Основні завдання юридичної служби зс України:

• організація правової роботи спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання та запобігання невиконання вимог актів законодавства, інших нормативних актів ЗС України військовослужбовцями та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов’язків;

• представлення інтересів військових частин у судах та інших юрисдикційних органах.

Завдання юридичної служби:

• забезпечення законності при підготовці і виданні нормативних актів і актів військового управління.

• юридичне забезпечення договірно-претензійної роботи.

• надання необхідної правової допомоги в підготовці військового законодавства органами державної влади і управління.

• захист інтересів військової частин, установ і закладів МО України.

• правова допомога і захист прав військовослужбовців.

До підрозділів юридичної служби ЗС України належить:

• Управління правового забезпечення ГШ - ЗС України.

• юридичні служби, відділи, групи (помічники командира з правової роботи, юрисконсульти) органів військового управління з’єднань), військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій

Вони виконують наступні функції:

1. Юридичний контроль проектів наказів і директив та інших нормативних актів.

2. Юридичне забезпечення договірно-претензійної роботи перевірка стану правової роботи у військах і організаціях військового управління.

3. Довідкова робота щодо наказів, директив та інших нормативних актів.

4. Консультацій і довідки з правових питань.

5. Правова пропаганда.

6. Методичне керівництво підрозділами юридичної служби.

Таким чином правову роботу можна визначити як комплекс заходів здійснюваних з використанням правових засобів органами військового управління і їх юридичними підрозділами, командирами, штабами по реалізації в повсякденній життєдіяльності військ вимог законодавства, наказів і директив МО України, інших посадових осіб з метою успішного вирішення завдань бойової підготовки, підвищення бойової готовності з’єднань і частин, захисту прав і законних інтересів військових організацій і громадян у зв’язку з виконанням військових обов’язку з виконанням військових обов’язків

2.2.

Роль командирів (начальників) та участь органів військової юстиції в організації і проведенні правової роботи.

15 хв.

Покращанню правової роботи, зміцненню військової дисципліни та правопорядку сприяє тісна взаємодія командирів, штабів, юридичної служби ЗС України, військових прокуратур та інших органів військової юстиції в їх повсякденній службовій діяльності.

Головну роль в організації і проведенні правової роботи відіграють командири (начальники) всіх ступенів, вони:

• організують бойову підготовку особового складу.

• службу військ.

• експлуатацію озброєння і техніки.

• збереження та використання за призначенням інших матеріальних засобів.

В міністерстві оборони України правова робота в основному організується Міністром оборони, за допомогою правових засобів через озброєння, тил, заступників Міністра оборони, командуючих родами військ, начальників управлінь і служб Міністерства оборони. МОУ організує виконання законів України, постанов Верховної Ради України, постанов і розпоряджень Кабінету міністрів, в також своїх рішень.

Значне місце в правовій роботі відводиться наказам і директив, які видаються на підставі законів України, актів Верховної Ради України, Президента та Кабінету Міністрів України та які регулюють багато питання життєдіяльності ЗС України.

Важливий етап – організація виконання наказів та директив, засобом інспектування та перевірок підлеглих військ, в ході яких виявляються порушення законів, та встановлюються причини цих порушень, а при необхідності зразу приймаються заходи по усуненню виявлених недоліків.

Необхідну допомогу командирам (начальникам) надають підрозділи юридичної служби ЗС України, основними завданнями яких є:

• укріплення законності в діяльності органів військового управління, військової частини, організацій та закладів;

• забезпечення законності при підготовці та виданні нормативних документів;

• юридичне забезпечення договірно-претензійної роботи;

• необхідна правова допомога в підготовці військового законодавства.

Важливо щоб правова робота велась предметно та на основі законодавства, командири і начальники наділені широкими повноваженнями:

• згідно Статуту внутрішньої служби ЗС України несуть особисту відповідальність перед народом та Урядом України за постійну бойову готовність дорученої військової частини (корабля), підрозділу;

• командир частини встановлює розпорядок дня;

• затверджує інструкцію черговому полку та його помічнику, іншим особам добового наряду;

• затверджує табель постам та інструкцію начальнику варти;

• командир частини кожного дня видає накази по стройовій частині, а за необхідністю: по бойовій підготовці, по тилу, по технічній частині, по службі ракетно-артелерійського озброєння;

• здійснення дисциплінарної практики командирами всіх ступенів: на практиці допускається чимало помилок, є явні зловживання, не дотримуються вимоги щодо забезпечення права військовослужбовців;

• провадження дізнання:

• Дізнання –основана на законі розшуково-доказувальна та правозастосовча діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів, спрямована на виявлення, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

досудове слідство як процесуальна діяльність має дві форми: саме досудове слідство та дізнання. Ці дві форми поєднані між собою завданнями і процедурою.

