянство на перше місце в переліку станів, зберігаючи за ним звання «благородного»1. Одночасно вищий стан імперії не був чимось однорідним. Якщо наприкінці XIX ст. поділ дворянства на розряди втратив своє практичне значення, то розбіжність між потомстве-ним дворянством і особистим, навпаки, навіть посилилася. Причому ядром стану було потомствене дворянство, особисті дворяни мали значно менше прав. Що стосується українського дворянства, то воно в правах і привілеях було повністю урівнене з російським. Щоправда, національний склад дворянства помітно змінився у зв’язку зі збільшенням в Україні числа російських поміщиків, які придба-вали тут землі на встановлених царським урядом пільгових умовах. Чиновникам-дворянам і поміщикам з центральних губерній Росії надавалися особливо вигідні умови придбання у власність та оренду земель Правобережної України.

• Ст. 2, 15.

1 Свод законов Российской империи. — Т. 9. 420

1092

У пореформений період відбувається поділ дворянства на дві верстви. Певна частина поміщиків і в Україні, і в Росії стала на шлях перебудови свого господарства на капіталістичній основі, брала участь у розвитку окремих галузей виробництва. В Україні — насамперед з переробленням сільськогосподарської продукції, при цьому поміщики перетворювались у велику землевласницьку буржуазію1. Але значна частина середніх і дрібних поміщиків не змогла пристосуватися до нових умов. Великі суми, одержані як «викуп» за земельні наділи, вони не змогли використати для поліпшення і перебудови свого господарства. Існуючи на відсотки від капіталу, практикуючи відробну систему як основу свого господарювання, ці поміщики часто були вимушені продавати свою землю. Кризу такого поміщицького господарства посилювало «перевиробництво» пшениці в Північній Америці, Аргентині, Канаді. Ціни на пшеницю на російському ринку падали, і тому багато поміщицьких маєтків було продано, в тому числі й селянам. З кінця 70-х років особливий розмах набув розпродаж землі на Лівобережній Україні. Як наслідок, якщо у 1877 р. дворянству належало 16 млн десятин, то у 1892 р. — вже тільки 12,2 млн десятини2.

Втім, це зовсім не означало втрати дворянством панівного становища в економічному житті країни. Помісне дворянство зберігало в своїх руках величезну земельну площу, значні кошти у вигляді викупних платежів, іпотечних позик, доходів від здавання землі в оренду тощо. Зберігалися права земельних власників на надра землі. Величезну допомогу надавав заснований у 1885 р. «для под-держания землевладения потомственного дворянства» Державний земельний банк, який надавав на пільгових умовах довгострокові позики під заставу маєтків представникам цього дворянства3. Економічну могутність дворянського стану збільшували й доходи від капіталістичного підприємництва4.

Колишні пільги і привілеї дворянства не тільки збереглися, а й доповнилися новими. Дворянин користується усіма правами і перевагами свого звання, — стверджував закон. Без суду його не могли позбавити ні життя, ні прав стану. Дворянин звільнявся від будь-якого тілесного покарання, від особистих податей. Потомстве-

1Лозянська Т. І. Соціальне походження промислової буржуазії України в XIX ст. //

УІЖ. — 1996. — № 2. — С. 71.

2Полонська-Василенко Н. Історія України. — Т. 2. — С. 341.

3Предпринимательство и предприниматели России. — С. 91.

4Корелин А. П. Дворянство в пореформенной России. 1861—1904. — М., 1979. — С. 131.

1093

Розділ 2. Устрій і право України в період капіталізму

1094

§ 1- Сус

1095

і лад

1096

ний дворянин міг «приобретать законними способами все без из-ья-тия родьі имуществ движимьіх и недвижимьіх»1.

Дворянство зберігало свою корпоративну організацію, складаючи в кожній губернії окреме дворянське товариство. Очолювались вони губернськими та повітовими зборами, куди входили тільки потомствені дворяни. Особливо значну роль відігравали губернські збори, на яких дворянство обирало зі свого середовища деяких місцевих губернських та повітових чиновників. Наприклад, у Полтавській і Чернігівській губерніях дворянством обиралися голови і члени межових палат і комісій. Як було сказано в «Своде законов Российской империи», «дворянству дозволяется назначать в раз-ньіе, от вьіборов его зависящие должности, и находящихся в госу-дарственной гражданской службе чиновников»2.

