3. Джерела муніципального права України
Норми муніципального права знаходять відображен¬ня в різних зовнішніх формах, які іменуються джерела¬ми муніципального права (схема 5).
Основним джерелом муніципального права України є нормативні акти, ієрархію яких за юридичною силою становлять: • Конституція України, • Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», • інші закони, предме¬том яких є питання організації та здійснення місцевого самоврядування, • підзаконні акти з питань місцевого са¬моврядування: 1) нормативні укази Президента України, 2) постанови Кабінету Міністрів України, 3) нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, 4) нормативні акти місцевого самоврядування — акти локальної нормотворчості.
Термін «нормативні акти місцевого самоврядуван¬ня» треба розуміти такий як родовий - він охоп¬лює нормативні акти, що приймаються безпосередньо територіальною громадою (акти місцевих референдумів) та нормативні акти органів місцевого самоврядування, що приймаються на підставі статті 144 Конституції Ук¬раїни: «Органи місцевого самоврядування в межах пов¬новажень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території».
У той же час існує проблема визначення природи ак¬ту місцевого самоврядування. Справа в тому, що для ра¬дянської та пострадянської правової науки є традиційним постулат щодо зв'язку норми права, нормативно-пра¬вового акта і держави - творцем права виступає держава. Як підкреслюється в юридичній літературі, відокремле¬ність місцевого самоврядування від держави вимагає но¬вого підходу до визначення природи актів місцевого са¬моврядування. Оскільки ці акти згідно з Конституцією України мають обов'язкову на відповідній території си-лу, вони повинні бути віднесені до нормативно-правових актів.
Згідно зі ст. 59 Закону України «Про місцеве само¬врядування в Україні» в системі місцевого самовряду¬вання правом приймати нормативні акти наділяються представницькі органи місцевого самоврядування - міс¬цеві ради. При цьому, рішення ради нормативно-право¬вого характеру набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.
Серед нормативно-правових актів місцевого само¬врядування особливе місце займають статути тери¬торіальних громад сіл, селищ, міст, які приймаються з метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснен¬ня місцевого самоврядування. Чинне законодавство України не визначає місця статутів в ієрархії джерел му¬ніципального права, хоча, з урахуванням їх предмета, статути можна було б визначити як акти найвищої юри¬дичної сили з тих, що приймаються в системі місцевого самоврядування.
Особливе місце в системі спеціальних джерел муні¬ципального права займають міжнародні договори - за умови їх ратифікації Верховною Радою України вони стають частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України), наприклад, Європейська хартія місцевого самоврядування. В міжнародних дого¬ворах формулюються основні принципи місцевого само¬врядування, що мають бути відтворені в актах націо¬нального законодавства України.
Нормативні акти СРСР та УРСР виступають дже¬релами муніципального права України лише за умови, що вони не суперечать законам України, ухваленим піс¬ля проголошення незалежності України (ст. З Закону Ук¬раїни «Про правонаступництво України»), наприклад. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 р. «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР».
Що стосується рішень Конституційного Суду Ук¬раїни, то вони не містять нових норм права (в тому числі муніципально-правових норм), проте їх значення як джерел муніципального права пов'язане з тим, що в цих актах встановлюється конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президен¬та України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з пи¬тань місцевого самоврядування, подається офіційне тлу¬мачення Конституції та законів України (тобто вони ви¬значають умови чинності або нечинності відповідних нормативних актів чи їх окремих положень).
Прикладом можуть слугувати Рішення Конститу¬ційного Суду України від 13 травня 1998 р. у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів Ук¬раїни щодо офіційного тлумачення положень статей З та 5 Закону України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» (справа щодо статусу депутатів рад); Рішення Конституційного Суду України від 9 лю¬того 2000 р. у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конс¬титуції України (конституційності) положень частини п'ятої статті 6, частини першої статті 11, частини чет¬вертої статті 16, пунктів 3, 5, 6, 9, 10, 16 частини першої статті 26, частин третьої і четвертої статті 41, частини шостої статті 42, статей 51, 52, 53, 54, частини четвертої статті 61, частини першої статті 62, частин першої, шос¬тої, сьомої статті 63, частин четвертої, п'ятої, шостої статті 78, частин третьої, п'ятої, сьомої статті 79, абзацу третього пункту 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самовряду¬вання в Україні» (справа про місцеве самоврядування) тощо.
Муніципально-правові договори - це дво - чи багато¬сторонні угоди, укладені органами місцевого самовряду¬вання різних територіальних громад або територіальних громад різного рівня (наприклад, територіальної громади міста та району у місті), що регулюють відносини, пов'язані зі здійсненням місцевого самоврядування, роз¬поділом повноважень у системі місцевого самовряду¬вання, делегуванням окремих повноважень органів міс¬цевого самоврядування.