• Досудове слідство здійснюють слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі органів безпеки і слідчі податкової міліції (ст. 102 КПК). Дізнання ж провадять органи дізнання, що перелічені в ст. 101 КПК.

• Дізнання є першим етапом процесуальної діяльності, частиною досудового слідства. Органи, які провадять дізнання, вживають необхідних оперативно-розшукових заходів із метою виявлення ознак злочину та осіб, що його вчинили (ст. 103 КПК).

отримавши повідомлення про скоєння злочину командир зобов’язаний з дотриманням процесуальних строків (3+10) порушити кримінальну справу,, або мотивованою постановою відмовити в її порушенні;

• за ухилення від порушення кримінальної справи командир несе особисту відповідальність, аж до кримінальної;

• проведення службового розслідування:

• Службове розслідування проводиться з приводу проступків військовослужбовців, працівників ЗС України, а також пригод і фактів, які не мають ознак злочину

• застосування житлового законодавства (Житловий кодекс України, наказ МО України № 577.)

• укладання і виконання господарських договорів, пред’явлення (розгляд) претензій рекламацій позовів;

• розгляд господарських спорів;

• розгляд спорів в цивільних справах в системі загального судочинства;

• забезпечення законності при здійсненні фінансової і господарської діяльності (законність використання коштів, майна, матеріальних цінностей, дотримання встановленого порядку їх списання і т. ін.)

• заходи правової роботи у сфері здійснення трудових правовідносин (заключення і розслідування трудових договорів – угода між робітником (службовцем) і роботодавцем (військової частини) по якій робітних зобов’язується виконувати визначеною даною угодою роботу з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавцем зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плану і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю (див ст. 11 КЗпПУ);

• дотримання законності і встановленого порядку при розгляді, заяв та скарг особового складу та громадян

• систематизація законодавчих актів, наказів і директив (інкорпорація, кодифікація):

• роль стройової частини та підрозділів юридичної служби;

• організація відповідної довідникової роботи;

Таким чином майже вся службова діяльність командирів і начальників носить переважно правовий характер. Тому тверде знання командирами і начальниками законодавства, їх висока правова культура є необхідною умовою чіткої організації службової діяльності, успішного виконання функціональних службових обов’язків.

.

Участь органів військової юстиції в проведенні правової роботи

.

У проведенні правової роботи активно беруть участь органи військової юстиції, а саме військові прокуратури та ВСП ЗС України.

Відповідно до Закону України “Про прокуратуру” (ст. 19) військова прокуратура виконує нагляд:

1. За виконанням законів та інших законодавчих актів всіма органами військового управління, військовими частинами, установами, військовослужбовцями, призваними на збори військовозобов’язаними, військовими будівельниками та іншими особами, а також робітниками та службовцями ЗС України при виконання ними службових обов’язків;

2. За виконанням законів про недоторканість особистості захисту честі та гідності громадян;

3. За виконанням законів, які стосуються економічних, міжнародних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Військова прокуратура бере участь у розробці заходів командирами по укріпленню законності і правопорядку, попередженню правопорушень, в підготовці пропозицій по удосконаленню військового законодавства і пропаганді законів України.

Військова прокуратура бере участь в забезпеченні законності при підготовці та виданні наказів, директив та інших нормативних актів органів військового управління.

Що стосується вже видання актів, то при забезпеченні їх законності військова прокуратура використовує всі правові ричаги, щоб ці акти не суперечили діючому законодавству.

Військова прокуратура бере участь в правовій роботі по такому важливому напрямку, як юридичне забезпечення договорно-претензійної роботи; забезпечують правову допомогу у вигляді консультацій, дачі довідок, роз’яснень питань по діючому законодавству, наказам і директивам МО України та його заступників.