Найвищий стан у пореформений період зберігав командні позиції в державному апараті. Посадовим привілеям дворян російське законодавство приділяло особливу увагу, приписуючи усім урядовим органам заохочувати молодих дворян до вступу на державну службу. Помісне і служиле дворянство призначалося на вищі державні посади. їх представники були членами Державної Ради, міністрами, губернаторами, обіймали впливові посади в придворних відомствах та ін., у певний спосіб впливаючи на характер діяльності російської бюрократії.

Військова служба дворянства і в пореформені роки за традицією продовжувала вважатися найпочеснішою. Цього погляду дотримувався і уряд. «Покликанням, що історично склалося, нашого дворянства завжди було служіння державі, — зазначала у 1898 р. Особлива нарада у справах дворянського стану, — причому головним поприщем цього служіння споконвіку була служба військова. У давнину майже весь корпус офіцерів складався з дворян»3. Для дворян, які закінчили військову кар’єру, як і колись, широко практикувалося призначення на вищі цивільні посади. Військові перетворення у пореформеній Росії і, зокрема, реорганізація підготовки офіцерського корпусу, не знищили станові привілеї та пільги дворянства. Так, засновані у 1864 р. військові гімназії мали переважно станово-дворянський характер. Згідно з Положенням 1866 р., мета їх полягала в тому, щоб «надати дітям дворян, які призначаються на військову службу, підготовчу загальну освіту» і підготувати їх до вступу в училища. Випускники таких

1Свод законов Российской империи. — Т. 9. — Статті 309, 313—316,

2Там само. — Ст. 226.

3Корелин А. П. Дворянство в пореформенной России. — С. 77.

422

1098

військових гімназій у першу чергу і без іспитів зараховувалися до військових училищ. При цьому дворянські товариства продовжували утримувати за собою ще до 1861 р. певну кількість вакантних місць для дворянських стипендіатів. Перетворення у 1882 р. військових гімназій в кадетські корпуси не змінило становища, бо кількість дітей осіб вищого стану досягала тут 80%, а в Пажеському корпусі частка вихованців з потомствених дворян досягла

100%.

Частка потомствених дворян у загальній чисельності класних чиновників системи місцевого управління становила наприкінці XIX ст. близько 30%. При цьому в руках представників дворянства зосереджувалися майже всі відповідальні посади. Ця ланка управління в галузях, найближчих до інтересів помісного дворянства, перебувала під впливом і навіть в певній залежності від дворянських товариств, що становило вельми важливу частину юридичного і політичного статусу дворянського стану. Наприклад, переважне право на обіймання дуже поважної посади мирового посередника, на якого покладалося завдання введення в дію Положень про селянську реформу, надавалося місцевим потомственим дворянам-

поміщикам, які володіли не менше 500 десятин землі. Саме ж право обрання посередників діставали місцеві дворянські товариства і губернатори. Після впровадження інституту мирових суддів формування його як за цензовими умовами, так і за системою відбору кандидатів, фактично віддавалося в руки помісного дворянства. Після скасування у 1874 р. інституту мирових посередників і передачі їхніх обов’язків знову заснованим повітовим з селянських питань присутствіям сповна виявилася поміщицька орієнтація цих нових установ. Введення у 1889 р. посади дільничих земських начальників не внесло істотних змін, бо переважне право на заміщення цієї посади надавалося місцевим потомственим дворянам. Крім того, організація і система виборів у земські установи також забезпечували перевагу дворянству. Земська контрре-форма 1890 р. створила умови для ще більшої переваги дворянства в земствах.

Отже, у пореформений період дворянство змогло зберегти за собою монополію прав і колишній довгий перелік корпоративних і особистих прав та привілеїв.

Духовенство, як і дворянство, було привілейованим станом. Після селянської реформи 1861 р. воно зберегло свої права, стани і привілеї. Особи духовного звання звільнялися від усіх особистих податей, від рекрутської, потім військової повинності, не піддавалися тілесним покаранням тощо. Представники духовенства в ок423

1099

Розділ 2. Устрій і право України в період капіталізму

1100