Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

поглинала дрібнотоварне й мануфактурне виробництво. Загалом розвиток капіталізму в промисловості України йшов швидкими темпами, що сприяло перетворенню України, особливо її Півдня, в один з найбільш промисловорозвинутих районів країни.

Про високі темпи промислового розвитку свідчать такі дані: якщо у 1869 р. в Україні налічувалося 3712 промислових і кустарно-ремісничих підприємств,

то у 1900 р. — 5301і.

Початок капіталістичної індустріалізації характеризувався прямим втручанням держави в економіку, зокрема у формі фінансування залізничного транспорту, прямої підтримки галузей, що мали загальноросійське значення (металургія, машинобудування). Інтенсивне залізничне будівництво 70—80-х років сприяло більшому відкриттю внутрішнього ринку для фабричної промисловості, розвиткові нових галузей рейкопрокатного виробництва, транспортного машинобудування та ін. Селянська реформа 1861 р. створила джерело дешевої робочої сили, забезпечила надзвичайно високу норму її експлуатації. Це приваблювало іноземний капітал, який залучався до розвитку великої машинної індустрії через скуповування акцій російських компаній, фінансування вітчизняних підприємств тощо.

Все це обумовило досить швидкі темпи промислового розвитку і в Росії, і в Україні.

Уже в 60-х — на початку 80-х років відбулися зміни в структурі промисловості України: суконні, полотняні галузі поміщицької промисловості, вотчинні мануфактури займають другорядні позиції або зовсім припиняють своє існування, зате зростає видобування кам’яного вугілля, розвивається металургія і машинобудування.

Найбільшими районами розвитку металообробної та машинобудівної промисловості в Україні були Херсонська, Харківська, Катеринославська та Київська губернії. З кінця 60-х років почався швидкий розквіт вугільної промисловості Донбасу. Особливого розмаху капіталістичне підприємництво набуло у зв’язку з будівництвом залізничних шляхів, що перетинали Південь України. У 1872 р. англійський підприємець Джон Хьюз (Юз) побудував у Бахмутсь-кому повіті великий металургійний завод, поблизу якого виросло робітниче селище Юзівка (нині Донецьк)2.

: Крушинський В. Ю., Лєвенець Ю. А. Історія України. Події. Факти. Дати.

— К.,

1993. — С. 74. 2 Полонська-Василенко Н. Історія України. — Т. 2. — С. 345.

413

1071

Розділ 2. Устрій і право України в період капіталізму

1072

1. Суспільний лад

1073

У 60—80-ті роки Україна стає головним центром харчової промисловості в усій Російській імперії. Особливо технічно розвинутими галузями були цукрова, спиртогорілчана, борошномельна.

Районами цукроваріння загальноросійського значення були Київщина і Поділля. На початку 90-х років на Правобережжі і Харківщині діяло понад 150 цукрових заводів, які виробляли близько 21 млн пудів цукру (85% загальноросійського виробництва). У 1887 р. у Києві відбувся з’їзд власників цукрових заводів, на якому було утворено Синдикат цукрозаводчиків1. Донецький басейн став головною вугільною базою Російської імперії. Наприкінці XIX ст. Україна постачала 20 млн тонн вугілля щорічно, що становило 70% цієї продукції Російської імперії. Важливе значення мало створення в Україні власної залізорудної бази. У середині 80-х років основним районом видобування руди стало Криворіжжя. В Україні було побудовано чотири великих металургійних заводи, частка яких у загальному виробництві Російської імперії досягла 40,7%, в той час як Урал давав лише 35,8%2. Отже, відтісняючи Урал, Південь України перетворюється в основну вугільно-металургійну базу.

В Україні відбувалося швидке зростання капіталістичної машинобудівної промисловості. Україна стає головним районом сільськогосподарського машинобудування, найбільшими центрами якого були Харків, Катеринослав, Київ, Одеса, Олександрівськ.

До середини 90-х років в Україні склалися промислові райони загальноросійського значення: Правобережжя — з розвинутою цукровою та іншими галузями харчової промисловості, а також машинобудуванням; Південь, який поділявся на Криворізько-Прид-ніпровський район з розвинутою залізорудною та марганцевою промисловістю, металургією та машинобудуванням і Донбас — з розвинутою вугільною, металургійною промисловістю3. Слід ще виокремити Харківський район (машинобудування, цукрова промисловість) та Одесько-Миколаївський (машинобудування, суднобудування, харчова промисловість)4.

Розвиток капіталізму супроводжувався в Україні швидким зростанням міст і міського населення. Саме в містах розвивалися промисловість і торгівля, працювала значна кількість ремісників.

1Кругиинський В. Ю., Левенець Ю. А. Історія України. Події. Факти. Дати. — С. 78.

2Крип’якевич І. П. Історія України. — Львів, 1982. — С. 295.

3Довжук І. В. Металургійна промисловість Донбасу в кінці 80—90 рр. XIX ст. //

Вісник Східноукраїнського Державного університету. — 2000. — № 2. — С.

4Історія України. Курс лекцій. — К., 1991. — Кн. 1. — С. 459.