Військові прокуратури разом з юрисконсультами органів військового управління, закладів, організацій, установ МО України активно беруть участь в вирішенні таких важливих завдань, як роз’яснення законодавства особовому складу; здійсненню в різних формах правового виховання військовослужбовців; організовують і проводять заняття з правовим активом частини (установи); надання правової допомоги комітетам профспілок, народним засідателям і дізнавачам, офіцерам які проводять адміністративне розслідування, військовослужбовцям – членам різних комісій громадського контролю і т. ін.

2.3.

Правове виховання військовослужбовців, формування у них високої правосвідомості і правової культури.

Якісна організація і проведення правової роботи безпосередньо в частині (підрозділі), суворе дотримання законності всіма посадовими особами мають виключну значимість для правового виховання всіх категорій військовослужбовців, формування у них високої правосвідомості і правової культури.

В самому загальному плані правове виховання уявляється як цілеспрямована діяльність державних органів, громадських об’єднань, трудових (військових) колективів, а також інших суб’єктів по формуванню у громадян та службових осіб високої правосвідомості і правової культури.

Правове виховання – це система заходів впливу на свідомість і поведінку військовослужбовців з метою формування у них таких уявлень, переконань, поглядів, почуттів і звичок, які гарантують свідоме дотримання ними законів, військової присяги, статутів, спонукають їх активно попереджати і припиняти неправомірну поведінку.

Основною метою правового виховання є високий рівень правової культури військовослужбовців та їх правової свідомості.

Правосвідомість – це система понять, поглядів, уявлень та почуттів особистості з приводу чинного або бажаного юридичного права, а також діяльності, пов’язаної з цим правом.

Склад правосвідомості:

• за змістом правових поглядів у правосвідомості виділяють такі елементи:

• інформативний – знання права;

• оціночний – оцінка права;

• регулятивний – психологічна установка щодо поведінки, врегульованої правом.

• за формою відображення правової дійсності

• поняття про право;

• правові погляди;

• правові уявлення;

• правові почуття;

• за рівнем відображення правової дійсності:

• правова психологія;

• правова ідеологія;

• за територіальною поширеністю:

• загальна правосвідомість

• локальна (місцева, регіональна);

• за суб’єктами (носіями) правосвідомості

• індивідуальна правосвідомість;

• групова правосвідомість –

• загально соціальна;

• національна;

• класова;

• власне групова;

• за характером діяльності носіїв правосвідомості

• професійно-юридична (для студентів, курсантів юридичного факультету)

• професійно-неюридичне (для офіцерського складу, особливо тих, хто безпосередньо займається виховання військовослужбовців)

• непрофесійне (буденна, загально громадська)

Має бути зрозумілим, що передумовою “правової культури” є достатній рівень правосвідомості

Правова культура особистості – це така її властивість, яка характеризується повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх використовувати, а також активною правовірною поведінкою в умовах життєвих ситуаціях.

Під правовою культурою командирів (начальників), посадових осіб усіх рівнів слід розуміти сукупність соціально-корисних якостей, які виявляються в організаторській, адміністративній і виховній діяльності, що ґрунтується на знанні законодавства та глибокій повазі до законів, на їх правильному розумінні, виконанні і застосуванні.

Правова культура суспільства – це обумовлений соціально-економічним і політичним ладом якісний стан правового життя суспільства, що виражається в досягнутому рівні розвитку законодавства, рівні правової діяльності держави і органів державного (в т.ч. військового) управління, рівні правосвідомості громадян і суспільства в цьому, а також в мірі гарантованої державною свободи поведінки особистості в поєднанні з відповідальністю її перед суспільством.

Елементи правової культури:

• правова освіта;

• знання змісту юридичних норм;

• повага до права;

• вміння, навички користування законом;

• правова активність;

• звичка дотримуватись закону;

• нетерпимість до правопорушень.

