Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

ми словами, селяни включалися в категорію вільних сільських обивателів. Це означало, що колишній кріпосний селянин, у якого раніше поміщик міг відібрати усе його майно, а його самого продати, віддати у заставу, подарувати, програти в карти, здати поза чергою в рекрути, без усякої з боку селянина вини заслати до Сибіру, не тільки дістав можливість вільно розпоряджатися своєю особистістю, а й набував чимало інших особистих і майнових прав.

Особисті права. Особливу значущість мало надання селянам особистої волі. Як зазначалося у Правилах про порядок введення в дію Положень про селян, які вийшли з кріпосної залежності, вже з моменту оприлюднення Положень, ще до набуття чинності статутних грамот селянам надавалися досить суттєві особисті права: можливість брати шлюб і користуватися усіма сімейними правами на підставі загальних узаконень, не питаючи попередньої згоди поміщика, як це було раніше. Поміщики з цього часу втрачали право переселяти селян з одних земель на інші (переселення могло відбутися лише на підставі правил, установлених місцевими Положеннями); віддавати селян і двірських людей стороннім особам в услу-жіння або для іншої роботи, а також віддавати малолітніх дітей селян для навчання ремісництву або на виховання без згоди їхніх батьків; віддавати селян і двірських людей без належного дозволу у виправні установи або в розпорядження уряду. Селяни-власники одержували також такі «права за станом»: брати участь на сходах у складанні мирських вироків і в громадських виборах, обіймати громадські посади; переходити в інші стани і товариства; поступати на військову службу і найматися в рекрути на загальній для сільських обивателів підставі, відлучатися з місця проживання з додержанням правил, установлених загальними законами; віддавати дітей в загальні навчальні заклади; поступати «на службу по учебной, ученой и межевой частям» на підставі правил, установлених для вільних податних станів. Як зазначалося в Загальному положенні, селяни можуть бути позбавлені прав стану або обмежені в цих правах лише як за рішенням суду або за вироком товариства1.

Права щодо майна вільних селян також були значними. Передусім селяни дістали можливість викупити у власність їх присадибну осілість, що мала значну цінність. У губерніях Лівобережної України (Чернігівській, Полтавській, Харківській) і Правобережної України (Київській, Подільській, Волинській) згідно з місцевим Положенням до складу селянської присадибної осілості входила вся

‘ Российское законодательство X—XX веков. — Т. 7. — С. 43.

417 И 3-382

1081

Розділ 2. Устрій і право України в період капіталізму

1083

§ 1. Суспільний лад

1084

земля у межах села або селища, що була під селянськими жилими, господарськими, промисловими, громадськими та всілякими іншими будівлями. Поняттям присадибної осілості охоплювалися також розташовані у межах села або селища селянські городи, сади, коно-плянники та інші угіддя. Крім того, за згодою поміщиків селяни могли понад присадибну осілість придбати у власність, на підставі загальних законів, польові землі та інші угіддя, відведені їм у постійне користування.

З моменту підписання Маніфесту 19 лютого 1861 р. та інших документів реформи селяни мали право придбати у власність рухоме й нерухоме майно, а також відчужувати його, віддавати в заставу і взагалі розпоряджатися ним з дотриманням загальних узаконень. Подібні права отримувало й сільське товариство в цілому, яке, придбавши землі у власність, могло поділити їх між домогос-подарями або залишити ці землі в загальному володінні.

Селяни (як кожен окремо, так і цілими товариствами) дістали право укладати усілякі дозволені законом договори, зобов’язання тощо: з приватними особами без обмеження суми з одного й іншого боку; зі скарбницею, причому щодо предметів селянської промисловості без сплати гільдійських мит, а з одержанням установленого на торгівлю свідоцтва — щодо різноманітних справ на загальних для всіх вільних селянських обивателів підставах.

Надавалася свобода торговельно-підприємницької діяльності. Селяни діставали права, передбачені статутами Торговельним і Фабричним: займатися торгівлею без одержання торговельних свідоцтв і сплати мита, відкривати й утримувати на законній підставі фабрики і різні промислові, торговельні і ремісничі заклади, записуватися в ремісничі цехи того чи іншого міста (але залишаючись при цьому у своєму званні селянина), займатися ремеслом у своїх селищах і продавати свої вироби як в селищах, так і в містах; вступати в гільдії і торговельні розряди1.

Селянам Правобережної України надавалося право, не запитуючи на те особливого дозволу ні у поміщика, ні у товариства, влаштовувати й утримувати на своїй присадибній землі постоялі двори, промислові і торговельні заклади.

Усе рухоме майно селян — свійська та робоча худоба, землеробські знаряддя тощо належали селянам. «Приобретенньїми в соб-ственность землями крестьянского надела и вьїкупленньїми усадь- 1 Предпринимательство и предприниматели России. — С. 47. 418

1086

бами крестьяне пользуются и распоряжаются как своим достояни-ем»1 з тим обмеженням, що впродовж перших дев’яти років з часу затвердження Загального положення ці землі не могли бути відчужені або віддані як застава стороннім особам, котрі не належали до певного сільського товариства. Землі, будинки та інше нерухоме майно (крамниці, млини тощо), придбані селянами до реформи 19 лютого 1861 р., на ім’я їхніх поміщиків, визнавалися власністю селян за ствердженням самих поміщиків або за рішенням мирового посередника на підставі особливих правил.

Під час вирішення питань, пов’язаних із спадкуванням селянського майна, як і під час вирішення низки інших майнових справ (наприклад, опіки, розподілу майна між братами, відокремлення одного з них із сім’ї тощо), закон допускав застосування норм звичаєвого права, чинних у даній місцевості.

Важливі права закріплювалися за селянством у сфері судочинства, в галузі цивільного і кримінального процесів. Селянам надавалася ціла низка прав з позовів, скарг, клопотань та суду. У справах цивільних селяни могли домагатися своїх прав, вчиняти позови та тяжби, відповідати за себе особисто або через повіреного та ін. У справах кримінальних і поліцейських можна було подавати скарги й охороняти свої права усіма дозволеними способами, бути свідками і поручителями. Характерно, що селяни дістали право позову і скарги не тільки на сторонніх осіб, а й на власника землі, на якій вони були поселені, тобто на свого колишнього поміщика.

Селяни не могли бути піддані жодному покаранню інакше як за вироком суду або за законним розпорядженням поставлених над ними урядових та громадських властей. Передбачався судовий порядок розгляду спорів між селянами, проте дозволялося звертатися і до поміщика, якщо вони того бажали.

Взагалі, втручання поміщика у справи селян зберігалося впродовж тривалого часу. На період тимчасовозобов’язаного стану зберігалося, наприклад, право вотчинної поліції поміщика. Він мав право бути присутнім, якщо побажає, під час слідства щодо селян за провини і злочини. Від поміщика залежала видача паспортів селянам, які йшли на заробітки.

Отже, і після звільнення селяни залишалися відособленим нижчим податним станом2, який був зобов’язаний сплачувати подушну подать, відбувати державні повинності, в тому числі (до рефор-

1Свод законов Российской империи. — Т. 9. — Ст. 732.

2Історія України: Курс лекцій. — С. 443.

419

27*3-382

1087

Розділ 2. Устрій і право України в період капіталізму

1089

§ І. Суспільний лад

1090