Розділ 3. Загальні принципи (закони) правильного міркування

принципи взагалі є не принципами, а просто порадами. Якщо

стати на цю точку зору, то й уся логіка є не наукою, а просто збірником порад, до яких можна прислуховуватися, а можна й не

прислуховуватися. На жаль, надто багато людей, які навіть не чули про думку О. А. Івіна, діють і мислять так, ніби вони керу+

ються саме нею. Проте навіть у сфері логіки порушення при+

наймні двох основних принципів — достатньої підстави та то+

тожності, веде до побудови формальних теорій, які роблять відповідні зусилля марними, а формальне виведення нових прин+

ципів позбавленим наукового і практичного застосування.

3.3.Використання основних принципів логіки в юридичному пізнанні в практиці

Як і будь+яка розумова діяльність у будь+якій сфері практи+

ки і пізнання, юридичне мислення підкоряється основним логічним принципам. Юридичні дослідження, оцінки і рішення

можуть бути визнані істинними тільки тоді, коли забезпечені

визначеність, несуперечливість, послідовність і обґрунтованість

міркувань. Разом з тим зрозуміло, що для правильної юридичної оцінки певної події недостатньо дотримуватися тільки вимог логічних принципів. Крім них, важливе значення має забезпе+ чення вірогідності вихідних даних, на яких будувалася оцінка, що потребує дотримання повноти розслідування реальних обставин

і судового розгляду справи, а також обов’язкового врахування

чинного законодавства.

Так, приймаючи до розгляду цивільний позов, суддя виходить з достатності підстав для нього. Ці підстави повинні бути одночас+ но фактичними (реальна фабула справи), юридичними (наявність відповідних цій фабулі процесуальних дій і документів, а також

правового закону) і логічними (можливість установлення достат+ ньо вмотивованого зв’язку між конкретним випадком і нормою

права). У кримінальному процесі закони логіки також сприяють

правильній кваліфікації злочину, що відповідає його фактичним

обставинам. Сутність кримінально+правової кваліфікації полягає

у встановленні і юридичному закріпленні точної відповідності оз+

51

Логіка

нак вчиненого діяння ознакам складу злочину, передбаченого

кримінальним законом. Тому відповідний інтелектуальний процес повинен виключати невизначеність, суперечливість, непослі+

довність і необґрунтованість висновків. Порушення основних логічних принципів веде до неправильної юридичної оцінки діян+

ня і негативних юридичних наслідків – законний позов не задо+

вольняється, проте задовольняється недостатньо обґрунтований

позов; адміністративний проступок тлумачитися як злочин; якийсь обвинувачений за злочин, що не має великої суспільної

небезпечності, карається занадто суворо, а небезпечний злочи+ нець йде від покарання або отримує незначне покарання.

Логічні принципи в процесі юридичного аналізу повинні

використовуватися в їхній системній єдності, бо тільки у своїй

сукупності вони охоплюють усі головні формальні напрямки ро+ зумової діяльності юриста. Дотримання цих законів у практичній

діяльності сприяє одержанню несуперечливих, обґрунтованих висновків у справі, спрямованих на правильну юридичну оцінку

подій, встановлення судової істини.

Контрольні запитання

Чим відрізняється логічний принцип (закон) від філософських, природничонаукових та юридичних законів і принципів?

Чому принципи достатньої підстави, тотож+ ності, несуперечливості, виключеного третьо+ го вважаються основними принципами логіки? Чому в логіці слід говорити про принцип не+ суперечливості (заборони суперечності) в думці, і не слід — про принцип суперечливості (суперечності)?

Як пов’язані між собою основні принципи логіки?

Які обмеження існують для принципу виклю+ ченого третього?

Які вимоги до юридичної практики ставлять логічні принципи?

Наведіть приклади порушення логічних прин+ ципів.

52

Р о з д і л

Поняття

4

4.1. Загальна характеристика поняття

Будь+яке міркування повинно мати свій предмет. Під предме том міркування в логіці розуміється будь+яка річ, властивість або

відношення, незалежно від того, чи існують вони реально або існують тільки в нашому мисленні. Так, ми можемо міркувати як

про такі доступні фізичному спостереженню і контакту предме+ ти, як дерева, столи, метали, теплопровідність, так і про такі аб+

страктні речі, як справедливість, краса, норма права і т.ін. Щоб

упевнено міркувати про якийсь предмет, потрібно його розуміти,

тобто мати про нього поняття.