Засоби правового виховання є:

• правова підготовка врегульована наказом МО України № 136 від 1996 року “Про організацію правової підготовки в ЗС України”) є складовою частиною бойової і гуманітарної підготовки і передбачає обов’язкове вивчення різними категоріями військовослужбовців та працівників ЗС визначеного переліку нормативних актів (4 додатки правового мінімуму для різних категорій військовослужбовців)

• правова пропаганда (Д-4 1994 р. МО України), яка передбачає:

• роз’яснення прав військовослужбовців, соціальних гарантій передбачених законодавством;

• поширення сучасних ідей і знань про право, державу;

• пропаганда національної філософської думки про державу і право;

• роз’яснення законодавства України з військових питань;

• роз’яснення порядку крім відповідальності військовослужбовців та нормативних актів, що стимулюють правомірну поведінку;

• інформування про правопорушення у військах, умов та причини їх скоєння, незворотність покарання, щодо конкретних осіб винних у скоєнні злочину;

• та інше

• юридична пропаганда (пропаганда законодавчих актів, проектів законодавчих актів, роз’яснення інтерпретаційних правових актів та прецедентів вирішення окремих юридичних справ);

• самовиховання (за вимогами МО України – Д-4 1994 р. – створити необхідні умови для самоосвіти в галузі права);

• правова практика, яка включає:

• діяльність правоохоронних органів;

• правову роботу органів військового управління, командирів (начальників) і інших посадових осіб.

Таким чином, правова робота є однією з найважливіших складових частин в здійсненні заходів по правовому вихованню військовослужбовців і безпосередньо та в поєднанні з комплексом інших заходів правового характеру відіграє виключно важливу роль в підтриманні законності і правопорядку у військах.

4. Особливості правового статусу військовослужбовців 15 хв.

Основоположним принципом правового статусу військовослужбовця є непорушність його статусу людини і громадянина. “Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців у правах і свободах, визначених законодавством України ”, - говориться в ст.2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ”. Ст. 18 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України вказує “Військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України”.

Відносно правового статусу військовослужбовців поширюються положення і ст.22 Конституції України: “Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.”

Ст.9 Статуту внутрішньої служби містить наступне положення “Військовослужбовці Збройних Сил України, користуються правами й свободами громадян України з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, військовими статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами”.

В актах законодавства, статутах, порадниках тощо визначаються особливі обов’язки військовослужбовців. Порівнюючи відповідні аспекти законодавства СРСР та сучасні нормативно-правові акти України, можна зробити висновок про певний крок уперед саме в частині забезпечення основних прав і свобод людини в умовах військової служби. Так, в Статуті внутрішньої служби Збройних Сил СРСР в обов’язки військовослужбовців входило наступне: “ніщо, навіть загроза смерті, не можуть заставити військовослужбовця здатися у полон”. Іншими словами, не визнавалося природне право людини на життя. Нічого подібного не містять Статути Збройних Сил України. Більше того, “військовослужбовець зобов’язаний знати і неухильно додержуватися прийнятих Україною норм міжнародного гуманітарного права”. (ст.15 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України). У відповідності з нормами міжнародного гуманітарного права військовополонені підлягають захисту як жертви збройних конфліктів, на них поширюються відповідні положення Женевських конвенцій 1949 року та двох Додаткових Протоколів до них 1977 року. Можна зробити висновок, що військовослужбовці Збройних Сил України, хоча це прямо і не зазначено в нормативних актах, мають права на полон. І це є своєрідна форма (носій) реалізації (забезпечення) невід’ємного права людини на життя.

Особливістю правового статусу військовослужбовця є встановлення певних обмежень у правах і свободах, особливість реалізації окремих прав і свобод.

У відповідності із законодавством України обмежується політична діяльність у Збройних Силах. Військовослужбовці зупиняють членство у політичних партіях та професійних спілках на період військової служби.

Військовослужбовці можуть бути членами громадських організацій, за винятком організацій, статутні положення яких суперечать засадам діяльності Збройних Сил України, і можуть брати участь в їх роботі у вільний від обов'язків військової служби час, коли вони вважаються такими, що не виконують обов'язків військової служби.

Організація військовослужбовцями страйків і участь в їх проведенні не допускаються.

Військовослужбовці та працівники Збройних Сил України можуть бути обмежені у свободі пересування, вільному виборі місця проживання та праві вільно залишати територію України, праві на збирання, використання і поширення інформації відповідно до закону.

Кожному військовослужбовцю гарантується право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої.

Військовослужбовцям надається можливість відправляти, одноособово чи колективно, релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність з додержанням вимог Конституції України та законів України¹.