414

1075

Узагалі з 1863 до 1897 р. чисельність міських жителів в Україні зросла з 1461,6 тис. до 2988,1 тис. осіб1. Такі міста, як Київ, Харків, Катеринослав, Одеса, Херсон, Миколаїв та ін., стали не тільки значними промисловими центрами, а й великими культурними одиницями2. У цих містах засновувалися торговельні біржі, здійснювалися оптові торговельні операції, налагоджувалася кредитна система, створювалися торговельні фірми. Центром оптової ярмаркової торгівлі став Харків, яскраво виражений торговельний характер мали Полтава, Житомир та ін.

Швидкий розвиток капіталістичної промисловості, зростання міського населення, розширення внутрішнього ринку, збільшення зовнішньої торгівлі впливали на характер і структуру сільськогосподарського виробництва. Долаючи пережитки кріпосництва у вигляді поміщицьких латифундій, відробітків, викупних платежів тощо, капіталістичні відносини поширювалися на всі галузі сільського господарства, викликаючи зміни як у формах земельної власності, так і у взаємовідносинах різних соціальних груп

упроцесі виробництва. Землеробство України впродовж пореформеного періоду все більше втягувалося в торговельний оборот і поступово перетворювалося в капіталістичне.

У другій половині XIX ст. в Україні відбувалися корінні зміни в розподілі земельної власності. З 1863 р. до 1902 р. у ринковий обіг в Україні надійшло понад 25,6 млн десятин приватновласницької землі. Незважаючи на збереження поміщицьких прав на володіння землею, відбувалося активне витіснення дворянського землеволодіння буржуазним. Дворянська земля переходила в руки купців, духовенства, багатих селян. За час з 1877 р. до 1905 р. заможні селяни придбали у дворян близько 4,5 млн десятин, збільшивши своє землеволодіння майже в чотири рази. Головну ініціативу у цьому відношенні виявило багате селянство степової України3.

Отже, капіталізм, розвиваючись у глибину і в ширину, поступово знищував залишки феодальних форм землевласництва. У процесі капіталістичного розвитку земля дедалі більше втягувалася в ринковий обіг, перетворюючись

утовар.

Створення буржуазної земельної власності як нової форми землеволодіння неминуче вело до суттєвих змін у матеріально-технічній базі сільського господарства України, насамперед у зна-

1История Украинской ССР. В 10 т. — Т. 4. — С. 327.

2Черньїй Д. Н. Городское население Украиньї в начале XX века // Вопросьі истории. — 2000. — № 11— 12. — С. 145—146.

3Крип’якевич І. П. Історія України. — С. 294.

415

1076

Розділ 2. Устрій і право України в період капіталізму

1077

1. Суспільний лад

1078

ряддях праці, які поновлювалися протягом усього пореформеного періоду. Цьому сприяли, з одного боку, імпорт в Україну і Росію сільськогосподарської техніки з розвинутіших у промисловому відношенні західноєвропейських країн, з іншого боку — прогрес власного українського сільськогосподарського машинобудування.

Виробництво сільськогосподарської техніки (молотилок, жаток, плугів) зросло на Півдні України протягом 1870—1890 рр. у 12 разів. Причому сільськогосподарська техніка поступово впроваджувалася і в заможних селянських господарствах, зокрема, на фермах колоністів і багатіїв, найпоширеніших у південних губерніях та деяких інших місцевостях України1.

Відбувалося швидке збільшення посівних площ, зростало виробництво пшениці й цукру в селянських господарствах. У 1896— 1900 рр. в Україні в середньому збирали 88,8 млн четвертин зернових, у тому числі в поміщицьких економіях — 40,2 млн і в селянських господарствах — 48,6 млн четвертин зернових. Значна частина зерна реалізовувалася на ринку2.

Зміни у суспільному ладі в пореформений період. Скасування кріпосного права, утвердження приватної власності і розвиток капіталістичних відносин викликали серйозні зміни у суспільному ладі і України, і Росії. Починається розклад колишніх станів феодального суспільства, яким доводилося пристосовуватися до нових умов капіталістичного розвитку. З’являються нові суспільні класи, які прагнуть посісти своє місце у соціальній структурі суспільства.

Ці процеси знайшли своє відображення у Зводі законів Російської імперії, який поділяв усе населення на чотири головні групи людей: 1) дворянство, 2) духовенство, 3) міські обивателі, 4) сільські обивателі3. Стосовно цієї градації і визначалися «права стану» для кожної з цих груп з урахуванням змін, що відбувалися у цей час.

Селянство, віднесене пореформеним законодавством до розряду сільських обивателів, зазнало найбільших змін свого правового статусу.

Згідно із Загальним положенням про селян, які вийшли з кріпосної залежності, селянам і двірським людям надавалися права стану вільних сільських обивателів як особисті, так майнові4. Інши-

1История Украинской ССР: В 10 т. — Т. 4. — С. 336.

2Історія України. Курс лекцій: — Кн. 1. — С. 447.

3Реформи или революция? Россия 1861—1917 // Материальї международного коллоквиума историков. — СПб., 1992. — С. 72.

4Российское законодательство X—XX веков. — Т. 7. — С. 37.

1080