Поняття (концепт) є елементарною логічною формою, що відображає предмет міркування в сукупності його суттєвих ознак.

Прикладами понять є «будинок», «дерево», «справедливість»,

«норма права», «вічний двигун», «натуральне число» тощо.

Поняття утворюються за допомогою виявлення методом

аналізу ознак предмета, відволікання (абстрагування) від не+ суттєвих ознак, узагальнення (синтезу) і закріплення (фіксації) словом суттєвих ознак.

Якщо ми знаємо, в чому даний предмет подібний з іншими предметами, а в чому він від них відрізняється, які в нього є вла+

стивості, ми знаємо його ознаки. Характерною рисою поняття є

те, що в ньому фіксуються не всі, а тільки суттєві ознаки пред+ мета. Взагалі, встановлення суттєвості ознаки являє собою склад+ не пізнавальне і практичне завдання. У першому наближенні мож+ на сказати, що суттєвими будуть ті ознаки, без яких сам предмет

міркування не може існувати. Тому їх часто метафорично нази+

вають «істотними» — без них немає предметної «істоти». Однак

суттєвість ознаки залежить від багатьох чинників, і визначається

як рівнем розвитку науки, так і практичними завданнями, зара+

ди яких ведеться міркування. Те, що вважається суттєвим в од+

53

Логіка

ному відношенні, може бути зовсім несуттєвим в іншому. Так, у

понятті «студент» ми вважаємо суттєвим тільки ознаку навчан+

ня якоїсь людини у вищому навчальному закладі, причому відво+

лікаємося від багатьох ознак, що можуть стати суттєвими в інших обставинах: чи молода це людина або вже людина зрілого віку

(скажімо, студент+заочник), уперше він одержує вищу освіту або

вдруге, а то і втретє (таке теж буває), здатний він до навчання або не дуже, яке в нього здоров’я, красивий він чи ні і т.ін.

Щоб уникнути всіх цих складностей, й потрібний формальний

підхід, відповідно до якого сама логіка не встановлює критеріїв суттєвості ознак, а приймає їх у готовому вигляді від інших галу+

зей пізнання і практики. Більш того, багато сучасних логіків час+

то прагнуть піти від «психологізму», пов’язаного з «розумінням», і навіть не хочуть говорити про «поняття», вважаючи більш корект+

ним замість нього використовувати більш нейтральний термін

«ім’я». Ім’я — це вираз мови, що позначає окремий предмет, су купність подібних предметів, властивості, відношення тощо. Однак

при цьому виникають інші труднощі — змішування логіки з

лінгвістикою, так би мовити, «лінгвістицизм», для якого точне ви+ значення «імені» теж становить дискусійну проблему.

Тому відмовлятися від терміна «поняття» логіці, очевидно, не

слід — адже від неї представники конкретних наук чекають кваліфікованого формального аналізу саме «понять», а не «імен»

(оскільки вони вирішуватимуть самі, яке саме «ім’я» вони дадуть предмету своїх досліджень). Взагалі, термін «ім’я» більше підхо+ дить для точних формальних логічних систем, що використову+ ють штучні мови, тоді як термін «поняття» більш традиційний і зручний для застосування в логічних теоріях, зорієнтованих у першу чергу на природні мови.

Поняття і слово. Будь+яке поняття виражається в словах, хоча не будь+яке слово виражає поняття. Виражають поняття ті сло+ ва, що мають граматичну форму імен — іменники, прикметни+ ки, числівники, а також займенники. Не виражають понять дієслова, прислівники, вигуки, частки. Наприклад, слово «Го+

мер» позначає окремий предмет — легендарного древньогрець+ кого автора поем «Іліада» і «Одисея»; слово «юрист» позначає

клас людей, що професійно застосовують знання з правознавст+

ва; слово «білий» — це позначення властивості «білизни»; слово

«раніше» — позначення часового відношення між подіями і т.ін.

54