Разом з тим військовослужбовцям гарантовані основні політичні і громадянські прав. Вони беруть участь у всеукраїнському і місцевих референдумах. Військовослужбовці - громадяни України, які проходять службу на території України, беруть участь у всеукраїнському і місцевих референдумах, обирають і можуть бути обраними до Рад

Військовослужбовці вправі оскаржити в суд незаконні дії військових посадових осіб і органів військового управління.

Військовослужбовці мають рівне з усіма громадянами України право виїзду за кордон².

Останнє положення потребує уточнення. У відповідності з Конституцією України, кожному хто на законних підставах перебуває її території, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком, обмежень, які встановлюються законом ³. У відповідності із ст.17 “Про Збройні Сили України” військовослужбовці можуть бути обмежені у свободі пересування.

Ст.216 Статуту внутрішньої служби встановлює наступний порядок щодо пересування військовослужбовців. Військовослужбовці строкової служби у вільний від занять та робіт час мають право вільно переміщатися по території військової частини, а під час звільнення - і в межах гарнізону. Виїзд офіцерів, прапорщиків (мічманів), військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини. Виїзд військовослужбовців строкової служби за межі гарнізону (за винятком випадків відбуття у відпустку або відрядження) забороняється.

Обсяг прав і обов’язків військовослужбовців є відмінним у залежності від посад, які вони займають і військових звань. Службові відношення характеризуються ознаками підлеглості і підпорядкування. Командири (начальники) мають право віддавати накази (розпорядження), а підлеглі зобов’язані їх виконувати. Конституція України (ст.60) вказує, що ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Але у відносинах підлеглості і підпорядкованості необхідно також відрізняти поняття законний і незаконний, правомірний і неправомірний, злочинний і деліктний накази. Природа такої юридичної категорії як наказ (розпорядження) досить повно проаналізована в монографії к.ю.н. Дячука С.І.⁴.

В процесі військової служби громадяни України реалізують конституційне право на працю (ст.43 Конституції України). При цьому їм забороняється займатися підприємницькою діяльністю (ст.8 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”). Законом не допускається використання військовослужбовців для виконання завдань, не пов’язаних з військовою службою.

Відносно громадян України, які перебувають на службі у збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їх сімей держава забезпечує соціальний захист та їх правову захищеність. Законодавством України для осіб, що проходять військову службу або в іншій формі виконують військовий обов’язок встановлюється ряд пільг. Пільги в даному випадку необхідно розуміти як певні переваги на отримання матеріальних благ, що надаються громадянам України у зв’язку з виконанням загального військового обов’язку та проходженням військової служби. Надання пільг можна розцінювати як своєрідну компенсацію за обмеження, за певні позбавлення, які покладаються на військовослужбовців. Таким чином, до особливостей правового статусу військовослужбовців належить віднести наступне:

• особливі права і обов’язки встановлюються спеціальним актами законодавства, військовими статутами, наказами, порадниками, настановами, інструкціями;

• обмеження політичної діяльності (заборона участі в страйках, участь в політичних партіях);

• обмеження в свободі пересування (ст.17 Закону України “Про ЗСУ” ст.216 Статуту внутрішньої служби);

• допускається посягання на свободу і недоторканність військовослужбовців (арешт);

• залежність правового статусу від посади і військового звання;

• заборона займатися підприємницькою діяльністю;

• суб’єктивне право на пільги.

• особливий порядок притягнення до адміністративної і матеріальної відповідальності;

• військовослужбовці виступають у якості спеціального суб’єкта у складі військових злочинів (гл.11 Кримінального Кодексу України)

заключна частина 10 хв.

Підвести підсумки заняття. Оцінити стан дисципліни, та активність аудиторії на занятті. Відповісти на запитання. Назвати тему та вид наступного заняття. Поставити завдання для самостійної роботи.

Обговорено та затверджено на

засіданні кафедри

від _______________ 20 р.

Протокол №______

Старший викладач кафедри загальновійськових та правових дисциплін

підполковник Л.в. зіняк

1Закон України “Про Збройні Сили України ”, ст.17

2Закон України “Про соціальний і правовий захист”, ст.5

3Конституція України, ст.33

4