7.1.1. Умови настання цивільно-правової відповідальності

Цивільно-правова відповідальність за порушення зобов’язань або завдання шкоди настає за таких умов:

а) протиправна поведінка боржника або особи, яка завдала шкоду;

б) наявність збитків або шкоди;

в) причинний зв’язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди;

г) вина боржника або особи, яка завдала шкоду.

Однією з необхідних умов настання цивільно-правової відповідальності є протиправна поведінка зобов’язаної особи або особи, яка завдала шкоду. Протиправна поведінка може реалізуватися як у формі протиправної дії, так і у формі протиправної бездіяльності. Протиправна дія — це поведінка, що заборонена законом. У разі протиправної бездіяльності особа не вчиняє дії, до якої вона зобов’язувалася нормою права. Прикладом протиправної бездіяльності є невиконання боржником своїх обов’язків за договором.

Наступною умовою настання цивільно-правової відповідальності є наявність збитків або шкоди. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником. Шкода — це знищення або зменшення майнових чи особистих немайнових благ, що охороняються законом.

Причинний зв’язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди як умова настання цивільно-правової відповідальності виражає зв’язок протиправної поведінки і шкоди. Відшкодуванню підлягає шкода, за якої протиправна поведінка є причиною, а шкода — наслідком.

Однією з умов настання цивільно-правової відповідальності є вина. Вина визначається як психічне ставлення особи до вчинюваної нею протиправної дії чи бездіяльності та їх можливих наслідків. Згідно зі ст. 209 Цивільного кодексу особа, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання.

Наведена стаття визначає форми вини: умисел і необережність. Умисел — це така форма вини, за якої правопорушник усвідомлює суспільну небезпеку своєї поведінки, передбачає негативні наслідки протиправної поведінки і бажає або свідомо допускає настання таких наслідків.

За необережності як форми вини особа передбачає настання негативних наслідків своєї протиправної поведінки, проте легковажно (безпідставно) сподівається їх відвернути або не передбачає можливості настання негативних наслідків, хоча повинна була або могла їх передбачити.

На відміну від кримінального у цивільному законодавстві необережність як форма вини є простою або грубою. Різниця між ними полягає в ступені передбачення можливих наслідків. За грубої необережності протиправність поведінки полягає в недотриманні елементарних, загальнозрозумілих вимог, тому і ступінь передбачення можливих негативних наслідків є досить високою. За простої необережності, навпаки, протиправність полягає в порушенні складних правил, у зв’язку з чим ступінь передбачення негативних наслідків є невисоким.

На відміну від кримінального права цивільне право встановлює презумпцію вини боржника. «Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання». Звернувшись з позовом, кредитор повинен доказати факт порушення зобов’язання, розмір збитків і причинний зв’язок між порушенням зобов’язання і завданими збитками. Проте кредитор звільняється від обов’язку доказувати вину боржника. Відсутність вини в порушенні зобов’язання повинен доказати сам боржник. Проте можливі випадки настання цивільно-правової відповідальності і за відсутності вини.

Коли невиконання або неналежне виконання зобов’язання обумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом.

Якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання виникло з вини обох сторін, суд, господарський суд або третейський суд відповідно зменшує розмір відповідальності боржника.

Суд, господарський суд або третейський суд вправі також зменшити розмір відповідальності боржника, якщо кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’я­зання, або не вжив заходів до їх зменшення.